«Безневинні» роздумування

Христос і фарисеї, Джеймс Тіссо

«Фарисей, ставши, так про себе молився: Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар» (Лк. 18:11), – як же часто ми уподібнюємося цьому фарисеєві, коли починаємо хизуватися своєю вірою, своїми явними та вигаданими чеснотами, одночасно порівнюючи себе з менш «духовним» оточенням. От тільки хто дав нам таке право? Якщо бути чесними – то ми самі, до того ж прикриваючись благими справами, думками, намірами, зокрема вдячністю Богові та Його прославою. Так само як і фарисей з Христової притчі, який у підсумку навіть не збагнув, що згрішив. Втім, як і ми.

Але не будемо надто поспішати, а поміркуємо про те: «як добре бути вірним, як добре бути дитиною Божою, як добре не грішити і не пожинати «плоди посіяного» зла, як це часто трапляється з багатьма грішниками світу цього…», – от простий приклад начебто “безневинного” роздумування, яке в підсумку призводить до самопіднесення та пов’язаного з ним гріха засудження. Навіть, якщо ми за все це будемо дякувати Богові, нам буде вкрай важко оминути самопіднесення та спокуси засудження, а все через те, що ми постійно упускаємо з уваги, а часто забуваємо, одну надзвичайно важливу річ – що без Ісуса ми не можемо «робити нічого» (Ін. 15:5), взагалі нічого, «бо ми Ним живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо» (Діян. 17:28). А тепер трохи докладніше.

Сама наша поява на світ сталася завдяки Божому піклуванню (див. Пс. 138 (139):15,16) і відповідно, всі наші здібності і сили теж є проявом Божої милості, Його заслугою, а не нашою. Те саме стосується і нашого походження, яке могло бути зовсім іншим, якщо Богові було угодне наше народження зовсім в іншому місті і в інші часи, наприклад у доколумбовій Америці або ж у нетрях Індії. Дехто може зауважити, що це була б зовсім інша людина, а не особисто я. Вірно, вас, як і будь-кого іншого, у принципі не могло бути. Йдемо далі.

«Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?» (Лк. 12:25), – здається, ці Христові слова звернені до людей невіруючих, які надмірно хвилюються за завтрашній день, проте ці слова стосуються не менше і вірної частини населення. Хіба в нашому житті багато що залежить від нас? Так, у нас є право вибору, от тільки як ми цим правом користуємося? – Деколи навіть соромно згадувати… Навіть, якщо нам щось вдається здійснити добре в цьому житті, варто не забувати, що це не наша заслуга, а просто Господь дав нам сили, можливість зробити щось добре: «Не обманюйтесь, браття мої улюблені. Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів» (Як. 1:16,17). Навіть, якщо ви постійні у творенні добра, що звісно, дуже похвально, не забувайте, що це лише частка того, що ви могли б зробити з Божою допомогою. Але не зробили: чи не захотіли робити, чи навіть можливості для цього не помітили.

Навіть віра не є нашою заслугою: «Всякий, хто вірує, що Ісус є Христос, від Бога народжений» (1Ін. 5:1). Саме «від Бога», а не власними силами чи умовиводами. Звичайно, можна пригадати твердження: «Повірив Авраам Богові‚ і це зараховано йому в праведність» (Рим. 4:3), – проте чи є в нас плоди, подібні плодам віри Авраамової? Навряд. Так що і тут немає чим особливо пишатися, а тим більше гордитися чи підноситися.

Що ж залишається в підсумку? – Вдячність Богові за всі численні дари та діяння Його, а також пам’ятання наступного біблійного принципу: «А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі”. Бо не той достойний, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь» (2Кор. 10:17,18).

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея