Безвідповідальні та Царство Небесне

Є в сучасній публіцистиці така цікава думка: християнство – релігія, що формує в людині інфантилізм, тобто небажання брати на себе відповідальність за свою долю, відсутність продуманих планів на майбутнє, прагнення в усьому покладатися не на свій розум, а на якісь зовнішні авторитети – у першу чергу на Біблію. Відповідно до цієї логіки, християнським ідеалом людини є малолітня дитина – безпорадна, повністю залежна від старших і з цієї причини слухняна і лагідна. І чим більше схожий дорослий християнин на такого безвільного карапуза, тим ближчий він до спасіння і святості.

При цьому прибічники подібного погляду на християнство зовсім не голослівні у своїх судженнях, і посилаються на цілком конкретні місця в Біблії:

  • Істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне” (Мф. 18:3).
  • Отже, не піклуйтеся про завтрашній день…” (Мф. 6:34).
  • Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам” (Мф. 11:25)

Можливо, християнство дійсно закликає людину уподібнитися немовляті, не здатному хоч якось організовувати своє життя навіть на найближче майбутнє, вирішувати щось і відповідати за свої рішення?

Найпростіший спосіб розібратися в усьому цьому – узяти в руки Євангеліє і подивитися, з якого ж контексту взяті згадані вище фрази.

І хто тут головний?

“Будьте як діти” – ці слова сьогодні відомі не лише знавцям Біблії, але і будь-якій культурній людині. Саме вони найчастіше служать причиною звинувачень християнства в проповіді безвідповідальності. Проте в євангельському тексті Христос каже їх дещо інакше: “Істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне” (Мф. 18:3). Тут є дуже важливе слово – навернетесь, тобто – відмовитеся, повернетеся до того, від чого віддалилися. Так від чого ж Христос закликав апостолів відмовитися і до чого повернутися, коли поставив перед ними дитину як живий приклад і докір Своїм учням?

Тут потрібне певне пояснення. Річ у тім, що очікування Месії носило в юдеїв дуже специфічний характер. В їх уявленні це був могутній вождь, воїн і цар, переможець усіх ворогів свого народу. Саме тому багато хто з них так і не зміг побачити в Христі Месію, незважаючи на безліч чудес і зцілень, які Він зробив перед ними. Мандруючий Учитель був занадто вже несхожий на очікуваного ними грізного і непереможного царя.

Апостоли в цьому сенсі виявилися куди більш духовно чуйними, ніж більшість їх одноплемінників. Вони визнали Месію в Ісусі з Назарету. Але так само, як усі юдеї, вони бачили в Ньому майбутнього земного правителя, який, прийшовши до влади, зробить Ізраїль найсильнішою і найбагатшою країною на землі. Месія-цар повинен був, за їх уявленнями, підпорядкувати собі всі народи світу. Усі численні притчі і пояснення Христові про те, що Царство Його – не від світу цього, не змогли переконати апостолів. До самого Вознесіння Христового вони були впевнені, що Господь врешті-решт все-таки стане земним царем Ізраїлю. Себе ж учні Христові бачили Його найближчими помічниками і співправителями і навіть сперечалися про те, хто з них буде головніший у новому уряді Ізраїльського царства.

І от, коли вони ледь не посварилися через поділ “портфелів” і прямо запитали Христа – хто з них буде найбільш високим за посадою в майбутньому царстві, Він поставив перед ними маленьку дитину. І сказав ті самі слова, сенс яких можна звести до наступного: якщо не припините свої кар’єрні фантазії і не станете такими ж, як це дитя, то взагалі ніколи не увійдете до цього Царства. Це був заклик одуматися, але ніяк не заклик стати бездумними немовлятами.

Бабка все не так зрозуміла

Однією з головних рис вдачі інфантильної людини є безвідповідальність, небажання брати на себе будь-які зобов’язання, піклування, турботу. Тому зворотною стороною безвідповідальності без всяких натяжок можна вважати безтурботність. Приклад такого інфантилізму всім добре відомий за знаменитою байкою “Бабка і Мурашка”, де нещасна бабка все літо безтурботно розважалася з приятелями замість того, щоб робити собі запаси на зиму, і вимушена була потім вирушити за гуманітарною допомогою до господарської мурашки. Фінал цієї сумної історії негативно характеризує обох персонажів байки. Але якщо мурашка неприємна своєю скупуватістю і повною відсутністю співчуття до замерзаючої і голодної родички, то бабка тут викликає нерозуміння саме своєю безпечністю, повним невмінням і небажанням потурбуватися про завтрашній день.

Коли читаєш в Євангелії слова Христові, де Він закликає учнів не піклуватися про завтрашній день, про їжу, про одяг, на думку мимоволі спадає образ недолугої бабки з її інфантильними життєвими установками. Насправді, як ще можна зрозуміти слова: “Не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися” (Мф. 6:25)? Хіба не така ж безтурботність привела бабку до того плачевного стану, в якій її зобразив нам байкар?

Тут також потрібне пояснення. В українській мові слово “піклуйтеся” має переважно позитивний сенс, тому відмова від турботи відразу ж сприймається як певна легковажність і безвідповідальність. Але в грецькому оригіналі Євангелія тут стоїть куди більш багатозначне слово “мерімнао”, яке можна перекласти не лише як “турбота”, але і як “тривога”, “засмучення”, і навіть – “душевна роздвоєність”. Якщо прочитати слова Христові, маючи на увазі всі ці значення, то сенс сказаного відразу ж вияснюється: не мучтеся, не мучте себе, не отруюйте собі життя тривожними думками про своє майбутнє. Бог не залишає без піклування будь-яку живу істоту, і ви теж отримаєте від Нього все необхідне для життя. Тому звільніть свій розум і своє серце для головного – навчіться жити на Землі так, як замислив вас на ній Творець. Виконуйте Його заповіді, шукайте передусім Божої правди, прагніть жити по ній. А все інше зможете заробити собі, не терзаючи себе турботами про завтрашній день, адже і сьогоднішній хліб дістається вам у поті чола. Тому працюйте сьогодні, але не гнітіть собі душу тяжкими думками про майбутнє, звільніть її для спілкування з Богом.

Дуже розумні

Ще одне місце в Євангелії, яке може бути розцінене як похвала дитячій бездумності: “Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від мудрих і розумних і відкрив те немовлятам” (Мф. 11:25).

Ця фраза перевертає всі звичні уявлення про цінність досвіду, вченості та просто розуму як такого. Навіщо все це треба, якщо Бог відкриває Себе тільки дітям, які через вік не здатні навіть відрізнити правої руки від лівої? І невже людина, яка бажає стати християнином, відповідно до цієї фрази неодмінно повинна прагнути бути максимально схожою на нетямущого немовляти?

Щоб розібратися в цьому, треба передусім з’ясувати, про яку мудрість і розумність у даному випадку йде мова. Цією фразою Христос закінчує викривальну промову на адресу фарисеїв, які відкинули спочатку Іоанна Хрестителя, а потім – і Його Самого, пояснивши свою позицію так парадоксально, що інакше, ніж “премудрістю” її і назвати не можна: “Кому ж уподібню рід цей? Він подібний до дітей, що сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів, кажуть: ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали. Бо прийшов Іоан, який не їсть, не п’є; і кажуть: біса має. Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам. І виправдалась премудрість від синів своїх” (Мф. 11:16-19).

Неважко переконатися, що слово “премудрість” тут використане Ісусом в іронічному сенсі, і в сучасній орфографії може бути написане не інакше як у лапках. А от в інфантильності Господь докоряє тут якраз “премудрих” фарисеїв, які у своїй дитячій упертості не побажали прийняти ні найвищого з пророків – Іоанна Предтечу, ні Самого Бога, Який утілився.

Дітьми ж в цій фразі названі апостоли – звичайні галилейські рибалки, звичайно, не мали того рівня богословських знань, який був у фарисеїв. Проте це не зашкодило їм залишити свої човни і сіті, піти за Христом і стати основою новозавітної Церкви.

Але що ж сталося з фарисеями? Чому вони, благочестиві і начитані в Писанні, будучи ревнителями Закону, раптом виявилися нездатними побачити те, що було очевидно навіть простим рибалкам? Причиною цього духовного засліплення стала зовсім не вченість фарисеїв, але надмірне сподівання на неї. Розум і знання – велике благо, але горе від розуму тому, для кого вони затуляють собою Бога.

Без нас не вийде

Так які ж риси повинна мати людина, яка наслідує Царство Боже? Якщо виходити з розглянутих вище фрагментів Євангелія, вийде приблизно наступний психологічний портрет: це людина, яка не прагне до влади над оточенням, чесно заробляє на свій прожиток і впевнено дивиться в завтрашній день, здатна на критичне ставлення до себе, і, найголовніше – закликає Бога, готова жити за Його правдою. Напевно, це і справді не дуже типовий образ, але в безвідповідальності таку людину докорити навряд чи можна. Хоча певна безтурботність у ній все ж простежується. Але пояснюється вона зовсім не безвідповідальністю, властивою інфантильним людям. Просто така людина знає, що Бог її любить, і тому довіряється Богові, просить Його про допомогу, сподівається на Нього і дякує за отримані блага. Але в той же час вона завжди пам’ятає, що і сама теж повинна прийняти участь у власному спасінні. Сподіваючись на Бога, вона щосили прагне жити за Його заповідями. Бо, як сказав блаженний Августин, – Бог рятує нас не без нас.

Автор: Олександр Ткаченко