Ессеї та кумранські сувої

Серед сучасників Ісуса були і представники кумранської общини, або ессеї. Ймовірно, слово «ессеї» пішло від хасидім – «благочестиві». Про них розповідають грецькі і римські письменники, наприклад, Пліній Старший. Ессеї жили відособлено в Юдейській пустелі над Мертвим морем (було їх не більше двохсот людей) і складали замкнуту общину, щось на кшталт до середньовічного монастиря, вивчали Священне Писання і називали себе яхад, що означає «разом», а також ев онім – «жебраки», «покірливі». Але саме так називали себе і перші християни! Кумраніти називали себе ще петаїм, тобто «дурники», «дурні», «безглузді, як діти». Але саме до таких звертався Спаситель у Нагорній проповіді і не лише в ній. Іноді ці люди називали себе навіть «Новим Завітом».

У кумранській общині звершуються ритуальні обмивання, і, як підкреслює один з кумранських документів, «якщо таке обмивання не супроводжується в людини розкаянням, то нехай вона краще не вступає у воду, бо не очиститься від зла». Таке обмивання дуже схоже на таїнство хрещення. Є ряд рис, що ріднять Євангеліє з кумранськими документами. Скажімо, кумраніти негативно ставляться до багатства і, кажучи про багатство як про щось погане, вживають слово мамона – те саме слово, яке ми знаємо з Євангелія.

Кумранські рукописи

Серед членів кумранської общини поширюються документи, пов’язані з життям людини, яку ми знаємо по прізвиську Море Ха-Седек, тобто учитель справедливості. Він, дійсно, чимось нагадує Спасителя. Коли кумранські документи з’явилися в Європі і в журналах стали друкуватися перші відомості про ці знахідки, багато хто став казати: от з чого народилося Євангеліє, от матеріал, на підставі якого згодом був складений життєпис Ісуса Христа. Не було Ісуса, а був Море Ха-Седек, учитель справедливості, який потім, у свідомості наступного покоління, перетворився на Ісуса з Назарету.

Коли були відкриті кумранські документи, серед тих, хто зрадів із цього приводу, був Дюпон-Сомер, колишній священик, що зняв сутану, щоб стати професором атеїзму в Сорбоні і писати про те, що Ісуса ніколи не було, а був Море Ха-Седек. Одну з його книг прочитав невідомий нам на ім’я француз, що плив, здається, з Александрії в Марсель. Прогулюючись палубою пароплава і побачивши священика в чорному піджаку і з білим комірцем, він підійшов до нього і сказав: «Ви знаєте, отче, що вашого Ісуса ніколи не було, а була інша людина, історію якої потім переробили і зготували Євангеліє?» Але патер, до якого підійшов наш герой, виявився не просто священиком. Це був отець Карміньяк, саме той, хто встановив дату хресної смерті Ісуса за сонячним календарем – 7 квітня 30-го року. Так вийшло, що зі своїм глузливим питанням самовпевнений турист звернувся не просто до священика, а до найблискучішого фахівця з кумранських сувоїв. Отець Карміньяк любив повторювати, що кумранські знахідки вказують якраз на достовірність Євангелія і що на їх фоні стала ще очевиднішою унікальність євангельської проповіді. Про це він і сказав своєму глузливому співрозмовникові, а в його обличчі – усім «допитливим» нашого століття.

Що стосується Море Ха-Седека, тобто учителя справедливості, то побачити в ньому прообраз Ісуса могла тільки людина, що ніколи не відкривала Талмуда. Бо в цій книзі буквально на кожній сторінці є присутніми такі учителі. Один з них – Гілель, про якого я вже згадував, другий – Бен Доса, рабин з Галилеї. Бен Доса – дуже добра, але убога людина. Його дружина по суботах, увечері, коли усі готують їжу, кладе в піч мокру головешку і підпалює її, щоб дим валив, – тоді люди подумають, що і вона щось готує. Головешка димить, щоб створити видимість благополуччя в їх домі, але сам Бен Доса не бентежився своєї убогості, а якось дуже добродушно і по-справжньому свято роз’яснює Закон і вчення пророків своїм сучасникам. Словом, фігура такого учителя типова для свого часу. Народна релігійність протиставляє служителям Єрусалимського храму, вбраним у пишний священицький одяг, проте які не можуть нічого сказати своїм сучасникам, такого учителя, що збирає навколо себе учнів, тлумачить Писання і учить, як жити згідно вимогам Божим. Отже якщо ми навіть просто погортаємо талмудичні трактати або книги про Талмуд, то відразу зрозуміємо, що нічого унікального в такій людині, як кумранський учитель справедливості, не було. Таких було багато. І дійсно, Ісус на цьому фоні виглядає як один з них.

Проте що є кумранська община? От, наприклад, ставлення до калік. У кумранському документі сказано: сліпі, каліки, глухі, – ніхто з них не може вступити в общину. А хто оточує Ісуса? Сліпі, каліки, глухі, німі і т. д. Що каже Ісус? «Підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите: сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують» (Мф. 11:4,5).

Тут виявляється безодня між кумранською общиною і общиною Ісусових учнів. Ісус у Нагорній проповіді каже: «Любіть ворогів ваших» (Мф. 5:44). А що проповідує кумранська доктрина? Ненависть до сторонніх, причому і Спаситель, і кумраніти кличуть своїх учнів до одного і того ж – бути досконалими. У євангеліста Іоанна сказано: «Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той ще в темряві. Хто любить брата свого, той перебуває у світлі, i немає в ньому спокуси. А хто ненавидить брата свого, той перебуває в темряві» (1Ін. 2:9-11).

«Світло і темрява» – слова, що часто зустрічаються і в кумранських текстах. Але кумранська община зведена на недовірі, ненависті до сторонніх і неспілкуванні з ними. Ми відокремилися від усіх, пішли в гори, сховалися в пустелі, люди нам не потрібні. Вони загрузли в гріхах, живуть у пропащому світі, ми до них не маємо жодного відношення. Така позиція кумранітів. Нічого схожого на позицію першої Церкви і Церкви взагалі. Ось що сказане в дамаському документі про суботу: «Якщо в кого з вас осел або віл впаде в колодязь або до ями, нехай ніхто не витягує його звідти в суботу. Нехай в суботу ніхто не робить допомоги при пологах худобині».

Відкриємо Євангеліє від Луки. Господь каже: «Якщо у кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи не одразу ж витягнете його і в день суботній?» (Лк. 14:5).

Той же самий образ – осел або віл, що впали в колодязь у суботу. І знову – при зовнішній схожості – внутрішня безодня між кумранським світом і світом Церкви Христової. Дійсно, община кумранітів часто використовує ті ж слова і образи, що і перша Церква, але від Церкви вона різко відрізняється по суті. Такі ессеї.