Маріїне місце

Яке місце займає в Новому Завіті Марія, Мати Божа, Пресвята Богородиця? У Посланні апостола Павла до Галатів, у 4-му розділі, є такі слова: «Коли ж настала повнота часу, послав Бог Сина Свого (Єдинородного), котрий народився від жони, був під законом, щоб викупити підзаконних, щоб нам прийняти всиновлення. А оскільки ви – сини, то послав Бог Духа Сина Свого в серця ваші, Який викликує: “Авва, Отче!”» (Гал. 4:4-6).

Місце Матері Божої, Марії, тут визначене вже досить ясно. Цим фрагментом Послання до Галатів навіяні і слова в анафорі Літургії Василія Великого, у тому чині, який звершується недільними днями Великого посту: «Єдинородний Твій Син, Сущий в лоні Твоїм, Бога і Отця, народився від Жони, святої Богородиці і Вседіви Марії, і, народжений під законом, осудив гріх у тілі Своєму, щоб смертні в Адамі – ожили в Христі Твоєму».

Про те ж саме говориться в Символі віри, де ми проголошуємо нашу віру в те, що Спаситель «тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви». Іншими словами, ці три тексти говорять про одне – Мати Божа займає виняткове місце в справі нашого спасіння: коли б не Марія, Христос не прийшов би в цей світ так, як Він прийшов.

Можна погодитися, напевно, з тими протестантськими мислителями, які стверджують, що і в католицькому, і в православному світогляді середньовіччя шанування Матері Божої іноді витісняло усе інше. Так, дійсно, такий момент у середньовічному християнстві був. Але в той же час, коли протестантські віровчення відмовилися від шанування Матері Божої, вони тим самим втратили почуття реальної присутності Христа в цьому світі. Недаремно будівничі собору Паризької Богоматері (Notre-Dame de Parіs) підкреслювали, що зводять цей храм не на честь Марії, а на честь втілення Христового, на честь приходу Христа в цей світ.

В язичницьких міфологіях боги іноді спускалися з Олімпу або з якихось інших висот, де вони перебували, у цей світ, для того, щоб побути серед людей. Але язичницькі боги спускалися у світ якимсь своїм, особливим чином, як би будучи присутніми і одночасно не будучи присутніми в ньому. А через Марію Христос народився, як народжується всяка людина. Завдяки Марії Христос став таким, як ми усі. Від Марії Господь отримав Свою плоть, від Марії Господь отримав Свою кров, ту плоть і ту кров, які Він потім нам віддав на Тайній Вечері. Тому, коли протестанти відмовляються від шанування Матері Божої, Спаситель в їх світогляді втрачає Свою плоть і Свою кров, стає якоюсь схемою, стає швидше образом, ніж живою людиною серед людей. Саме з цим пов’язана відома веровчітельна холодність протестантизму.

Відкривши 2-й розділ Євангелія від Матфея, ми побачимо, що там п’ять разів на невеликій сторіночці повторений вираз: «Немовля і Матір Його». Це дуже багато. Це дуже висока частота повторення, як сказали б лінгвісти. Навіщо Слово Боже повторює нам цей вираз п’ять разів? Щоб сконцентрувати на ньому нашу увагу, щоб дати нам можливість споглядати Немовля на руках Його Матері, як на іконі. Не випадково майже немає ікон, на яких би Мати Божа була зображена одна, без Немовляти Христа на руках, – ікони немов утілюють у фарбах п’ятикратно повторений вираз «Немовля і Матір Його».

Фрагмент Вишгородської ікони Божої Матері

Тут знову-таки важливе не те, що ми шануємо і Марію, і Христа, – важливо, що одне не відривається від іншого. Зрозуміло, що шанування святих пов’язане з шануванням Спасителя, з нашою вірою в Бога і в Христа; і шанування Матері Божої теж пов’язане з нашою вірою в Бога і вірою в Христа, що прийшов у цей світ. Але не просто пов’язане – воно не може бути жодним способом відірване від нашої віри в Христа, воно невід’ємне від цієї віри. І коли ми, звертаючись до Матері Божої в молитві «Богородиці Діво, радуйся», услід за святою Єлисаветою повторюємо слова Євангелія і вигукуємо: «Благословенна Ти в жонах, і благословенний плід утроби Твоєї!» (Лк. 1:42) – то прославляючи Її, ми прославляємо Його.

У жодному разі не можна протиставляти наше поклоніння Христу і шанування Матері Божої. І тут ми повинні сказати чесно: середньовічне християнство, шануючи Мати Божу, нерідко дійсно забувало про Самого Христа, виривало шанування Матері Божої з нашої євангельської віри. Це призвело до того, що маятник гойднувся в інший бік і в протестантському віросповіданні взагалі відмовилися від шанування Марії. У тому, що протестанти пішли цим шляхом, винні не вони, а ми, православні і католики, що в ті часи ще не доросли до того, щоб пояснити, чому Церква шанує Марію Діву, називаючи Її Богородицею. Минув час, і Церква зуміла це пояснити вустами своїх богословів. Сьогодні дуже часто від освічених протестантів можна чути: «Тепер протестантизм, Лютер і його місія були б не потрібні». Значить, за ці віки в християнстві сталося щось дуже важливе, і сьогодні ми, такі різні, йдемо всі разом шляхом усвідомлення того дійсно виняткового місця, яке Мати Божа займає в історії людства, в особистій історії кожної людини.