Два шляхи

Подорож волхвів, Джеймс Тіссо

«У тій стороні були на полі пастухи, які стерегли нічної пори отару свою. Аж ось ангел Господній став між них, і слава Господня осяяла їх; злякалися вони страхом великим. І сказав їм ангел: не бійтеся…» (Лк. 2:8-10). Нам тепер легко розмірковувати про те, що ми добре знаємо, а от що думали пастухи в ту знаменну різдвяну ніч, коли стали свідками з’явлення ангела Господнього?

Навряд чи вони взагалі про щось думали, адже були сильно перелякані, а за такої ситуації людина може думати хіба що про втечу. Але втекти їм навряд чи вдалося, адже вони стерегли отару, а покинути напризволяще доручених овець напевно б не наважалися. Ніхто б не повірив історії про появу ангелів, принаймні з уст людей, яких на той час сприймали мало як не язичників.

Отже, пастухи мали залишатися на місці та мимоволі стати свідками грандіозної події: «І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало: слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2:13,14). Погодьтеся, таке не щодня побачиш, втім, як і новонародженого Месію. Проте ця зустріч станеться згодом, і вона б не відбулася, якби «несприятливі обставини» у вигляді овець, що взагалі стало причиною перебування цих людей у полі. Між іншим, ночувати в полі теж не найкомфортніше заняття…

Зважаючи на все це можна дійти логічного висновку, що саме життєві негаразди часто сприяють нашій зустрічі з Богом. І щоб переконатися в цьому, треба задатися питанням: що найбільше спонукає людей звертатися до Бога? Певно, що не вдячність за Його численні благодіяння… Тому, якщо вас у черговий раз спіткає удар долі, краще задумайтеся, а раптом, це не Бог таким чином дає про Себе знати? Хтозна, адже благодіяння з Його боку ми сприймаємо як належне, і не сильно задумуємося про те, хто є справжнім Джерелом їх походження (див. Як. 1:16,17).

Але годі про пастухів, адже в Немовлятка Ісуса були ще одні відвідувачі – волхви зі сходу. Їх привела до Господа наука, жага до пізнання світу, а не «несприятливі обставини». Проте, слід зауважити, що наука забирає в людини немало сил: як душевних, так і тілесних. І до того ж мудрецям довелося долати чималий і вкрай небезпечний шлях. З тих часів на Близькому Сході мало що змінилося… Втім, як і в цілому світі.

Отже, другий шлях до Бога, шлях пізнання навколишнього світу, його видимої і невидимої складових, також не є легким. І вимагає від людини докладання значних зусиль, за словом Христовим: «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12). Слід зауважити, що мова тут йде не про дар спасіння, який будь-якій людині дається даром, завдяки рятівній смерті Ісуса Христа (див. Еф. 2:8,9). Мова йде про шлях кожної людини до Бога, усвідомлення нею своєї безпорадності у власному житті (див. Рим. 7:13-25).

А саме цей шлях здійснюється зазвичай двома вищезгаданими способами: шляхом страждань або шляхом пізнання навколишнього світу, або ж, як варіант, їх певним поєднанням. Чому саме так, і ні якось інакше? «Тайна ця велика» (Еф. 5:32), так вже влаштовані ми, так поводимося в цьому світі. Проте перш ніж нарікати на свою тяжку долю, слід пам’ятати, що в Ісуса взагалі не було жодної альтернативи, Його так чи інакше чекав Голгофський хрест.

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Різдво Христове