Зустріч з Христом

Відразу після Тайної Вечері Спаситель умиває ноги Своїм учням, тобто з’являється перед ними саме як диякон, як служитель. Після цього в прощальній бесіді Він каже: «Любіть один одного!» Отже потрібно пам’ятати: Літургія завжди пов’язана із спогадом про те, як Христос йде на Хрест.

Чому Христос віддав нам Тіло Своє і Кров Свою замість того, щоб врятувати нас якимсь іншим, містичним чином? Бог може усе. Він може увійти до людини будь-яким способом. Але Христос, узявши хліб, говорить: «Це є Тіло Моє», «Це є Тіло Моє», – а потім бере вино із словами: «Це є Кров Моя». Чому Тіло і Кров?

З цілого ряду місць Біблії ми знаємо, що словосполучення «тіло і кров» відповідає за значенням прикметнику «людське». Іншими словами, Христос у таїнстві Євхаристії віддає нам Своє Людство, віддає нам Себе саме як Людина, віддає нам не просто тіло, а Тіло, що ламається, не просто кров, а Кров, Яка проливається за нас. Це дуже важливий момент Євхаристії, коли через таїнство Христос входить у нас саме як Людина. Як Бог Він може увійти до нас будь-яким чином, але як Людина Він входить саме через Тіло і Кров – через Святі Тайни під час причащання.

Чому для звершення Тайної Вечері Спаситель використовує саме хліб? По-перше, напевно, бо саме хліб займає центральне місце в пасхальній трапезі в юдеїв. Але крім усього іншого – це продукт, над отриманням якого люди працюють разом. Одні орють поле і саджають зерна в землю, потім їх збирають і везуть на млин. Другі мелють борошно, треті печуть хліб і т. д. Таким чином, вже сам хліб об’єднує нас. Тому Господь саме його переісточує Духом Своїм Святим у Своє Тіло. І тому в євхаристійному хлібі Христос і прихований, і відкритий одночасно. Він і матеріальний, видимий, відчутний, входить у нас саме фізично – і в той же час прихований, ми не бачимо Його. Це момент, який треба молитовно прийняти у своє серце.

Ми вже говорили, що пасхальна трапеза – це трапеза свободи. Не випадково пасхальна Агада починається словами: «Рабами ми були в Єгипті». Були рабами, але стали вільними. Про цю ж свободу і про звільняючу силу Євхаристії каже Господь: «Якщо Син визволить вас, то справді будете вільними» (Ін. 8:36). А до цього: «Якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками; і пізнаєте істину, і істина визволить вас» (Ін. 8:31,32). Сам Христос каже про Себе, що Він «путь, і істина, і життя» (Ін. 14:6). «До свободи ви покликані, браття», – каже апостол Павло в Посланні до Галатів (5:13). І вище: «Отже, стійте у свободі, яку дарував нам Христос, і не підпадайте знову під ярмо рабства» (Гал. 5:1).

Значить, Євхаристія – це теж трапеза свободи, це теж момент, що повністю звільняє нас від якого б то не було ярма, бо «де Дух Господній, там свобода» (2Кор. 3:17).

Під час еммауської зустрічі воскреслий Христос був впізнаний учнями, каже євангеліст Лука, у переломленні хліба (роз. 24). Євхаристія – це ще і таїнство впізнавання Ісуса, коли ми по-справжньому дізнаємося Христа – не про Нього, а Його Самого, зустрічаємося з Ним лицем до лиця.

Христос івритом – Машіах, Месія. А з пророцтва Ісаї (роз. 25) ми знаємо, що, коли прийде Месія, Він влаштує бенкет – той месіанський бенкет, якого так чекали юдеї. Цей бенкет – та трапеза, про яку Господь постійно говорить в Євангелії. У Євангелії від Матфея (роз. 22) Спаситель розповідає притчу про царя, який влаштував весільний бенкет для свого сина. Цар усіх кличе на цей бенкет. У Євангелії від Луки є притча про званих на вечерю хазяїна. Зрозуміло, що під хазяїном мається на увазі Сам Бог. Слуги хазяїна збирають звідусіль людей на цю вечерю. Цікаво, що в Євангелії від Луки цій притчі передує вигук людини, яка звертається до Ісуса: «Блаженний, хто споживатиме хліб у Царстві Божому!» (Лк. 14:15). Це сказано про кожного з нас, хто стає причасником Тайної Вечері. Ще раніше, наприклад, у 11-му розділі Євангелія від Матфея, Господь їсть і п’є зі Своїми учнями, через трапезу сполучаючи їх.

«Чому Учитель ваш їсть і п’є з митарями і грішниками?» –  запитують фарисеї Його учнів (Мф. 9:11). А що донині робить Христос за кожною Літургією? Хто ми, як не «митарі і грішники?» «Чому Він їсть і п’є з ними?» – запитують благочестиві люди. А Христос відповідає: «Чи можуть постити гості весільні, коли з ними жених?» (Мк. 2:19). «Постити», – сказано в Марка, а це означає, не їсти, бо одвічне значення цього слова в Біблії – «не їсти», або «сумувати», як сказано в Матфея (9:15). «Чи можете примусити гостей весільних постити, доки з ними жених?» – каже Господь (Лк. 5:34).

Отже, християнство – це завжди Трапеза, Вечеря, що сполучає людей воєдино навколо Христа, Який з ними їсть і п’є. (З інших місць Євангелія ми знаємо, що Жених – це Сам Христос; Жених, Який приходить опівночі).

Віра в присутність Божу під час трапези здавна і глибоко була вкорінена в юдейській релігії. В одному з талмудичних трактатів рабин Шімон бен Йохай каже: «Якщо троє разом за трапезою не говорять про Тору, то вони звершують язичницьке жертвопринесення. Якщо ж троє за спільною трапезою говорять про Тору, вони куштують хліб за трапезою в Бога». Говорити про Тору – означає читати Слово Боже і пояснювати його. Таким чином, той, хто за трапезою виголошує Слово Боже, їсть хліб у Бога в Царстві Небесному. Він якраз і є той «блаженний, хто споживатиме хліб у Царстві Божому!» (Лк. 14:15).

У 20-му розділі Діянь святих апостолів розповідається про те, як звершував Євхаристію апостол Павло. Ми бачимо, що він тлумачить Слово Боже учням, а потім переломлює хліб. У Першому Посланні до Тимофія ми знайдемо ще одне важливе свідоцтво про це. Павло засуджує людей, що «забороняють одружуватися і вживати в їжу те, що Бог сотворив, аби вірні і ті, що пізнали істину, споживали з подякою (тобто з Євхаристією. – Г. Ч.). Бо всяке творіння Боже добре, і ніщо не погане, коли приймається з подякою, бо освячується словом Божим і молитвою» (1Тим. 4:3-5).

Як бачимо, у Посланні підкреслюється, що подяка звершується із сповіщенням Слова Божого. Як у Слові Своєму є присутнім Сам Бог, так є присутнім Він у Святих Тайнах. Під час Літургії оголошених Господь є присутнім у нас через Слово Своє, що виголошується з амвона, а під час Літургії вірних Христос є присутнім серед нас у Святих Тайнах, переісточених у Його Тіло і Його Кров.

Таїнство Євхаристії, або Тайної Вечері, яка звершується за словом Христовим: «Це чиніть на спомин про Мене», є передусім таїнство нашої зустрічі з Христом і з’єднання всіх нас в одне ціле, у Його Церкву.

Страшно, коли частенько причащання Святих Тайн під час Літургії сприймається як певна нагорода за добру поведінку. Це не нагорода, а ліки, це єдиний спосіб прориву до Бога! Один святий казав: «Ти негідний брати участь в Євхаристії, причащатися. Так, негідний, але тобі це необхідно!»

Відомий своєю суворістю митрополит Антоній Сурожський каже, що дуже часто, коли до нього приходить людина і сповідується в якомусь важкому гріху, він не читає над нею розрішальну молитву, але, даючи можливість цій людині глибше усвідомити свою гріховність і зробити прорив до Бога в покаянні, причащає, допускає до Святих Тайн. Багато кому, вихованому на побутовому православ’ї, це здається чимось жахливим. Але це є істинне православ’я. Бо – з ким їсть Христос? З митарями і грішниками. Христос приходить до пропащих, щоб дати їм Себе Самого і врятувати.

Коли ж ми кажемо: «Я ще недостатньо готовий, я недостатньо поговів» і т. п., ми уподібнюємося людині, яка лежить у ліжку з жаром і каже: «Аспірин – це чудово, але я спочатку вилікуюся, а потім його прийматиму». Без Христа ми гинемо, без Христа ми падатимемо все глибше і глибше. Він приходить, щоб нас врятувати, Він простягає нам руку, як апостолові Петру, а ми, не беручи участь у Його Тайній Вечері, її відштовхуємо. Це дуже важливо осягнути і через це прорватися до Бога, бо Він є присутнім серед нас – але ми часто не хочемо цього бачити. На Тайній Вечері не може бути свідків, глядачів, у Церкві – усі учасники, усі належать до царственого священства, як про це говорить апостол Петро, до народу святого.