Місія в повсякденності (закінчення)

Апостоли

Хоч би на мить спробуємо уявити – прості галілейські рибалки, які зовсім нещодавно, боячись юдеїв, замикали двері будинку, в якому збиралися разом (див: Ін.20:19), і яким Сам Воскреслий докоряв за невір’я і жорстокосердість, «що не повірили тим, які бачили Його воскреслим» (Мк. 16:14), пішли по всьому світу проповідувати Євангеліє «всьому творінню» (Мк. 16:15). От у день П’ятидесятниці в Єрусалимі звучить слово апостола Петра: “Мужі ізраїльські! Вислухайте слова ці: Ісуса Hазорея, Мужа, засвідченого вам від Бога силами й чудесами і знаменнями, які Бог створив через Нього серед вас, як і самі знаєте, Його визначеного радою і передбаченням Божим виданого, ви взяли і, пригвоздивши руками беззаконних, убили; але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його” (Діян. 2:22-24). Звучить слово про смерть і Воскресіння Христові і про спасіння людини. І три тисячі людей (див.: Діян. 2:41) навертаються до Христа. Що сталося з апостолом Петром і з іншими учнями? Чому ті, хто ще вчора боявся вийти на вулицю, без страху і сумніву встали на шлях місіонерства і навернення до Христа народів? Бо місія апостолів була справою Промислу Божого. Страх і сумніви минули. Залишилася тільки віра у Воскреслого, вона і зміцнювала простих рибалок, які стали тепер «ловцями людей» (Мф. 4:19), як і обіцяв для них Христос.

Місія і мучеництво

Але із закінченням “апостольського століття” місія не закінчується. Проповідь християнства триває. Вже за життя апостолів виконуються слова Господа Ісуса Христа: “Вас видаватимуть на судища і битимуть у синагогах, і перед правителями і царями поставлять вас через Мене, на свідчення перед ними. І всім народам раніш повинно бути проповідане Євангеліє” (Мк. 13:9,10). Першим свідком – адже слово “мученик” у дослівному перекладі з грецької мови означає “свідок” – став диякон Стефан, подвиг якого описаний у Книзі Діянь (див: Діян. 7:55-60). Про що ж свідчили християнські мученики? Передусім про те, що їх віра настільки сильна, що заради віри вони готові пожертвувати найціннішим, що дане людині, – даром життя.

Мученицьку смерть прийняли і самі апостоли – усі, окрім Іоанна Богослова, – і багато християн того часу. І от, здавалося б, Церква мала б скоротитися чи взагалі зникнути. Але сталося зовсім навпаки. Гоніння не лише не ослабили Церкву, але зробили її сильнішою, вона росла і множилася. “Чим більш ви винищуєте нас, – писав Тертуліан, – тим більше ми множимося; кров мучеників є насіння християнства”. Спаситель, Який прийшов вже в Єрусалим на “вільні страждання”, тобто для того, щоб за вільним Своїм волевиявленням принести Хресну Жертву, сказав: “Якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів” (Ін. 12:24). Християнські мученики стали таким зерном, що принесло багато плодів. Адже траплялося, що не лише сторонні свідки, але і самі гонителі, бачачи віру і смерть мучеників, ставали християнами.

Місія і апологетика

У ІІ столітті після Різдва Христового для церковного місіонерства настає абсолютно новий етап. Освічені греки і римляни, які навернулися в християнство, були покликані дати відповідь про своє «уповання» (1Пет. 3:15). Так виникла апологетика. Грецьке слово “апологія” можна перекласти так: захист, виправдання, заступництво, промова, сказана чи написана на захист когось. Апологети захищали християнство від нападок язичників, які частенько звинувачували християн у найстрашніших гріхах. Але мета апологетів не зводилася тільки до захисту християнської віри від наклепу. Апологети викривали помилки язичництва, викривали розбещеність язичницького світу. А разом з цим – закликали язичників до єдино істинної віри.

Використовуючи мову філософії, християнські апологети пояснювали догмати християнської віри своїм сучасникам. Наприклад, один з найвідоміших апологетів старовини – святий мученик Юстин Філософ – писав, що все найкраще в античній філософії – ідея Єдиного Бога, вчення про безсмертя душі, посмертну подяку, чесноти, – усе це наймудріші з філософів почерпнули в Мойсея і древніх пророків: “Бо Мойсей древніший за всіх грецьких письменників. Та і в усьому, що філософи і поети говорили про безсмертя душі, про покарання після смерті, про споглядання небесного і про подібні предмети, користувалися вони від пророків”. Святий Юстин вважав, що Бог Слово відкривав Себе і язичникам, але тільки небагато з них змогли прийти до того поняття про Єдиного Бога, яке було відкрите і проповідане через старозавітних праведників і пророків.

Багато апологетів і самі були філософами. Значення слова “філософія” – “любов до мудрості”. Істинна мудрість для апологетів відкривалася в Христі, тому істинною філософією, до пізнання якої прагне кожен мудролюбець, є Євангеліє.

Місія перекладачів

З поширенням місіонерської діяльності, виникла потреба перекладу Священного Писання мовами народів, серед яких ця місія здійснювалася. Цю місію на себе взяли люди, яких згодом назвуть перекладачами.

Плодами трудів двох з них ми користуємося вже більше тисячі років. Тому, як правильно користуватися творінням місіонерів, про яких зараз піде мова, навіть учать у школах.

Кожна дитина в школі вивчає абетку. Українська абетка, алфавіт, уся українська мова виникли завдяки подвигу святих Кирила і Мефодія, учителів Слов’янських. І це ще одне безперечне явлення Промислу Божого в історії місіонерства – під час утворення слов’янських держав виникає і слов’янська писемність, і багато язичницьких слов’янських народів приходять до віри в Христа, як наверталися раніше до неї римляни і греки.

Місія на краях землі

Також дуже важливим було завдання місіонерів, які несли благу звістку народам, які жили, так би мовити, на різних краях землі. Розмір статті не дозволяє більш докладно розповісти про подвиг цих безстрашних людей.

Лише варто звернути увагу на одну річ: Що об’єднувало всіх місіонерів? Любов до Христа і любов до тих людей, до яких було звернене їх місіонерське слово. Адже не можна навернути до Христа тих, кого ти не зміг полюбити щирою, чистою любов’ю. Так преподобний Герман Аляскинський казав: “Я смиренний слуга тутешніх народів та їхня нянька”.

Місія сучасності

Як місіонерствує Церква сьогодні? Так само, як і місіонерствувала завжди. Сьогодні, як і завжди, звучить слово проповіді і заклик до Христа.

Що змінилося у світі? Напевно, нічого. Швидше можна сказати про те, що світ намагається повернутися в ті далекі язичницькі часи, пітьма яких була розвіяна проповіддю апостолів. Ні, не йдеться про те, що споруджуються язичницькі капища, а люди знову поклоняються Зевсові чи Перуну. Мова про інше. Все частіше ми чуємо твердження про те, що християнство вже віджило свій вік, що релігія – це спадщина минулого, що сучасній вільній людині віра просто не потрібна.

Але не вперше (от що важливе) чує Церква такі слова. Не вперше світ намагається відкинути Христа. “Що є істина?” (Ін. 18:38) – з такими словами звернувся до Христа Пилат, але вийшов, не дочекавшись відповіді. “Почувши про воскресіння мертвих, одні глузували, а інші говорили: “Про це послухаємо тебе іншим часом”” (Діян. 17:32) – такий був підсумок проповіді апостола Павла в Афінах. Але і римляни, які переконалися в істині, прийняли Христа, і філософія древніх греків, які глузувала з проповіді Павлової, сама стала мовою проповіді у вустах і книгах апологетів.

Важливе і те, що в сучасному світі Церква має можливість місії через ті досягнення людського розуму, без яких сучасне життя вже немислиме. Це і радіо, і телебачення, і Інтернет, тобто, по суті, усі засоби масової інформації.

Дуже часто можна почути питання: хто має займатися місіонерством? Хіба це не справа тільки священиків? Відповісти можна так: місіонерством має займатися кожен християнин. Адже слова Господні з Євангелія від Матфея – “Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф.5:16) – звернені до всіх нас. Тому кожен віруючий має бути співпрацівником на ниві проповіді Христової.

Автор: священик Василь Куценко