Прості біблійні істини

«Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12), – цей Христовий вислів цілком заслужено вважають «золотим правилом» моральності. Проте це ще не все. Зважаючи на ще один Христовий вислів: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:40), – можна дійти до такого логічного висновку: Отже, як ми будемо поводитися з нашими ближніми, так і Бог буде поводитися з нами.

Підтвердження цьому висновку ми знаходимо безпосередньо в Біблії, як наприклад: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5:7), або ж у зворотному твердженні: «Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости» (Як. 2:13). З цим начебто все ясно, але навіщо тоді було вдаватися до усіляких умовиводів? Для нагадування простих біблійних істин, бо як раз прості біблійні істини, як правило, найшвидше забуваються. Це не оминуло, на жаль, і пам’ятання істини важливості милості.

«Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння» (2Пет. 3:9), – а от багато людей не сприймають цього Божого зволікання і вимагають найшвидшого Божого суду та усіляких кар небесних. Хоча таке ставлення притаманне переважно людям світу цього, проте, на жаль, зустрічається і серед вірних, які начебто повинні пам’ятати наступне біблійне попередження: «А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим… Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити; а ти хто, що судиш ближнього?» (Рим. 14:10; Як. 4:12).

Між іншим, цікаве зауваження, дійсно: хто це, що судить ближнього? Більш за все, вкрай впевнена в собі та у своїх переконаннях особа (у переконаннях, але, зазвичай, не в знаннях, просимо зауважити). Але це так, до слова.

Отже, повертаючись до теми важливості милості, якщо Господь дає кожній людині певний час на покаяння, то і ми, у свою чергу, повинні діяти подібним чином. Якщо, звісно, хочемо, щоб Господь чинив з нами милостиво. Як мовиться, треба давати людям ще один шанс на виправлення, а за ним ще і ще… доки людина не навернеться до добра, або ж доки не вичерпається довготерпіння Господнє. Проте нехай остаточний вирок буде за Богом, але точно не за нами.

Але, слід зауважити, така милосердна поведінка в жодній мірі немає ігнорувати гріх: гріх треба називати гріхом, і в жодній мірі не виправдовувати його. Інакше вам загрожує небезпека стати співучасником скоєного: «Горе тим, які зло називають добром, і добро – злом, пітьму вважають світлом, і світло – пітьмою, гірке вважають солодким, і солодке – гірким!» (Іс. 5:20). Подібне часто стається з тими, хто намагається, навіть з найкращих спонукань, виправдати гріхи ближнього.

І наостанок, про важливість доброго прикладу, а заодно явлення світу реальної альтернативи у вигляді життя у світі в згоді з волею Божою (див. Мф. 5:14-16). Напевно, про це не варто нагадувати, інакше ваші напучення та викриття не матимуть жодного сенсу, і навіть можуть стати вам в осуд (див. Рим. 2:17-25). Хоче нагадати все таки варто, бо, як відомо, прості біблійні істини, як правило, найшвидше забуваються. Через що вам і особисто собі це нагадуємо.

Редакція сайту


Ваш коментар: