Як перестати розчаровуватися в людях?

Люди полюбляють прості, стислі відповіді на так звані «злободенні» питання. Як наприклад, на питання, що міститься в заголовку допису. І як же, якщо вже розпочали розмову, перестати розчаровуватися в людях? – Не покладати на них надмірні сподівання, за принципом: немає надмірних сподівань – не буде розчарувань.

Звісно, багатьом така відповідь буде не до вподоби, проте не треба у свою чергу покладати багато сподівань на прості, стислі відповіді, які, ясна річ, не зможуть прояснити в повній мірі питання, які ледь не щодня ставить перед нами життя. Проте такі відповіді можуть вказати шлях для вирішення цих питань, але багатьом людям цього замало: вони хочуть все і відразу, навіть попри той факт, що такі намагання зазвичай приносять з часом лише нічого. Тобто мають у підсумку зовсім протилежний результат від очікуваного.

Візьмемо для прикладу вже згадану відповідь: не покладати надмірні сподівання на людей, щоб перестати розчаруватися в них. Порада не вельми приємна, проте може принести користь, якщо дослухатися до неї: зважати на реальні можливості людей, а не чекати від них бажаного для себе. Ясна річ, ця відповідь не розкриває реальні можливості певної людини, вона лише вказує на їх наявність, тобто розкриває шлях вирішення цього питання, а не дає чіткої відповіді.

Але погодимося, що для більшості людей такі пояснення виявляться безглуздими, бо вони не захочуть вдумуватися в них. Для них найкращий варіант – стояти на своєму попри те, що в реальності це наполягання ні до чого не приведе – люди і далі розчаровуватимуть їх. Але якби ж розчарування стосувалося тільки б людей, часто багатьох розчаровує… Господь, коли «не виконує» їхніх побажань.

«Жадаєте i не маєте; вбиваєте i заздрите‚ i не можете досягти? Сваритесь i ворогуєте – i не маєте, бо не просите, просите – i не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших» (Як. 4:2,3), – цей біблійний вірш навряд чи задовольнить розчаровану більшість. Більш за все вони навіть не намагатимуться задуматися над тим, чому їх молитви залишилися без бажаного для них результату. Куди простіше нарікати на Бога, на долю, на ближніх, одним словом на все, окрім себе.

Також Господь «викликає» нарікання в людей на ту несправедливість, що коїться у світі, особливо, коли ця несправедливість стосується так чи інакше особисто них. Проте переважну більшість мало цікавить сама природа зла, яка є прямим слідством гріхів, зокрема їх власних.

Цей список скарг і нарікань можна продовжувати до безкінечності, так і не знайшовши відповідь, якщо її, звісно, не шукати там, де радить її шукати Господь – у власному серці: «Те, що виходить з людини, оскверняє людину. Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства, злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, – все це зло зсередини виходить і оскверняє людину» (Мк. 7:20-23).

Ясна річ, переважній більшості така відповідь буде не вподоби: «У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав. До своїх прийшов, і свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1:10-12). Виходить, що стати Божою дитиною не так вже складно – варто лише для початку не звинувачувати весь світ у власних негараздах, а знайти причину більшості їх у самому собі.

А там з часом навчишся більш поблажливо ставитися до оточуючих, менше розчаровуватися в них і, звичайно, перестанеш засуджувати в усіх своїх негараздах Господа Бога, натомість шукаючи лише в Ньому підтримку і розраду (див. 1Пет. 5:7).

Редакція сайту


Ваш коментар: