Жіноче Євангеліє

Євангеліє від Луки – це ще і жіноче Євангеліє. Ніде в Новому Завіті не є присутніми так багато жінок, як у цьому, третьому Євангелії. Це риса елліністичної культури того часу: греки вже допустили жінку в громадське життя, тоді як у Палестині вона залишається малопомітною. А в Луки присутність жінок дуже помітна.

Передусім це Мати Божа. Їй присвячені перші розділи – Благовіщення, Її подорож у Нагірну країну, у місто Іудине, відвідування будинку Захарії, де Вона залишається на три місяці. Ще одна жінка – Єлисавета, мати Іоанна Предтечі. Потім – пророчиця Анна, дочка Фануїлова, яка разом зі старцем Симеоном зустрічає Немовля Ісуса в храмі (Стрітення), хвалить Бога і пророкує про Немовля, кажучи про Нього присутнім у храмі. Дуже важливо помітити фігуру пророчиці Анни на іконі «Стрітення Господнього», де вона зазвичай зображена поруч із Симеоном, і Марія з Йосифом передають Немовля для благословення Симеону та Анні.

Нарешті, Марфа і Марія, до яких Ісус приходить у Вифанію. Марфа приймає Його у своєму будинку, а Марія сидить біля ніг Ісусових і слухає, що Він каже. З погляду Талмуда, в якому сказано, що мудрість жінки, – у веретені, це майже скандал: участь жінки в богословських розмовах, з погляду правовірного юдея, абсолютно неприпустима.

Христос у Марфи та Марії, Генріх Семирадський

У Євангелії від Луки ми знаходимо притчу про загублену драхму (жінка губить одну з десяти драхм, а потім шукає її). Вона як би доповнює притчу про закваску, яку жінка кладе в тісто, – ця притча є і в Євангелії від Луки, і в Євангелії від Матфея. Отже, жіноча тема в Євангелії від Луки – не принципово нова, але тут вона підкреслена.

І Марфу, і Марію ми зустрічаємо не лише в Луки, але і в Євангелії від Іоанна. Коли помирає Лазар, Ісус приходить у Вифанію до Марфи з Марією. Саме звідси, з цього тексту, стають ясні роль і місце кожної з них.

Часто думають: яка молодець Марія – сидить біля ніг Ісуса і слухає Його слово. А Марфа, замість того щоб ловити кожне слово Спасителя, клопоче по господарству!

Але з Євангелія від Іоанна ми дізнаємося про ці дві сестри щось важливіше. Помер їх брат Лазар. Ісус приходить до них у село. «Марфа, почувши, що йде Ісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома» (Ін. 11:20). Та сама Марія, яка сиділа біля ніг Христових, слухаючи кожне Його слово, просто плаче. Вона убита скорботою, але з цієї скорботи нічого не зростає. Марфа ж каже Ісусові: «Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій. Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог. Ісус говорить їй: воскресне брат твій. Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день» (Ін. 11:21-24).

Вона двічі вимовляє слово «знаю». Ісус у відповідь на це каже: «Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?» (Ін. 11:25,26).

І раптом Марфа, та сама Марфа, яка в Євангелії від Луки гримить посудом, вигукує: «Вірую!» Вона зробила той прорив до Бога, до віри, який у даний момент виявився неможливим для Марії.

Ми всі багато знаємо про Бога, але часто при цьому мало віримо. Більше того, чим більше знаємо, тим менше віримо. Заклопотана Марфа зробила крок, який не в силах була зробити молитвениця Марія: крок від знання про Бога до віри в Нього.

Ймовірно, кожен з нас повинен пройти шляхом Марфи. Шлях цей дуже складний, але Марфа проходить його, можливо, саме тому, що, коли Спаситель прийшов до неї в дім, вона подумала, що передусім Його потрібно нагодувати. А ми дуже часто чинимо навпаки: хочемо передусім слухати Христа і забуваємо про те, що Спаситель каже: «Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене» (Мф. 25:35).

Ось це і зробила Марфа. Її укорінення в реальному житті і дало їй містичну силу прийти від знання про Бога «з книжки» до реальної віри в Бога, до реальної зустрічі з Ним. Важливо зрозуміти, після яких слів Марфа, відмовляючись від свого «я знаю», вигукує: «Я вірую!» Згадаємо, вона каже: «Знаю, що воскресне при воскресінні». Христос відповідає на це: «Я є воскресіння». От тут-то Марфа і вигукує: «Вірую!» Вона виявляє переконаність і віру не в якесь абстрактне воскресіння, а у воскресіння в Христі, через особисту зустріч з Ним. Тільки таке воскресіння приводить від знання про Бога до віри в Бога.

Дуже часто люди не вірують тільки з однієї причини: вони прочитали масу книг, усе вивчили, якось систематизували в думці, у пам’яті, – але Сам Христос виявився десь «на полях» цього знання. А от Марфа відчуває, що справа не в «техніці» або «механізмі» воскресіння, а просто в Христі. У цій Людині, Яка стоїть перед нею і говорить дивні на перший погляд слова: «Я є воскресіння» («воскресіння – це Я»).

Таким чином, і Євангеліє від Іоанна (у 4-му розділі якого, додамо, Ісус розмовляє з самарянкою біля криниці) теж можна назвати Євангелієм жінок. Як і Євангеліє від Матфея, де на першій же сторінці, у родоводі Ісуса, серед чоловічих імен згадані чотири жіночих: Фамар, Рахава, Рут і Вірсавія («дружина Урієва»). Здавалося б, з погляду юдейської традиції це неможливо – жіноче ім’я в родоводі. Але проте жінки названі – і не випадково! – на першій сторінці Нового Завіту. Проте більшою мірою саме Євангеліє від Луки є Жіночим Євангелієм. Тут жіноча тема як би висунена на передній план. Коли ми відмічаємо якісь особливості того чи іншого Євангелія, це не означає, що того ж зовсім немає в інших Євангеліях. Воно там є, але не так яскраво виділене – от і вся різниця.

Дитяче Євангеліє

Євангеліє від Луки – це ще і Євангеліє дітей. Саме тут ми читаємо про те, що Предтеча, який ще не народився, танцює в утробі своєї матері, радіючи тому, що Мати Божа і Немовля Ісус, Який теж ще не народився, прийшли до них. Предтеча, що танцює в материній утробі, – це абсолютно дивний образ у Новому Завіті, дивний знак того, що життя людське починається ще до народження.

У Старому Завіті цар Давид танцює перед ковчегом, а в Новому Завіті Предтеча танцює перед Матір’ю Божою, яка з перших віків християнської Церкви іменується в гімнографії Ковчегом Нового Завіту. «Радуйся, Свята над святими; радуйся, Кивоте, позолочений Духом», – так говориться у візантійському акафісті. «Молися за нас, Кивоте Заповіту», – каже латинська літанія. У традиції Східної Церкви (у меншій мірі – Західної) Мати Божа сприймається як Ковчег Завіту для нас.

Немовля Ісуса в яслах і дванадцятирічного Ісуса в храмі ми зустрічаємо тільки в Євангелії від Луки.

Спаситель благословляє дітей. Ця сцена є у всіх трьох синоптиків – Матфея, Марка і Луки, але в Євангелії від Луки їй передують сцени, про які йшла мова вище: Предтеча, що танцює в материній утробі, Христос в яслах і дванадцятирічний Ісус у храмі.