Старозавітні і новозавітні паралелі

Коли ми читаємо грецький акафіст Богородиці, ми знаходимо там такі слова: «Радуйся, Ковчеже, позолочений Духом». А в латинській літанії Богородиці є такі слова: «Молися за нас, Ковчеже Завіту» (Arca foederіs, ora pro nobіs).

Тобто і латинська літанія, і грецький акафіст в одних словах говорять про Мати Божу як про Ковчег Нового Завіту. Ми пам’ятаємо, як стояв у святилищі Єрусалимського храму ковчег – невелика скринька, яка шанувалася юдеями як місце перебування Бога. І от місцем перебування Бога, Ковчегом Нового Завіту, стає Марія. І дійсно, у 40-му розділі книги Вихід є такі слова: «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40:34). А в Євангелії від Луки архангел каже Марії: «Сила Всевишнього осінить Тебе» (Лк. 1:35).

І коли це читаєш грецькою, то дійсно уявляєш хмару, тому що дієслово епіскіадзо означає якраз те, що робить хмара, закриваючи своєю тінню землю.

«Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим» (Лк. 1:35). Тут абсолютно ясно відчувається зв’язок одного тексту з іншим: старозавітний текст про хмару, яка наповнює скинію і закриває її Славою Божою, звучить на початку Євангелія від Луки, де архангел каже: «Сила Всевишнього осінить Тебе».

Ми читаємо в книзі Самуїловій, у 2-й книзі Царств: «І встав і пішов Давид і весь народ, який був з ним з Ваала Іудиного, щоб перенести звідти ковчег Божий» (2Цар. 6:2). А в Євангелії від Луки сказано: «Уставши ж, Марія у дні ці поспіхом пішла у передгір’я, в місто Іудине» (Лк. 1:39).

Давид несе ковчег Завіту, а Марія несе в Собі Немовля Ісуса. Давид вигукує: «Хто я, Господи мій, Господи, і що таке дім мій, що Ти мене так звеличив!» (2Цар. 7:18). А Єлисавета: «І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?» (Лк. 1:43).

Майже одна й та сама фраза, тільки в першому випадку йдеться про ковчег Господній, а в другому випадку – про Мати Господню.

Давид, як ми знаємо з пасхального канону, від радості танцює перед ковчегом Завіту: «Богоотець же Давид перед ковчегом, як прообразом, радіючи, веселився». А Іоанн Предтеча в утробі своєї матері танцює перед Марією, що прийшла до них у місто. Ковчег Господній принесли в дім Аведдара: «І залишався ковчег Господній у домі Аведдара гефянина три місяці» (2Цар. 6:11). Марія увійшла до дому Захарії, як ковчег Господній у домі Аведдара. І, як ковчег Господній, Вона залишалася з Єлисаветою три місяці: «Пробула ж Марія з нею близько трьох місяців» (Лк. 1:56).

Навіть з одного цього зіставлення 2-ї книги Самуїлової з Євангелієм від Луки абсолютно ясно, що не лише середньовічні гімнографи Візантії і латинського Заходу, але і євангеліст бачили в Марії Ковчег Нового Завіту. Марія є Діва Сиону. От що звучить у підтексті цього фрагмента Євангелія від Луки.

Пророк Авакум вигукує: «Я буду радуватися у Господі і веселитися у Бозі за спасіння моє» (Ав. 3:18). Ще блаженний Ієронім помітив, що «у Бозі за спасіння моє» звучить, як «у Бозі Ісуса за спасіння моє», бо Ісус і є спасіння. «І сказала Марія: величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм» (Лк. 1:46,47).

Якщо ці слова, як вони збереглися в Євангелії від Луки, перекласти з грецької на іврит, то вийде: «І зрадів дух Мій про Бога, Ісуса Мого». Тому, коли ми говоримо про Господа Ісуса Христа «Спас» або «Спаситель», ми просто перекладаємо Його ім’я Ієшуа з івриту на українську. Але вражаюче, що всі ці старозавітні паралелі збережені саме в Євангелії від Луки, який, поза сумнівом, не знав івриту. Значить, Лука зумів зберегти усю інформацію не тому, що він хотів зберегти її, але тому, що Сам Бог захотів цього!

У відповідь на слова архангела Марія вигукує: «Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38). Дуже сумно, що це «нехай буде» абсолютно не передане в жодному перекладі. Річ у тім, що в грецькій мові окрім дійсного, умовного і наказового нахилів є ще optatіvus – бажаний нахил, якого немає ні в латинській, ні в слов’янській, ні в англійській, ні у французькій, ні в якійсь іншій з більш менш вживаних мов.

У грецькому тексті Євангелія від Луки Марія вигукує Своє «Нехай буде Мені за словом твоїм» саме в бажаному нахилі. Вона каже не просто «Нехай буде», а «Нехай буде, як Я того радісно бажаю» – генойто. Якісь дві букви, один дифтонг – суфікс – ой – абсолютно змінюють значення усього тексту: не просто згода, але згода, наповнена радістю і бажанням. «Нехай буде Мені, як Я радісно того бажаю, за словом твоїм». Тобто вже тут, на самому початку Євангелія від Луки, Марія робить дивний перший крок у Своєму служінні. Вона багато чого не розуміє, але, не запитуючи ні про що, радісно приймає волю Божу.

Абсолютно особливий момент Євангелія – його вражаюча, дивна радість. Архімандрит Зінон у «Записках іконописця» говорить про те, як сумно і страшно, приходячи в церкву, не бачити там жодного радісного обличчя, – як не схоже це на християнство, як не схоже це на православ’я! Саме до радісності служіння закликає нас Марія, Мати Божа, не лише Своїм «Нехай буде Мені, як Я радісно того бажаю, за словом твоїм», але усіма євангельськими текстами про Неї, які не завжди легко прочитати, не завжди легко засвоїти, але які насправді займають дуже важливе місце в Новому Завіті.

Колись середньовічна Церква, засвоївши шанування Марії з апостольських часів, але не цілком розуміючи, чому вона це робить, шанувала Марію Матір’ю Божою. В якийсь момент це шанування пережило кризу – почалася Реформація. Церква XX століття до такого шанування прийшла зовсім іншим шляхом, на новому рівні – через прочитання Євангелія від Марії. Папа Іоанн Павло ІІ, що вибрав своїм девізом слова Totus tuus, «Увесь Твій», звернені до Матері Божої, один з минулих років проголосив Роком Марії, зв’язавши християнство майбутнього з тим місцем, яке в Церкві займає Богородиця.

Християнство XXІ століття неодмінно має стати богородичним, інакше це буде якась суха, безпорадна і, загалом, нікому не потрібна, підвладна старінню теорія, бо всяка система рано чи пізно застаріває. І не випадково особливу благодать здобував преподобний Серафим Саровський – із самого року його смерті, з 30-х рр. ХІХ століття, його шанують саме як святого, що відкрив місце Матері Божої в нашій Церкві: не просто ритуальне місце Богородиці в співах і в ектеніях, але особливе, дуже особисте місце, що важко виражається в словах, але необхідне. І всі ми повинні прийти від такого ритуального, традиційного шанування Богородиці до справжнього, нового, радісного шанування Матері Божої і, ставши разом з Нею біля Хреста Христового, радісно прийняти разом з Нею волю Божу про нас.