«Як неправильно він усе робить!» – кажемо ми. А от вже і в нас самих все не виходить

Твій гріх – у тому, що ти не віриш, не довіряєш Христу, розраховуючи тільки на власні сили; що не приймаєш Його любові і ласки. От що таке справжній гріх. А оскільки у своєму серці ти не залишаєш місця для любові Божественної, там тихо і непомітно знаходить собі місце любов до гріха. Тобто будь-який гріх може легко оселитися в тебе в душі. І потім ти приходиш і кажеш: «От, я зробив те і те». А чому ти так зробив? Чому? Тут криється абсолютно певна причина, саме тому ти скоїв гріх. І Господь, Який знає це, не винить тебе в твоєму гріху так, як ми звикли винити оточення.

Тому і треба бути дуже уважним – адже частенько ми такі жорстокі відносно інших людей! Доброта, милосердя і прощення – будемо такими, яким був Сам Господь, чинитимемо, як Він чинив. Адже Бог розуміє нас, хоч і не бере участь у наших поганих вчинках. Чому розуміє? Тому що любить нас. А ми, грішники? Ми любимо один одного, вислуховуючи на сповіді гріхи? Адже на сповіді розмовляють один з одним зовсім не ангели, а грішні люди! Отже чи можливо священикові не знати, що таке той чи інший гріх?

Нічого ні про кого не говори. Не обговорюй чужі гріхи, бо, засудивши, сам впадеш у те ж саме.

Повторюю знову і знову: засуджуватимеш – у тому і попадешся, Господь гамуватиме неодмінно. «Як неправильно він усе робить!» – кажемо ми про людину. Але минає певний час, і от у нас самих вже усе неправильно – і в сім’ї, вдома, і на роботі, у справах. «Нічого в нього не виходить!» – а через якийсь час не виходить і в нас. І це не якась помста від Бога. Просто так Він учить нас правильно реагувати на чужі помилки. Мине час, і ти зрозумієш, що казати – легко, а співчувати, молитися, любити і прощати – дуже важко. Хоча що нам, власне, прощати? Чуже життя не має до нас жодного відношення. Людина живе так, як живе.

Яким прекрасним було б життя, якби лицемірство, яке іноді цілком заповнює наші серця, поступилося місцем щирості і відкритості! Інакше неможливо розгледіти своє істинне «я», свої труднощі, пристрасті, проблеми і гріхи. Для цього треба хоч би іноді бути щирими. У чомусь – тут, у чомусь – там. Подружжю необхідно зберігати довірчі стосунки між собою, дітям – з батьками і учителями, учителям – з дітьми. Я зовсім не хочу сказати, що з будь-якого приводу треба вибігати на балкон і кричати про те, що з тобою сталося, але, принаймні, вчися пом’якшувати своє серце, говорити правду. А ми в основному не договорюємо, спілкуємося якимись напівфразами, а коли насправді хочеться плакати, навіщось сміємося. Тільки уявіть – якби кожного разу, коли хочеться заплакати, ми б дійсно плакали, невже люди навколо залишилися б байдужими? Ні, звичайно, вони підійшли б і спитали: «Чому ти плачеш, що сталося? Тобі допомогти? Нам не байдуже, давай разом подумаємо, як бути!» І у відповідь на такі слова хіба ми не сказали б правду?

Я знав одного ченця, який постійно сповідувався. Постійно. І ніколи не сумував, не зневірявся. Чому? Бо відкривав духівникові кожен помисел, кожну печаль. «Отче, – казав він. – От я те і те зробив». Як це чудово! І коли людина відкриває душу і розповідає, що дійсно твориться в неї в душі, вона зціляється.

Треба не боятися розкриватися – тобто відкривати серце і щиро розповідати про все, що відчуваєш.

Є навіть такий вираз – «говорити як на духу»: це означає, що людина зізнається, не соромлячись, в усьому, що її хвилює і турбує: так і так, у мене немає любові, немає упевненості в собі, у тому, що я потрібен і дорогий комусь. Подібні думки – нехай декому вони здаються безглуздими – якоюсь мірою характеризують людину, адже вони відбивають її почуття. І одкровення помислів, які, можливо, здаються тобі зараз безглуздими і дріб’язковими, дуже допомагає вийти назовні усім іншим внутрішнім проблемам. І картина вияснюється: ти щиро говориш про свої почуття, інша людина так само щиро розповість тобі про свої, і наше спілкування буде щирим, братським, істинним, добрим і милостивим, – як заповідав нам Христос.

Зараз мені заперечать: «Але як же так, адже я тоді розгублю увесь свій авторитет, наді мною сміятися будуть!» Не треба цього боятися. Я зрозумів на власному досвіді – як і багато з вас, як всі ті, хто щасливий у своїй сім’ї, у своєму домі, – що наше щастя безпосередньо залежить від міри щирості в спілкуванні з людьми. А коли людина не бажає відверто розмовляти, відбувається навпаки. Я знав одну жінку, яка казала своєму чоловікові: «Хочеш піти – йди, мене це абсолютно не хвилює!» Але я знав, що насправді вона ще як хвилюється – адже вона в мене сповідувалася.

– Чому ти не хочеш поговорити з ним по душах? Чому не хочеш сказати, що не хочеш втратити його? – запитував я її.

– Мені що, на коліна перед ним ставати, благати?

Та мова не про те, щоб благати, хоча – що, у принципі, поганого, якщо жінка просить про любов, і не якусь чужу людину, а власного чоловіка? Якщо їй, звичайно, дійсно цього хочеться.

– Хочеться, звичайно, але не можна ж так принижуватися! Я – особистість!

Особистість, звичайно. І тому ти говориш своєму чоловікові: «Йди на усі чотири сторони!» Так у результаті і сталося. У чоловіка вистачило упертості та егоїзму, щоб дійсно піти одного прекрасного дня. А дружина приходила до мене і плакала до істерики. Я її запитував:

– Чому ти плачеш?

– Бо він пішов!

– А що ти сама йому казала?

– Що я казала?

– Ну, адже ти постійно повторювала: «Хочеш йти – йди!»

У душі тобі хотілося сказати: «Я люблю тебе!», а вголос ти казала: «Йди!»

У душі – «Мені хочеться любові, я хочу дарувати тобі свою любов і отримувати любов у відповідь!», а вголос: «Йди!» Чому ти так казала?

– Ну і що, якщо казала! Хіба треба було після цього йти?

Доводиться тепер робити висновки. Які? Що щирість – наш великий помічник у стосунках. Не можна, звичайно, тут забувати і про розсудливість – адже буває, що людина своїми щирими «визнаннями» спричиняє людям біль. Отже однієї щирості тут недостатньо.

До мене може прийти людина, у якої все життя пущене під укіс. А вона приходить і запитує: «Отче, що ви про усе це думаєте?» І якщо у відповідь я скажу: «У тебе усе погано», – вона впаде у відчай. Отже треба давати людині надію. Це не означає, що я їй брехатиму, ні. Але те, які слова я підберу для неї, має величезне значення.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)