Місія Різдвяного посту

Ангели – світло ченцям. А ченці – світло мирянам. Наш народ любить і ченців, і чернецтво. Раніше був звичай причащатися раз на рік, втім як і зараз. А перед причастям – говіти тиждень. На сім днів християнин зачинявся і приймав чисто чернечий подвиг стриманості і молитви. Раз на рік людина ставала ченцем.

Чи з цієї, чи з якоїсь іншої причини, у нас вважається правильним для мирян прямувати до чернечого ідеалу. До цього відходу від світу заохочують книги, старці і самі ченці.

Проте жити у світі і бути ченцем – це означає жити одночасно в двох світах. Два почуття в одній голові. Дві думки. Два життя. Такий стан дуже небезпечний для духовного здоров’я. Один раз на рік можна усамітнитися. А жити постійно неможливо. Треба податися чи туди – чи сюди.

Усі піти в ченці не можуть. Більшість живе звичайним життям. У той же час, у нас не склалася якась гармонійна форма служіння Богу у світі і зберігається перевага на користь ідеалу, відірваного від життя. У нас також не прищепився і абсолютно не усвідомлений світський ідеал святості.

Цей феномен віртуального чернецтва впливає на наше сприйняття посту. Постом де-факто в нас вважається:

  • По-перше, рослинна гастрономія;
  • По-друге, більш часте відвідування храму;
  • І, по-третє, повне вичитування домашнього правила.

Передбачається, що постом нам треба пройти якийсь душевний “автосервіс”. Бог Сам підкрутить усе, що треба, усе виправить і все налагодить. А нам треба тільки тихо стояти в храмі і мовчати. І упускається той момент, що серце очищається працею, також як і молитвою.

На проповіді весь час звучить мова про те, що піст, як і віра, без справ мертвий. Але розуміння молитовної важливості світських трудів якось не доходить до свідомості. Якщо людина говорить, що не постила, то це цілком і повністю означає те, що вона щось не те їла, а не те, що в її серці не було любові і вона не творила добро.

Очевидно, що віртуальне християнство легше за реальне. Багаторазово простіше, насолоджуючись нічною тишею, помолитися перед іконами при світлі красивої лампадки. Це навіть дуже приємно, бо ніхто не залишається після молитви таким, яким був до неї. Бог приймає навіть мізерну і розсіяну молитву і щедро подає благодать, яка змінює людське серце.

Проте в такому підході є серйозна небезпека. У дитинстві діти грають у “будиночок”. Забіг – і немає тебе. Так грають і дорослі постом, ретельно закриваючись у “будиночок” і стараючись нікого туди не впустити. Їм здається, що вони так “зберігають” благодать і зберігають душу. Але Христос сказав: “Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її” (Мф. 10:39).

Набагато важче розуміти суть посту, вийти з “будиночка” і створити любов до ближнього. Тут тобі ні тихої келії, ні нічної тиші, ні ікон, а шум відкритого простору міста і такі “образи”, що Господи помилуй. Проте, саме такий світ – є поле роботи християн.

Різдвяний піст якраз і присвячений цьому трагічному розподілу служіння Богові на віртуальну і практичну складові. Він покликаний зв’язати їх в одне ціле, бо молитва, яка не перетворюється на любов, – є просто перелік благочестивих слів.

Сама суть Різдва в цьому і полягає, щоб зв’язати небо і землю. Для цього Господь і зійшов з престолу слави і покинув простір спокою. Зійшовши, Він прийняв тіло і труди. А оскільки ми носимо ім’я Христа, то Його життя нам приклад.

Христос не ховався від народу в затишних кімнатах з тихими лампадками. Він не завжди постив. Він не ховався і навіть не прагнув надовго йти в пустелі і потаємні оселі, як чернець. Адже Він не Будда. Це Будда сидить в абсолютному спокої під деревом і посміхається тому, що все навколо – обман. Схід не знає дії. Він знає замкнутий на собі спокій. Схід не знає Різдва.

Христос, навпаки, увесь час був на видноті і з народом. Він увесь час учив, зціляв, пройшов пішки сотні кілометрів. Спав, де припаде. Їв, що дають. Пік рибу на багатті. Подавав мед. Роздавав хліб. Творив вино. І безперервно служив людям.

Зцілення розслабленого, Натан Грін

Таким чином, стає зрозумілим, що відхід у себе під час посту, є дія, зворотна Різдву. Протилежне до того, що зробив Христос і чому присвячений піст. Виконання однієї обрядової сторони посту є чисте фарисейство, яке на дух не виносив Господь. Цих людей Він називав “розмальованими гробами”, красивими зовнішньо і порожніми всередині.

З чого почати?

З розуміння того, що труди і молитва – два крила душі. Багато хто засмучується, що не можуть бути в храмі весь час. А і не треба. У храмі ми приймаємо благодать Христову і таїнства, і в тому немає жодної нашої заслуги. У церкві нас змінює Сам Бог.

У церкві ми немов отримуємо кредит, який ми повинні вкласти у світ і примножити. А якщо брати кредити і закопувати їх у землю, то вийде те, що вийшло з лукавим рабом, який закопав таланти, – він буде кинутий у пітьму непроглядну.

Цей кредит – кредит любові. І примножувати ми повинні любов. А любити – означає працювати.

Сучасний проповідник пише про важливість праці для молитви: “Чи потрібно працювати? Потрібно! Це веління Господнє. Чи треба годувати сім’ю, виховувати дітей? Неодмінно, бо апостол Павло каже: “Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного” (1Тим. 5:8).

Праця, наше земне життя, наші земні старання не є щось богопротивне. Без тілесної праці жодного чистого духовного життя бути не може. Тому якщо людина лінується тримати дім у чистоті, лінується віддавати сили вихованню дітей, лінується працювати, ця лінь так само шкідлива, як і лінь до молитви, до читання книг духовних, лінь до творення добрих справ.

Тобто всю нашу буденну працю потрібно прагнути перетворити на духовну роботу. “Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу” (1Кор. 10:31). Тоді молитва наша не припиниться, тоді і в домашньому клопоті ми будемо перебувати перед Богом, а все наше життя перетвориться на безперестанне богослужіння”.

Постом людина повинна вчитися не лише молитися, але і працювати. А все це разом означає жити по-божому. Не по-людськи, а, саме по-божому.

Що робити?

Нема мови про те, щоб брати дітей з притулку чи про інший подвиг. Нам, сучасним християнам, це не під силу. Найсильніші з нас християни ще можуть піти і здати кров хворим дітям. Немов наслідуючи хресні страждання Христові, вони раді пожертвувати Богу краплю своєї крові. Вони можуть послужити волонтером у лікарні чи хоч би посадити дерево.

Ми ж не лише не можемо владнати світ, не можемо дати ради навіть своїй сім’ї. От з неї піст і повинен починатися.

Дружино, ти обіцялася в церкві Богові служити чоловікові як Христу? Де твоя колишня ніжність і служіння? Ніжність втрачена, а служіння і не починалося. Замість Христа ти бачиш у чоловікові ворога і гаманець.

Чоловіче, ти обіцяв піклуватися про дружину як про Церкву? Де твоя жертовність і любов? Любов залишилася тільки до себе, а про жертовність ти ніколи і не думав. Замість церкви ти бачиш у сім’ї готель, а в дружині мультиварку з додатковими опціями. Чоловіче, послужи дружині від щирого серця, хоч би не як Христу, а як собі. Просто пошкодуй дружину спершу, і це буде твій перший добрий плід посту.

Дружино, твою просту працю на кухні і по дому присвяти Богу заради того, щоб Він повернув у твоє серце любов. Щоб у нього повернулася пам’ять про те, що християнський дім – є мала подоба Раю, а сім’я – є проекція велелюбної Трійці. Чи просто пошкодуй чоловіка спершу, і це буде твій перший добрий плід посту.

Хто впав у тяжкі гріхи: розпусту, пияцтво та інші вади, зупинися. Не губи свою і чужу душу. Дай душі ковтнути чистоти і світла.

Хто впав у скандали, суди, жадобу, ревнощі, безсердечність, зупинися. Не губи своє і чуже щастя. Прости і не мстися.

Хто не бачить свої гріхи, той подумай про те, що засудження – є наше дзеркало, і навчися. У чому ми звинувачуємо ближнього, усе це є в нас. Споріднене бачить споріднене, якщо не прямим гріхом, то виразкою в душі. Засудив за жадність, подивися до себе в душу. Можливо, ти і сам страждаєш від любові до грошей? І т. д.

Засуджуючи, ми часто далекі від істини. Того, кого ми засуджуємо, мати бачить іншим і добрішим. Тим більше на нього добріше, ніж мати, дивиться Бог. Так про що ти говориш, засуджуючи? Про себе. Для цього і піст, щоб розібратися в собі.

Після сім’ї піст повинен прийти на роботу. Роби так, немов робиш Христу, і Господь обов’язково відвідає тебе. Роби справу так, щоб людина, йдучи від тебе, вигукнула:

– Слава ж Тобі, Господи! Звідки така людина взялася?

А їй скажуть: “А це просто християнин”. І вона все зрозуміє.

Так благодаттю, що здобувається одночасно у світі і в храмі, почнеться мале преображення серця. Так починається наше справжнє, а не віртуальне, християнство. Так ми разом з Христом приймаємо місію нашого спільного Різдва.

І вже одного цього – малого служіння Христу у світі – для більшості наших християн, буде більш ніж достатньо, щоб чесно зустріти Різдво, у чому нам допоможи, Господи.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Див. також: Про сенс Різдвяного посту