Формула Любові

Рідкісний поет, письменник, філософ не склав свого визначення любові. Серед формул, що починаються словами «Любов, – це…», немало тонких і дотепних зауважень. Та все ж наймудріші слова про любов сказані людьми, які присвятили своє життя Богу – тими, хто знав Бога, Який є Любов, краще, ніж багато закоханих знають один одного. І з глибини духовного досвіду святих, і зсередини сімейного життя, що «вдалося», однаково зрозуміло, що любов – це передусім упокорювання.

Конфлікти, сварки, образи, нескінченні докори… Чому без них не обходяться взаємини, здавалося б, людей, які люблять один одного? Чому двом іноді здається неможливим співіснування на одній планеті? Навіть тим, хто давав обіцянку бути разом у радості і в горі, у багатстві і в убогості, у будь-яких випробуваннях, що готує життя… Невже вони такі різні, – чоловік і жінка? І якщо блаженний Августин назвав шлюб раєм на землі, чому так важко розгледіти дорожні знаки і покажчики, що ведуть у цей «рай»?

Є головна вада, від якої терплять усі охочі створити сім’ю, малу Церкву, – це самолюбність, егоїзм або гордість. Гордість є одним із найгостріших кутів, об який дуже раняться недавні закохані, а тепер найвідчайдушніші супротивники. Не раз і не два, а тисячі і тисячі разів потрібно буде повставати з попелища почуттів і емоцій, забувати, прощати, покривати своєю великодушністю те, що, здавалося б, пробачити не можна. І як тут перемогти своє «я», яке, всупереч апостолові Павлу, якраз завжди «шукає свого»?

Гордість – генеральний штаб усіх пристрастей, а її головнокомандувачі – гнів, засудження, злопам’ятство, заздрість… Ударити по цьому штабу і перемогти можна тільки любов’ю. Для цього необхідно правильно зрозуміти суть любові, всупереч тому опошленому заміннику, який пропонує сучасний світ.

Про здатність любити в шлюбі напрочуд вдало сказав митрополит Антоній Сурожський: «Будучи пораненим у саме серце – не відповідати ні гіркотою, ні ненавистю; пробачити, прийняти, бо ти віриш, що жорстокість, зрада, нерозуміння, неправда – речі скороминущі, а людина перебуває вічно».

Кожен із подружжя скаржиться на брак любові і протягом багатьох років чекає врожаю там, де сам нічого не посіяв. Віддавати, не чекаючи нічого натомість, любити без очікування нагороди зможе далеко не кожен, але той, хто зможе, і буде по-справжньому щасливий.

Ні, зовсім не йдеться про те, що потрібно закривати очі на недоліки один одного і захоплюватися теорією непротивлення злу. Любов має бути вимогливою, але «вимогливість у любові позначається передусім у тому, щоб запевнити людину, що вона нескінченно значна і цінна, що в ній є все необхідне, щоб вирости в міру своєї людяності» (митрополит Антоній). Допомогти іншому рости – це наука. Для того, щоб надихати ближнього, потрібно самому мати духовний такт і милосердя. Треба вміти, не ламаючи, терпляче говорити коханому, як вас дуже ранить його байдужість. Видатний перекладач і Людина з великої  букви Наталія Трауберг взагалі казала: «Ти відійди вбік і надай місце Богові». Ці слова – «надай місце Богові» – повторюються в Писанні із завидною частотою. Але чи багато ви бачили людей, які ці слова «почули»?

Поступитися місцем Богу і просто чекати, коли Він Своїм Промислом усе розставить по місцях, зможе тільки упокорений.

В Біблії сказано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4:6; 1Пет. 5:5). Також наведемо слова старця Паїсія Святогорця: «Де немає любові і упокорення, там мешкає ворог, і люди разом з ним вже тут живуть, немов у пеклі, і день від дня погіршують свою долю в іншому житті».

Залишилося тільки зрозуміти – чи хочемо ми любити чи тільки бути любимими? І кого хочемо любити – себе чи ближнього?