«Хочу заміж, роки минають». Це Бог нас не чує або ми нічого не робимо?

Пам’ятаєте, Господь спитався сліпого, що сидів край дороги: «Чого ти хочеш від Мене?» (Лк. 18:41). Відповідь, здавалося б, очевидна: якому сліпому не хочеться прозріти? Але уявіть собі, бувають випадки, коли люди не хочуть зцілення – як у моєму прикладі раніше. З одного боку, людина каже, що їй треба схуднути, а з другого – не бажає нічого для цього робити, тобто не хоче. Отже казати – це одне, а робити – зовсім інше.

Один молодик підходить до мене час від часу і каже: «Отче, хочу одружитися! Помолимося!» Йому тридцять два роки, і я його запитую: «Про що конкретно мені молитися? Увечері ти прийдеш додому, сядеш знову перед телевізором і почнеш сумувати: «Усе один я та один, ніяк не знайду собі наречену». А сам ти робиш для цього хоч якісь кроки? Сидячи перед телевізором, наречену не знайти. Нічого так не вийде, треба діяти».

Господь чує твої молитви, але Йому потрібна співпраця. Ти повинен докласти якісь зусилля. На жаль, більшість з нас так не роблять.

Ми молимося, але в глибині душі не бажаємо і пальцем поворухнути. Тому труднощі, що супроводжують нас постійно, – це, у першу чергу, знак нам, що не все йде гладко. І час минає, а нічого чомусь не змінюється. Необхідно зрозуміти, де ми помиляємося. Може і рік минути, і два – доки зрозуміємо. Одного прекрасного дня людина прокидається і каже: «Ні, щось не те я роблю». І головне – зрозуміти, яке «те» потрібне.

Помилка молодика, про якого я щойно говорив, у тому, що він ні з ким не спілкувався, не зустрічався, не шукав середовище, в якому можна знайти відповідну дівчину, – а просто сидів удома на самоті. Треба переслідувати свою мету – усім життям. Інакше ти просто не готовий. Наведу ще приклад, тепер уже з дівчиною. Ця молода пані дуже хотіла вийти заміж. Я запитав її:

– Ти правда цього хочеш?

– Так, бо роки йдуть.

А, от чому.

– Ну а сама ти як, хочеш цього?

– Думаю, так.

– Тобто ти готова узяти на себе відповідальність, зробити вибір, народити дитину, крутитися як білка в колесі, не належачи вже самій собі, розділяючи усе з іншою людиною? Готова на це?

– Ну, ви так про це говорите. Я вже навіть і не знаю – після ваших слів. Я собі це романтичніше уявляла – як у фільмах.

Життя важке. Якщо людина прагне до чогось – вона це отримає. Якщо ти готовий, мрія здійсниться. Якщо ні – життя змусить підготуватися.

Проблеми, невдачі, розлучення, зачинені двері, – усе це змусить тебе замислитися. Чому двері знову зачинилися, що я роблю не так?

Що треба змінити – у собі, у своєму житті? Такими питаннями треба задаватися.

Отже, чому Бог не чує наших молитов? У мене немає відповіді на це питання. Хоча, по суті, чи молимося ми по-справжньому? У першу чергу для того, щоб Господь нас почув, треба молитися. Ти молишся? Щоб казати потім, що молитви твої до Бога не доходять. Молишся – скільки часу? Не треба мені про це розповідати, спитайте самих себе, скільки за часом ви молитеся удома щодня. І якщо тут є людина, яка молиться часто і багато, але в неї при цьому не виконується те, що просить – нехай скаже про це. Отже, хто щодня молиться і при цьому залишається без відповіді?

Тепер повернемося до питання, чому. Чому Бог нас не чує? Кращою відповіддю тут буде те, що я вже сказав: не знаю. І якщо комусь здається, що тут можна відповісти по-іншому – ви неправі. Я не знаю, чому Бог не чує нас. Одна жінка якось прийшла до мене і сказала:

– Я вже десять років заміжня, а дітей усе немає. Чому Господь не виконує мого прохання?

Від мене як від священика люди чекають ясної відповіді на це питання, бо вважається, ніби ми все знаємо. Знаємо, чому Бог попускає те чи інше, чому людина хворіє (можливо, вона згрішила і тепер її Бог карає?) і так далі і тому подібне – загалом, усе повинні ми знати. Але насправді ми не знаємо нічого. І я не знаю, любо моя, чому Господь от вже десять років не дає тобі дитинки. Твої стосунки з Богом – це тільки твої стосунки. Як і мої. Знаю лише одне: що б з нами не відбувалося, це трапляється по Божественній любові і мудрості, і завжди – з однією метою: навчити нас йти вперед.

Іноді Господь хоче, щоб ми навчилися проявляти наполегливість, намагатися, старатися, боротися. А іноді – щоб ми навчилися терпіти.

Почекай, дочко моя, не поспішай. Хто знає – можливо, ти народиш і на одинадцятий рік шлюбу, і на дванадцятий. «Але я не хочу чекати, мені треба народити зараз!» Так, і мені б хотілося, щоб у тебе зараз з’явилося дитя, але бачиш – ніяк не виходить. Чому? Повертаємося на початок розмови – я не знаю. У будь-якому випадку треба старатися, не відступати від мети. Деякі люди готові відразу усе кинути, а потім впадають у відчай, починається депресія, сльози, пігулки. Хіба це годиться? Душа – жива! Пробуй ще і ще. І прийде радість.

Молодь завжди квапиться.

– Отче, я зустрічаюся з дівчиною, не знаю, як у нас усе піде, нервую.

– А як довго ви знайомі?

– П’ять днів.

– Ну, стривай! Думаєш, за п’ять днів можна узнати людину?

Деякі люди десятиліттями живуть у шлюбі, а один одного так і не дізналися до кінця – ні чоловік дружину, ні дружина чоловіка. П’ятдесят років разом, а сказати, що знають свого подружнього партнера, як себе – не можуть. А тут людина за п’ять днів хоче все з’ясувати. Не поспішай, життя – довге. Молодість – вона така: подавай йому всю інформацію, тут і зараз, щоб ще вчора все з’ясувалося, до завтра почекати сил немає. Ні, треба навчитися терпінню. Навчитися терпіти, чекати і готуватися. Так буде почута твоя молитва. А якщо ні?

Якщо прохання не виконується, незважаючи на терпіння і завзятість? Бачиш, буває так, що молитва вимагає поправок. Можливо, ти молишся не зовсім про те, про що треба.

Можливо, Бог показує, що ці двері – не для тебе. Постукав раз, постукав другий – не відкривається. Значить, треба стукатися в інші двері, перестати цього хотіти. А якщо все одно хочеться? Ні, треба перестати хотіти. Наші бажання не завжди нам на благо.

– Отче, прошу вас, скажіть моїй дочці, щоб вона погодилася вийти за Хому! Він фармацевт, з хорошої сім’ї.

– Але твоя дочка не хоче за нього заміж!

– Отче, ну будь ласка, зробіть, як я прошу!

Та головне тут – не що ти хочеш! Не можна так. Твоя дочка не хоче! Невже немає більше варіантів?

– Ні!

У результаті я виявляюся ще і винним – погана людина, поганий проповідник, поганий священик. Нічого страшного. Життя ще жорстокіше. Не хочеш мене слухати? Життя навчить краще за будь-якого священика. Тому я і кажу, щоб ви не хвилювалися про тих, хто не ходить до церкви. Бог Сам знайде їх там, де вони є.

Не дає спокою нав’язлива ідея – відмовся від неї. Знайди іншу дівчину, яка погодиться стати твоєю дружиною, іншу роботу, яка буде тобі під силу, інше місто, в якому зможеш жити. Про що я? Про гнучкість. Треба бути гнучкішими. Зараз ми говоримо не про догмати, а про життя. Надмірна завзятість – ця вже впертість, і ні до чого хорошого вона не призведе, почнуться великі проблеми. І доведеться отримати не один ляпас, щоб навчитися пристосовуватися до тих обставин, які пропонує нам життя.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)