Дайте Господові закінчити те, що Він почав

Хто створив людське око? Бог. Він може це тому, що створив весь світ, увесь всесвіт. І в історії із сліпим Христос, Господь світу, показує це абсолютно чітко, створюючи очі людині із землі і слини.

Пам’ятаєте, що каже нам Старий Завіт? Бог створив Адама із землі. Так і Син Божий, узявши жменю землі, створює очі сліпому. Хто Ти, Господи? Хто Ти, що створюєш не лише очі, але і всі частини людського організму? Я – Той, Хто сказав, і стало так. Я – Творець. Тільки Я можу узяти жменю землі і сліпити з нього очі – бо Я вже робив так одного разу, Я це умію. Коли робив? Створюючи Адама – повністю, усю людину. Я – Творець прекрасного, Я створив людину власними Руками. І сьогодні Я також творю.

Так, можна було сказати йому: «Ти сліпий? Благословляю тебе: прозри! Почни бачити світло!» Але оскільки ти – творіння Моїх рук, Я хочу, щоб зараз ти згадав про це. Згадав, що Я – не випадковий перехожий, а Той, Хто створив Адама і Єву. І Я, Бог Той самий, беру жменю землі і, вклавши її в очні западини сліпого, кажу йому піти вмиватися. І людина встала, пішла, вмивалася і прозріла, збожеволівши від радості.

А тепер уявимо собі, що те ж саме робить звичайний лікар – засовує сліпій людині в очі свої пальці. Та так не лише нікого не вилікуєш, а навпаки, покалічиш ще більше! Але Господь каже: «Я зцілю тебе – і саме таким чином». Жодної логіки! Але її і не може бути, коли перед тобою – Сам Христос. Коли Він – поруч, наша земна логіка повністю підкоряється Йому і, кланяючись до землі, відходить тихенько в затишний куточок, дивуючись, не розуміючи і кажучи: «Господи, я існую, поки не з’являєшся Ти. А раз Ти тут, то я поступаюся Тобі місцем, Тобі – своєму Творцеві». Так-так, Бог створив і логіку. Він – Джерело Божественної логіки, яка примушує нас мислити по-іншому, і тоді настає прозріння.

Святі дуже велику увагу приділяли цій євангельській історії. Адже вона стосується кожного з нас – і тебе, і мене. Чому? Адже ми такі далекі від Царства Небесного!

– Господи, – просимо ми. – Дай нам стати справжніми християнами! Дай нам сподобитися Твого Царства!

Як одного разу мені сказали:

– От би опинитися в раю! Нехай десь у куточку – але в раю!

– Ти серйозно говориш?

– Звичайно! Хочу потрапити в рай, хочу бути щасливим!

– Правда?

– Правда!

Але май на увазі: коли ми говоримо Богові: «Хочу врятуватися, хочу потрапити в Твоє Царство, хочу побачити світло, хочу змінити своє життя», Він дуже серйозно ставиться до наших слів. І тоді доводиться прийняти все те, що Він посилає у відповідь – Його уроки і виховні «заходи». Яке таке виховання? Я ж прошу Його зробити мене щасливим! Так, ти хочеш стати щасливим і, попросивши Бога про щастя, на другий день потрапляєш у ДТП. Ймовірно, з тобою при цьому все гаразд, але машини більше немає. Чи, приміром, захворює твоя близька людина, і ти повинен стати її донором, бо проблема – серйозна. Чи, допустимо, через рік під час обстеження в тебе виявляють якесь новоутворення. Пухлина? Злоякісна? Поки невідомо, треба дивитися. Загалом, проблеми з’являються одна за одною – і, нарешті, звільняють з роботи. Тоді ти кажеш:

– Вибач, Господи, я щось не розумію: про що було моє прохання?

– Я дуже добре пам’ятаю, про що ти просив Мене, дитя Моє. Ти просив про щастя.

– Так, і що Ти мені посилаєш? Щастя? Я хворію, моя кохана людина померла, а ще ДТП і звільнення. Чого ще мені чекати? Хіба Ти не розумієш, що таке щастя? Я просив Тебе про одне, а Ти даєш мені абсолютно інше! Яке ж це щастя?

– Я дам тобі щастя, – відповідає Господь. – А те, що ти бачиш зараз – просто жменя землі. Тієї самої, яку Я вклав в очні ямки сліпонародженому.

Адже йому теж напевно здалося в той момент, що Христос робить щось не те. Уявимо собі, як він каже: «Господи, ну що Ти? Мені ж боляче! Ти навмисно прийшов завдати мені ще більше страждань?» Але сліпий нічого такого не сказав. В усякому разі, Євангеліє ніяк не згадує про те, що він намагався протестувати або скоріше прибрати землю з очей, хоча, по суті, це був бруд. Так, дійсно, на вигляд – бруд, як і все ті біди, які трапляються з тобою у відповідь на молитву про щастя. Адже ти саме так сприймаєш те, що відбувається – нещастя, страждання, зло, біль? А Господь каже:

– Дитя Моє, дай Мені закінчити, дай завершити те, що Я почав. Я піклуюся про тебе, Я працюю, але при цьому контролюю ситуацію. У Мене є мета, є перспектива, є плани на твоє майбутнє. Операція не закінчена. Почекай трохи – попереду тебе чекає Силоамська купіль!

– Та скільки можна чекати? Хіба в цьому – щастя?

– Так, але саме те, що зараз здається тобі таким жахливим – цей бруд, страждання і біль, – принесе тобі щастя, справжнє щастя.

Якби великомученик Юрій Переможець, або Дмитро Солунський, або мучениця Марина, або Параскева П’ятниця раптом би ожили і з’явилися перед нами, можна було б поставити їм таке питання:

– Про що ви просили Господа?

– Про щастя, радість, блаженство, вічне тріумфування! Про рай!

– І що Він вам дав? Страшні муки – колесування, котли з негашеним вапном і киплячим маслом, дьоготь, побиття батогами, в’язницю і, нарешті, жахливу смерть! Як же так?

– Усе це було землею, брудом, який Бог вклав в очі нашої душі. І вони в нас відкрилися – ще за життя! – дадуть відповідь нам мученики. – І ми відчули величезну радість – серед усіх цих страшних мук, серед спокус і болю. А тепер, у Царстві Небесному, ця радість відчувається нами в усій повноті.

Усе мине. Скільки в очних ямках у сліпого залишався бруд? Поки він не пішов і не вмився. Скільки тривають твої труднощі? «Отче, я п’ятнадцять років лежу паралізований! Отче, у мене дитина хворіє вже десять років! Отче, я стільки часу шукаю роботу, і усе марно!» Скільки? Десять, двадцять, сто років? Скільки триває людське життя? Нам здається, що багато, а для Бога це дуже мало. Як дитині здається, що домашнє завдання величезне і його довіку не зробити, а ти умовляєш її: «Та це зовсім не так, ти швидко впораєшся!»

Перед Богом ми всі – малі діти. Кожен з нас для Нього – дитина. І мислення в нас – дитяче, нічого ми не розуміємо або розуміємо неправильно. «Бруд, який Я даю тобі, – каже Господь, – не затримається надовго в твоїх очних ямках. Я хочу дарувати тобі зір. А цей морок, ця безвихідь, яка примушує зараз тебе страждати, потрібні саме для того, щоб ти прозрів. Розумієш? Отже чекай, не поспішай і не засуджуй Мене, бо це наклеп. Наклеп на Бога».

«Вмийся у купальні Силоам», – сказав сліпому Господь. Силоам – «посланий», перекладає з арамейської євангеліст.

– Але ж, але ж… – твердимо ми. А сліпий нічого не сказав. Ми скаржимося, а він – ні. Він був тим, кого ми щойно назвали Божим дурником – тобто покірливою людиною. От що означає дурник перед Богом – той, хто покірливий. «Але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих» (1Кор. 1:27).

Сліпонароджений не став нічого доводити і пояснювати Христу («Ось, я щодня ходжу в цю купальню, умиваюся там, але так нічого і не бачу! Як зараз я можу прозріти, навіть якщо зроблю, як Ти говориш? Мені ще гірше!») Нічого подібного. Жодних «логічних» аргументів. Ця людина узяла свою логіку і відсунула чимдалі. І її серце почало битися сильно-сильно. А коли серце стукає щосили, усі системи організму починають працювати зовсім по-іншому.

Ти вже по-іншому думаєш – думаєш серцем, тобто духовно, досвідчено, думаєш у Богу, слухаючи Його і довіряючись. І 1+1 дорівнює вже не 2, а чому бажає Бог. Можливо, 2, а можливо, і 102. Виконуючи те, що каже Господь, – з довірою і простотою, – ти вже не ламаєш над цим голову, бо сповнюєшся любові до Бога. І не оцінюєш Його справи, а повністю довіряєшся Йому і набуваєш спокою.

Усе це дуже нелегко.

Ми – великі раціоналісти. «Та ні-і, ця сім’я точно розпадеться – поглянь, які вони люди! Дружина вередлива, у неї своє, у чоловіка – своє, повний безлад, так що логічно буде, якщо нічого в них не вийде!» Але це не питання логіки – вийде або не вийде. Якщо Бог хоче, Бог творить, Бог дарував – відбувається диво, і усе виходить. А з погляду логіки безліч сімей би зруйнувалася, у тому числі і християнських – адже у всіх свої проблеми, свої особливості, – але цього не відбувається. Чому ж? Бо тут працює інший закон, інший погляд на життя. І якщо дивитися на все з духовного погляду, то розумієш, що послане Богом – тобі тільки на благо. Поки, втім, незрозуміло, як, але настане день, і ти сам усе побачиш і зрозумієш.

Тому не треба поспішати. Бог ніколи не робить щось неякісно, неправильно або погано. Ви колись бачили сніжинку під мікроскопом? Це неймовірно прекрасно! А морське дно? Яких дивних мешканців там тільки немає – безліч найрізноманітніших риб, коралів. І якщо Бог настільки премудрий і майстерно влаштовує світ навколо нас, невже про тебе Він не потурбується? Потурбується неодмінно, і так само старанно. І зробить це надзвичайно м’яко і ніжно – не дивлячись на те, що іноді ми кричимо від болю, ридаємо і лаємося на Нього. Проте – Його «хірургічне втручання» в наше життя відбувається дуже м’яко і акуратно.

Сліпонароджений увірував. Він довірився Богові і зробив те, що Бог йому сказав – відкинувши повністю усі логічні аргументи, пішов і вмився. Тобто «вгамував» свою логіку.

Як це? «Бог знає, що робить». Але як можна таке сказати щиро, від розуму? Розумні аргументи тут дійсно не допоможуть. Скажи це серцем! Не довіряй своєму розуму занадто сильно. Це справжній біль сучасного людства – бо, з одного боку, саме завдяки цивілізації в нас з’явилася маса корисних речей, а з другого – до усього ми тепер підходимо виключно раціонально.

У століття високих технологій ти почуваєш себе абсолютно упевнено, якщо на банківському рахунку досить грошей, усі аналізи в порядку і не загрожує ні буря, ні землетрус, та ще і всі діти живі-здорові. А оскільки на все ми дивимося виключно з погляду логіки, то коли щось з вищепереліченого раптом починає рушитися, – впадаємо в паніку. Чому? Бо, виходячи з нашої земної логіки, найважливіша складова благополучного життя виявляється під загрозою. Звичайно, уся наша впевненість тут же зникає.

Але є такі люди, такі сім’ї, де немає цих тривог і хвилювань. Де ночами усі сплять міцно і безтурботно, як немовлята. При цьому в цих сім’ях – безліч проблем: діти хворіють, літні батьки потребують турботи і допомоги, а ще репетитори, курси, секції – усе вимагає витрат, але при цьому на серці в цих людей – мир і спокій, бо своє життя вони довіряють Богові.

Довіра – ось що таке справжня віра в Христа. Вірити – не означає стверджувати, що Бог існує. Так, існує – і що? Ти тут до чого? Де твоя віра? У чому вона? Як вона змінила твоє життя? Як перетворила твоє серце?

Це просто приголомшлива історія – про сліпого. Пам’ятаєте, як після зцілення люди почали розпитувати цю людину:

– Хто тебе зцілив? Як це сталося?

І він відповідав, а його знову і знову запитували. Здавалося б: та залиште ви людину в спокої, він видужав – нехай радіє! Нехай насолоджується тим, що тепер може бачити, адже зір – дивовижний дар! Але ні, усе навколо тільки і робили, що перепитували один одного: «Він це? Чи не він?»

– Та я це, я! – казав він у відповідь. – Я – той, хто був сліпий від народження і сидів тут, просив милостиню! А тепер я бачу!

Але люди не заспокоювалися, а продовжували свої розпитування – чи правда це та сама людина. Чому? Бо сліпий абсолютно змінився – він не лише прозрів, але і вся істота його світилася від тієї радості, яка була тепер у нього на серці. Отже оточення дивувалося не одному диву, але і змінам в усьому вигляді людини. Змінам від дотику правиці Божої. А ти готовий до таких змін? Хочеш, щоб з тобою сталося те ж саме? Ти можеш дозволити Христу увійти до твого серця, у твоє життя, щоб змінитися до такої міри? Змінитися в характері, душевних установках – так, щоб оточення, родичі, сусіди, колеги і друзі, побачивши тебе, сказали:

– Стривайте, чи він це? Це його ми знаємо стільки років? Як він змінився! Що сталося?

А сталося – дотик руки Божої.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)