Закон любові

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Слово “закон” викликає в багатьох з нас уявлення про щось строго-невблаганне, несумісне з простими і зрозумілими людськими почуттями. Усім нам давно відомі ті десять заповідей, з яких, власне, і починається Закон, даний Богом людині; найбільш досвідчені з нас знають, що услід за цими десятьма слідують інші, числом більше шестисот, приписи народу Божому, щоб він, народ, “не загинув, але мав життя вічне” (Ін. 3:15).

З десяти перших заповідей Закону тільки три мають позитивний характер; інші сім – це заборони: “не роби”, “не вимовляй”, “не кради”, “не перелюбствуй”. Тому якби сталося так, що Господь запитав будь-кого з нас, як запитав Він у законника юдейського: “В законі що написано? Як читаєш?” (Лк. 10.26), думаю, ніхто б не відповів так, як відповіла ця людина. Ніхто з нас, швидше за все, не згадав би про любов. Заборони Закону, строгі приписи і… любов якось не пов’язуються в нашій свідомості. Нам усе здається, що Закон Законом, а любов любов’ю. Так сталося тому, що наші уявлення про те, що таке любов, втратили чіткі контури, а саме слово втратило своє істинне значення.

Любов’ю ми тепер називаємо все що завгодно. Закоханість, прихильність, похіть, пристрасть, швидкоплинне захоплення, невизначене томління в душі – усе в нас “любов”. Найчастіше в сучасної людини слово “любов” асоціюється з бурхливими переживаннями, сльозами, радістю, трепетом сердечним, одним словом – із сильним емоційним хвилюванням. І якщо людина не виявляє в собі душевного тремтіння, потужної чуттєвої відповіді на запит: “як я ставлюся до цієї людини?” – значить, і любові ніякої немає. Тому багато хто з нас на сповіді готовий каятися в тому, що нікого не люблять: ні Бога, ні людей, ні навіть рідних і близьких. Це, звичайно, хибна думка. І відбувається вона з того, що ми самим собі достеменно не пояснили, що ж таке – любов, про яку апостол Павло каже, якщо її немає, то навіть моя щедрість, коли я “роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення“(1Кор. 13:3), – і та безглузда.

Але якщо все ж одного разу спробувати зрозуміти, що таке любов, ми зможемо побачити, що Закон, який той же апостол каже, що він веде до Христа, – цей насправді концентрований вираз любові Божої до людини. Це Закон Божий дав право пророкові Єзекиїлю урочисто проголосити: “Говорить Господь Бог: не хочу смерти грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був” (Єз. 33:11). Коли мати карає дитя, що грає із сірниками, вона робить це тому, що хоче, щоб її син був живий! Так і Закон, даний Богом народу Своєму, – це правила виживання, правила, призначені для того, щоб жити, а не помирати.

Справа зовсім не в почуттях. І любов, як розуміє її Священне Писання, щось більше, ніж просто почуття. Адже почуття – річ мінлива, залежна від тисяч великих і маленьких випадковостей. Погано спав – і вже не до почуттів! Переїв – знову ж таки не до них! Гарна або погана погода, здоров’я або хвороба, весела або сумна мелодія, випадково почута нами, та нарешті рівень цукру в крові – от які нікчемні загалом речі впливають на наші почуття. Невже ж цим стихіям віддавати на відкуп найважливіше в житті – любов?

Тому, мені здається, любить людина не тоді, коли вона, корячись хвилинному пориву, забувши про усе на світі, кидається в обійми нової пристрасті. Це не любов. Це профанація любові. Просто якесь знущання над нею. Любить людина тоді, коли, не замислюючись про те, хочеться їй цього чи ні, вона виконує свій обов’язок. Тобто чинить так, як велів їй Закон Божий. Я молюся уранці і увечері, виконуючи молитовне правило, я ходжу щонеділі молитися в храм на літургію, я відмовляю собі в праві з сьогоднішнього дня і до Різдва Христового їсти м’ясо зовсім не тому, що мені це подобається або не подобається. Я чиню так тому, що я маю так чинити, бо Бог мені так сказав, бо Його Церква так встановила, і, раз я вірю моєму Богові, раз я довіряю Йому, отже, я і чиню так, як Він хоче, щоб я чинив. Значить, любити і служити, любити і виконувати свій обов’язок – одне й те ж.

Тобто я хочу сказати, що любов, як її розуміє Священне Писання, і почуття любові, як розуміє його грішна людина, – різні речі. Любовне почуття під впливом обставин і станів душі і тіла може пройти і забутися. Любов же, за словом апостола Павла, “ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне“.

Юдейський законник нутром чув, як незбагненно важкий такий закон любові. Він відчував, що йому з усіма його енциклопедичними знаннями не здолати цієї науки любові, і тому, “бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній?” Бідолаха думав, що Син Божий полегшить йому завдання, знизить вимоги і погодиться назвати ближніми тільки родичів юдейського законника. Але Господь не для того став людиною, не для того був розіпнутий і воскрес, щоб нам з вами жилося зручніше. Наш Бог став людиною, помер на Хресті і воскрес ще і для того, щоб ми, люди, зрозуміли цю страшну ціну любові, щоб одного разу, залишивши гонитву за чуттєвими примарами, з усію ясністю усвідомили б, що таке насправді любов: похіть або жертва? Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 25 неділя після П’ятидесятниці