І радість вічна…

Пасці передує глибока скорбота страсної П’ятниці; спогад про увесь гріх, трагедію, несправедливість і зраду світу, які лягли на плечі Безгрішного. Різдво ж сприймається чимось яскраво-радісним – що може бути радісніше за народження Немовляти? Ми радіємо снігу, ялинці, вертепу, різдвяним співам.

І, здається, ця дитяча радість виглядає чимось дивним у світі, повному болю і скорботі. Ми знову і знову чуємо про страшні людські трагедії, так, що якби ми хоч би хвилину оплакували кожну таку звістку, ми б плакали не припиняючись. Можливо, це було б і мудро – справжня глибина життя відкривається нам, коли ми визнаємо, що життя глибоко трагічне.

Чи можна радіти в цьому світі? Чи доречне це? Чи до веселощів, коли багато сімей ховають своїх рідних, а на лікарняних ліжках стогнуть хворі? А смерть пожинає свої жнива, а біль і страждання без дозволу входять у безліч життів. Чи доречно нам веселитися?

Напевно, є види веселощів, про які ми повинні сказати, – ні, недоречні. Недоречно без зупину реготати і блюзнірські жартувати. Але є справжня, глибока радість, яка приходить саме в цей темний і скорботний світ, – і уся його темрява і скорбота не може її поглинути.

В оповіданні про Різдво ми бачимо картину, насправді, далеку від ідилії. Мати Господа і Йосип повинні здійснити подорож за наказом світської влади, щоб взяти участь у перепису. Для них не знаходиться місця в готелі. Господь народжується в хліву. Минає небагато часу, і Його вже переслідують, щоб убити – і Марії і Йосипу доводиться ставати біженцями, ніччю, усе кинувши, вирушати в Єгипет, щоб уникнути смерті від рук іродових солдатів. На сторінки Євангелія лягає відсвіт страшної трагедії – “Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх” (Мф. 2:18). Ірод винищує немовлят, у надії убити серед них Того, кого він страшиться.

Бог не приходить в якийсь казковий, ідилічний світ – Він приходить у світ гріха, безумства, болю і горя. У наш світ, в якому ми живемо. Він приходить, щоб бути з нами в усіх наших труднощах і скорботі, і щоб зробити наш земний шлях шляхом спасіння.

Ми знаємо, що сили гріха і зла терзають нас зсередини і зовні – але ми також знаємо, що в цей світ народився Спаситель. Ми знаємо, що Він рятує людей Своїх від гріхів їх. За реальністю гріха, болю і скорботи лежить глибша реальність – Спокутування, спасіння і вічної радості.

Коли, очима віри, ми бачимо Немовля, що лежить в яслах, ми розуміємо, що ті, хто плаче, тішитимуться, а лагідні успадкують землю – і це безперечно. Настане день, і ми увійдемо до нового світу, який готує для нас Господь, – “Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх. І корова буде пастися з ведмедицею, і дитинчата їх будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому. І немовля буде гратися над норою аспида, і дитя простягне руку свою на гніздо змії. Не будуть робити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, бо земля буде наповнена віданням Господа, як води наповнюють море” (Іс. 11:6-9).

Бог оберне смертну тінь в ясний ранок, і навіть Рахиль, яка плаче про дітей своїх, тішитиметься. Станеться щось немислиме, неймовірно прекрасне, відкриються суди Божі, і ми зрозуміємо, чому ми всі повинні були пройти цими шляхами, щоб увійти до вічної радості. І це вже відбувається, ми вже входимо в нову епоху – Христос народжується у Вифлеємі, і ми вже бачимо зорю нового творіння.

Ми знаємо про біль і горе цього світу – але ми знаємо щось набагато, набагато більше. Христос переміг світ. Тому в цю ніч ми з великою радістю йдемо, щоб вклонитися нашому Спасителеві, який є Христос Господь.

Автор: Сергій Худієв

Усе по темі: Різдво Христове