Зв’язок з майбутнім

Наприкінці XІX – початку XX століття російські філософи В. Соловйов, М. Бердяєв та інші задавалися питанням: чим християнство відрізняється від усього іншого, що накопичено людством за тисячоліття історії? І приходили до однієї і тієї ж відповіді: західні (римські, грецькі) і східні (індійські, китайські, єгипетські) учителі – усі пропонували людям своє вчення. Христос же запропонував Самого Себе. Ця головна відмінна риса християнства якнайповніше проявилася саме в Тайній Вечері. Ще раніше Христос говорив про це прямо, вигукуючи: «Я – хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу» (Ін. 6:51). І далі: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день» (Ін. 6:53,54).

У повторенні тієї Тайної Вечері, коли напередодні Своїх страждань Господь навчив учнів таїнству Євхаристії, полягає основа християнського життя. «Це чиніть на спомин про Мене», – каже Ісус наприкінці Тайної Вечері (Лк. 22:19), тому повторення Тайної Вечері за цими Його словами стає Літургією нашої Церкви.

Подібно до того як юдей, звершуючи седер, відчуває, що це він сам пішов з єгипетського полону, так і християнин почуває себе під час Євхаристії учасником Тайної Вечері.

У пасхальну ніч древня трапеза набуває в Христа і Його учнів новий, містичний сенс. Відомий французький богослов Луї Буйє сказав про це: «Усю новизну Євангелія Господь ввів у ретельно дотримані лінії урочистого чину, насиченого найбільш шанованими переданнями Ізраїлю». І це дійсно так.

Важливо мати на увазі, що містика євхаристії – це не містика для еліти, вузького кола посвячених, це містика, доступна кожному. Тому що навіть той, хто через якісь причини не може повірити в переісточення Святих Дарів, приступає до Святих Тайн, причащається за словом Ісуса: «Це чиніть на спомин про Мене». І кожен, хто любить Христа, стає справжнім учасником Тайної Вечері, творячи це в спогад про Ісуса, навіть якщо не розуміє до кінця, у чому сенс Євхаристії.

*

Але все таки – чи пасхальний седер звершив Господь того вечора зі Своїми учнями?

У деяких коментарях до Нового Завіту стверджується, що між синоптичними Євангеліями – від Матфея, від Марка і від Луки – і Євангелієм від Іоанна існують серйозні протиріччя в датуванні трапези Христової. Я вже говорив про деякі риси юдейського седера. Так от, з початку 14-го розділу Євангелія від Марка стає ясно, що Ісус звершує пасхальну трапезу в перший день опрісноків. Можна знайти інші деталі, що підтверджують, що в оповіданнях трьох євангелістів йдеться саме про пасхальний седер.

Але що говорить євангеліст Іоанн?

Ісус схоплений, і Його ведуть від Каяфи в преторію. «Був ранок; і вони (юдеї – Г. Ч.) не ввійшли у преторію, щоб не осквернитися, але щоб можна було їсти паску» (Ін. 18:28).

Значить, Господь вже під вартою, а пасхальна трапеза ще не почалася. Наступний розділ: «Тоді була п’ятниця перед Пасхою, близько шостої години. І сказав Пилат юдеям: це Цар ваш!» (Ін. 19:14).

Значить, Ісус вже під вартою, а ще тільки п’ятниця перед Пасхою. Раніше, на початку 13-го розділу, теж підкреслюється, що Вечеря звершується перед святом Пасхи. Євангелісту Іоанну вторить Талмуд, де в одному з трактатів говориться, що Ієшуа бен Пантере, тобто Ісус Син Діви, був страчений увечері напередодні Пасхи. Встає питання: хто ж правий – синоптики або Іоанн і, відповідно, Талмуд?

Світські учені намагаються відповісти саме на це питання: хто правий? Ми ж знаємо, що Священне Писання не помиляється. Значить, просто треба зрозуміти, у чому суть цієї невідповідності. Якщо читати євангельський текст неглибоко, поверхнево, то може здатися, що в Писанні є протиріччя. Але якщо вивчати його поглиблено, то виявляється, що протиріч у ньому немає.

Схоже, що Ісус дійсно помер напередодні Пасхи, бо, по-перше, розповідь про страсті Христові в Євангелії від Іоанна вкрай надійна. Як показують дослідження тексту, це дуже древня розповідь. По-друге, такі не схожі одне на друге джерела, як Євангеліє від Іоанна і Талмуд, говорять про одне і те ж. А коли два як би взаємовиключних джерела повідомляють одну і ту ж інформацію, це досить надійне свідоцтво її достовірності.

З іншого боку, у синоптиків описана, звичайно, пасхальна трапеза. Але на цій пасхальній трапезі немає агнця.

Його і не могло бути, бо ця трапеза звершена Спасителем заздалегідь. Якщо ми відкриємо будь-який пророчий текст – книги пророків Ісаї, Єремії, Єзекиїля, – то побачимо, що багато речень пророків спрямовані в майбутнє. Вони говорять про те, що буде в далекому майбутньому, через вісім, дев’ять, десять віків. У Євангеліях же якраз навпаки, ключові слова в них – «нині», «сьогодні». Ісус каже: «Нині прославився Син Людський» (Ін. 13:31); «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23:43); «Нині прийшло спасіння дому цьому» (Лк. 19:9); «Нині справдилося писання, яке ви почули» (Лк. 4:21). «Що настане час, і нині вже є», – двічі говорить Ісус в Євангелії від Іоанна (4:23; 5:25). Іншими словами, усе християнство – це майбутнє, яке здійснюється нині. Християни середніх віків вважали, що Царство Боже – це те, що чекає людину колись у майбутньому, після смерті. Але ми знаємо, що це Царство вже дароване нам. Християнство і є наше сьогоднішнє безстрашне входження в майбутнє. Підкреслюючи це, Господь і звершує трапезу заздалегідь, показуючи, що Він з апостолами входить у майбутнє.

Ми стаємо громадянами майбутнього через євхаристійне спілкування. Якщо це зрозуміти, то стане ясно, що протиріч у текстах синоптиків і Іоанна немає – бо синоптики розповідають нам про обставини Тайної Вечері, а Іоанн точно датує її і повторює слова Спасителя: «Що настане час, і нині вже є». Це і є наше входження в майбутнє.