Щоб гідно зустріти Христа

У богослужебному житті Православної Церкви Великий піст – абсолютно особливий час. По-перше, тому що пісний шлях веде кожного вірного до зустрічі Свята свят і Торжества з торжеств – Пасхи Христової. По-друге, у древній Церкві саме Великий піст був шляхом входження в Церкву через прийняття Таїнства Хрещення.

Власне, Великий піст і виник як частина підготовки до Хрещення для язичників, які навернулися в християнство. Пасха є святом перемоги Христа над гріхом і смертю, святом початку нового життя. «Невже не знаєте, що всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали» (Рим. 6:3,4), – писав святий апостол Павло до римських християн. До такого поховання і воскресіння з Христом готувалися люди, які повірили в Нього і побажали залишити помилки, забобони, неправди і гріхи, щоб отримати абсолютно нове життя. Тому піст ставав і часом постійної молитви до Бога про допомогу в досягненні такої бажаної мети.

Пізніше дотримання Чотиридесятниці (як ще називають Великий піст, бо він триває сорок днів, звідси і назва – «чотири десятини») поширилося і на вже хрещених християн. Це стало нагадуванням про прийняте хрещення і, одночасно, часом для уважного погляду на своє життя: чи відповідає воно обітницям, даним під час прийняття Таїнства Хрещення? Те ж саме значення Великий піст зберігає і для всіх нас, сучасних християн.

Особливі богослужіння

Усі богослужебні тексти Великого посту і сам лад служб допомагають людині побачити себе з боку. Глибокі покаянні мотиви і, одночасно, почуття надзвичайної радості про час оновлення, відродження, духовної весни, що настає, несуть у собі пісні тропарі і стихирі.

Потрапляючи на великопісне богослужіння, можна побачити особливості, що відрізняє його від звичайних богослужінь. Найголовніша особливість – у буденні дні Великого посту не звершується повна Літургія, тобто Літургія, на якій відбувається принесення Святих Дарів, – Тіла і Крові Христових. По середах і п’ятницях служиться Літургія Ранішеосвячених Дарів, за якою вірні причащаються Дарами, освяченими заздалегідь, на попередній недільній Літургії. Літургія – найголовніше богослужіння, що виражає радість і торжество Церкви про порятунок, про принесену Безкровну Жертву Тіла і Крові Христових. Як пояснює Антиохійський патріарх Феодор Вальсамон, який жив у XІІ столітті, не можна торжествувати під час Великого посту, який є «плач і розчулення для очищення гріхів». Тому дні звершення повної Літургії під час Чотиридесятниці обмежені суботою і неділею.

Інша особливість – співвідношення читання і співу. Урочистий спів практично повністю відкладається, а все великопісне богослужіння складається з читання послідувань утрені, часів, зображальних, вечерні і великого повечір’я. Звичайно, зберігається спів стихир, молитовних прохань на єктеніях «Господи, помилуй» і «Подай, Господи». Але більша частина богослужіння – це читання Псалтирі і деяких інших старозавітних книг. Під час Великого посту вся Псалтир повинна прочитуватися двічі на тиждень, тому в буденні пісні дні вірні в храмах можуть зануритися в таку велику кількість читань псалмів.

Уважний до богослужіння вірний може помітити, що на пісних богослужіннях практично не звучать слова Євангелія і апостольських послань, ми не почуємо їх і на Літургії Ранішеосвячених Дарів (за винятком деяких особливих випадків). Навіть у Великому покаянному каноні преподобного Андрія Критського, так улюбленому вірними, відсилань на новозавітні тексти значно менше, ніж на старозавітні. Під час канону вірні чують безліч імен старозавітних праведників і грішників, роздуми над різними подіями Старого Завіту.

Чому так відбувається? Святі подвижники називали Старий Завіт путівником до Христа, бо весь Старий Завіт був часом підготовки людей до прийняття обіцяного Богом Спасителя. Через різні прообрази і пророцтва Бог відкривав нащадкам Адама і Єви те, як буде здійснене спасіння. Тому в дні Великого посту багато з цих прообразів і пророцтв повторюються, що нагадує кожному вірному, що піст є час очікування тріумфу Царства Божого, що дароване нам через Господа Ісуса Христа.

Паремії як нагадування

Окрім псалмів впродовж Великого посту ще кілька книг Старого Завіту прочитуються повністю. Це Буття, книга Притч Соломонових і книга пророка Ісаї. Саме їх Церква вибрала для Великого посту, бо через читання цих книг язичники, які увірували, краще всього могли підготуватися до прийняття Хрещення.

Буття – книга, яка відкриває Біблію. Буття розповідає нам про створення світу і людини, про гріхопадіння і обіцяння Богом Месії – Спасителя. У Бутті вірні бачать приклади віри і виконання волі Божої в житті праведників: Ноя, Авраама, Ісаака, Якова і його сім’ї. Читаючи Буття, ми вчимося бачити в навколишньому світі – творіння Боже, у людях – образ і подобу Божі (див.: Бут. 1:26). Нехай усе це затьмарилося, заплямувалося гріхопадінням, але Бог обіцяв, що сім’я дружини уразить голову змія (див.: Бут. 3:15). Буття з особливою силою показує і людську слабкість, але одночасно говорить про те, як Бог Своїм благим Промислом направляє все до блага, робить слабкого сильним, допомагає вірним здолати будь-які випробування і труднощі.

Притчі Соломонові – це збірка мудрих думок, прислів’їв і цілих оповідань. Власне, від назви цієї книги – «причти» або грецькою «паремії» – і відбувається загальна богослужебна назва старозавітних читань. Цар Соломон – син і спадкоємець царя Давида – є прикладом мудрості. «У Гаваоні явився Господь Соломону уві сні вночі, і сказав Бог: проси, що дати тобі. І сказав Соломон: …і нині, Господи Боже мій, Ти поставив раба Твого царем… але я отрок малий, не знаю ні мого виходу, ні входу; даруй же рабові Твоєму серце розумне, щоб судити народ Твій і розрізняти, що добро і що зло… І благоугодно було Господу, що Соломон просив цього» (3 Цар. 3:5-10). Серце розумне – от те істинне багатство, яке ми, подібно до Соломона, можемо просити в Бога.

Притчі і є вираження мудрості, даної Богом. Мудрість Божа – це не ученість у нашому людському розумінні. Соломон каже так: «Початок мудрости – страх Господній» (Притч. 1:7). Страх Господній лежить в основі завіту Бога з народом Ізраїльським: «(сказав Господь) збери до Мене народ, і Я сповіщу йому слова Мої, з яких вони навчаться боятися Мене в усі дні життя свого на землі і навчать синів своїх» (Втор. 4:10). Страх Господній – це не жах перед покаранням, це страх сина засмутити люблячого батька. Страх Господній – страх зруйнувати завіт любові. Тому Притчі Соломонові дані у формі настанов батька синові: «Сину мій! якщо будуть схиляти тебе грішники, не погоджуйся» (Притч. 1:10). «Сину мій! якщо ти приймеш слова мої і збережеш при собі заповіді мої, так що вухо твоє зробиш уважним до мудрости і нахилиш серце твоє до роздумування… то зрозумієш страх Господній і знайдеш пізнання про Бога. Тому що Господь дає мудрість; з уст Його – знання і розум» (Притч. 2:1,2,5,6). Через заповіді і любов до Бога отримується така бажана мудрість, за допомогою якої людина стає здатною до виконання волі Божої. Премудрість Божа закликає тих, хто шукає її на бенкет: «Хто нерозумний, звернися сюди!” І бідним на розум вона сказала: “йдіть, їжте хліб мій і пийте вино, мною розчинене; залиште нерозумне, і живіть, і ходіть шляхом розуму» (Притч. 9:4-6). Як голодний бажає насититися, так і той, хто навернувся до Бога повинний бажати насичення Його Премудрістю.

Наступна старозавітна книга, що повністю прочитується впродовж Великого посту, – пророцтво Ісаї. Не випадково пророка Ісаю називають у церковній традиції старозавітним євангелістом. Адже саме він вимовив пророцтво про народження Спасителя від Діви: «Отже, Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7:14). Євнух ефіопської цариці з книги Діянь перед зустріччю з апостолом Филипом читає книгу Ісаї про страждання Агнця Божого: «Як вівцю на заклання, ведено Його, і, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх. У приниженні Його суд Його відбувся. Але про рід Його хто розповість? Бо береться із землі життя Його» (Діян. 8:32,33, див.: Іс. 53:7,8). Але Ісая пророкував не лише про прийдешнього Христа. Пророк викривав неправду і гріхи правителів і народу: «Віл знає володаря свого, і осел – ясла господаря свого; а Ізраїль не знає Мене, народ Мій не розуміє. На жаль, народ грішний, народ обтяжений беззаконнями, плем’я лиходіїв, сини погибельні! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого, – повернулися назад» (Іс. 1:3,4). Навіть тварина – віл – виявляється мудрішою за грішника, який відвернувся від Бога. Шлях гріха – повернення назад, відхід від праведності в погибель, відмова від тієї Божественної мудрості, до якої закликав цар Соломон.

Читання цих трьох книг починається в понеділок першої седмиці Великого посту: на шостому часі буде прочитано початок книги пророка Ісаї, на вечерній – оповідання про перші три дні творіння з книги Буття і перше повчання Соломонове з книги Притч. Щодня три ці книги відводитимуть нас все далі в пізнанні Промислу Божого про світ і людину, прагненні до мудрості Божої і зміцненні надії на зустріч з обіцяним Месією.

Автор: священик Василь Куценко