Щоб наповнився дім

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Невже, борони Боже, настануть часи, коли відповіддю на заклик Домовласника: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені» (Мф. 11:28) – буде лише дзвінка тиша? Невже настане година, коли справді нікому буде заповнити наші храми? Невже і нам судиться повторити сумну долю народу Божого, який «за одну лише їжу відмовився від свого первородства» (Євр. 12:16) і за право володарювати на землі віддав право співцарювати з Христом на Небі? А що ж тисячолітня історія нашого народу, який і народом став, і вижив, і не розчинився серед навколишніх племен тільки тому, що «єдиними устами і єдиним серцем» сповідував своїм Царем і Господом Того, Хто народився в хліву Вифлеємському?

Так, заслугами батьків, святістю предків їх «духовним капіталом» певний час жити можна. Але так само як занепадають з часом навіть кам’яні храми, покинуті і забуті християнами, пустіють і душі людські, якщо не підігрівати в них дари Духа Святого, якщо не множити отримані від Бога таланти (Мф. 25:15) віри, якщо всякий раз, коли Бог кличе тебе на вечерю любові, відгукуватися відмовою, посилаючись на турботи дня.

Адже не лише цілі народи кличе Бог, Він, звичайно ж, кличе кожну людину. Цей заклик неможливо не розчути, як неможливо не звернути уваги на дзвоновий благовіст. Але «рід лукавий і перелюбний» (Мф. 12:39) всякий раз, зачувши голос дзвону, робить вигляд, що цей заклик або не до нього відноситься, або кличе зовсім в іншій бік. «Я три роки відвідую лекції з православного віровчення», – заявила мені одна пані у відповідь на питання, чому ж це вона в церкву не ходить. Друга людина, яка вважає себе активним християнином, величезну частину свого життя проводить у поїздках монастирями, проте при цьому примудряється сповідуватися і причащатися добре якщо раз на рік. Коли їй! Вона душу свою рятує! Третьому теж ніколи відгукнутися на заклик Господній, бо він – бореться! Він у хресних ходах бере участь та в «стояннях протесту»! Де тут знайти час для вечері любові, де тут зібратися на літургію?

Є десятки інших способів симулювати духовне життя, яке насправді є не що інше, як виконання заповіді Христової. «Це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22:19) – так наш Бог говорить про нашу участь у подячній Жертві Євхаристії, яку щодня звершують вірні в православних храмах. І от, замість того щоб просто виконувати заповіт свого Спасителя, замість того щоб зайнятися безпосередньо тим, до чого закликає нас Господь, тобто покаянням і подякою, ми починаємо, «ніби змовившись, вибачатися» (Лк. 14:18). Кожен з нас готовий виправдовуватися перед своїм Господом, Який кличе улюблені чада Свої на «велику вечерю» (Лк. 14:16), тим, наприклад, що ми справно і уважно читаємо удома акафісти і канони або старанно кладемо земні поклони.

Лукава людина «останньої години» (1Ін. 2:18) саме виконання найважливішої заповіді свого Спасителя, заповіді, про щотижневе звершення Святої Євхаристії примудряється перетворити на якусь негідну гру, ставлячи своєму Богові умови: «Оскільки я відвідую церкву не один раз на тиждень, а, скажімо, п’ять, то і приходити на службу можу, коли захочу. Захочу – прийду до початку, захочу – до кінця!» Тому, зверніть увагу, наш храм, Дім Божий, наповнюється народом тільки до самого кінця служби.

Нарешті, навіть явившись вчасно, можна таким чином влаштуватися, що замість зосередженої і уважної молитви ми, так би мовити, «даруємо» Богові свою внутрішню метушню, занурення в сторонні помисли або, наприклад, непомірне ревне виконання послуху церковного: коли мені поставлено стежити за свічником біля ікони, так я буду за ним стежити так, що забуду про усе на світі, навіть про те, що прийшла пора зосередженої і благоговійної молитви: мені можна – у мене послух!.. Так і виходить у нас: не свічка для Бога, а – страшно сказати! – Бог для свічки.

Вирушаючи «дивитися землю», «випробовувати биків», відмовляючись від вечері Господньої «заради сім’ї і дітей», ми, сучасні християни, ставимо себе в положення тих самих зрадників, про яких розгніваний Домовласник прямо сказав: «Ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних» (Лк. 14:24). Давайте ж спробуємо жити і молитися так, щоб дійсно «наповнився дім» (Лк. 14:23) Божий не роззявами, а «обраними» молитовниками і прихильниками нашого Бога, щоб не суєтні піклування долали наші серця під час Вечері Господньої, але щоб наповнював душі наші «все i у всьому Христос» (Кол. 3:11). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 28 неділя після П’ятидесятниці