Повнота любові

Для чого люди одружуються? Питання, здавалося б, абсолютно безглузде, оскільки в шлюб вступають не “для чого”, а “тому що”. Тому, що люблять один одного, тому, що не мислять свого подальшого життя без улюбленої людини поруч. З цим важко не погодитися. Шлюб – закономірний наслідок взаємної любові чоловіка і жінки. У цьому сенсі він надзвичайно цінний і не потребує додаткових обґрунтувань.

Немає шлюбу – немає розлучення

Взагалі, у сучасному суспільстві шлюб є сумним видовищем. Шлюбні контракти, в яких обмовляється, – кому, чого і скільки дістанеться при розлученні; так звані – “пробні шлюби”, коли чоловік і жінка домовляються – поживемо доки так, а раптом ми не підходимо один одному. Нарешті – зовсім вже дивна форма співжиття, яку, чомусь, називають – “цивільний шлюб”, коли, фактично перебуваючи в шлюбних відносинах, люди категорично не бажають їх реєструвати в жодній формі. За усіма цими новаціями ховається якась дивна невіра своєму серцю, невпевненість у своєму виборі, недовіра до почуттів коханого.

Таке відчуття, ніби люди просто стали боятися себе і один одного, причому настільки сильно, що сам шлюб дуже часто розглядається сьогодні, головним чином, у перспективі потенційного розлучення. І всі “пробні”, “цивільні” і подібні їм форми шлюбу, насправді просто є виразом цього страху. Адже якщо вважати, що шлюбу не було, або він був умовним, значить – і розлучення неможливе в принципі, оскільки не можна зруйнувати те, чого начебто, як і не існувало. Виходить, що гарантія неможливості розлучення – у відсутності шлюбу. А кращий засіб від головного болю – гільйотина.

Втім, зареєстрований шлюб сьогодні мало чим відрізняється від “пробного”. Коли про відомого артиста читаєш у газеті, що він: “…прекрасний сім’янин і дуже щасливий у четвертому законному шлюбі”, заздрити такому щастю якось не дуже хочеться. Чотири шлюби, і всі – по любові! Без коментарів…

Вочевидь, слід визнати, що взаємна любов – прекрасна основа для одруження, але для спільного життя в шлюбі її, на жаль, дуже часто буває недостатньо. Вона для цього занадто уразлива. У когось, як у Володимира Маяковського, “любовний човен розбився побутом”. А в когось – зрадою. Навіть просте небажання зрозуміти один одного може вбити любов. Значить, у шлюбі потрібні якісь інші, стійкіші сенси і мотивації, які саму любов зуміли б уберегти від краху.

Що ж може об’єднувати сім’ю сильніше і надійніше за любов? Можливо, діти? Але діти виростуть, і перед ними постане все те ж питання: для чого люди одружуються? І якщо сенс шлюбу лише в народженні і вихованні наступного покоління, то це не сенс, а нісенітниця. Бо нескінченний ланцюжок нулів у результаті дорівнює нулю.

Ймовірно, основою щасливого шлюбу може стати якась його надмотивація, що робить невиправданою будь-яку причину розлучення. А сфера, де діють надмотивації, – це світ релігії, яка виводить людину у вічність, за межі її земного життя.

Чим заправляють моторолер?

Цю необхідність отримання вищого сенсу свого подружнього союзу розуміють або інтуїтивно відчувають багато пар, що одружуються. Тому вінчання молодожонів після реєстрації в РАЦСі стало сьогодні майже традиційним. Причому, вінчаються не лише церковні пари, але і люди, які в храм до цього заглядали, хіба що з цікавості. Очевидно, передбачається, що вінчаний шлюб буде міцніший і щасливіший за невінчаний, що Бог якимось надприродним чином забезпечить його непорушність.

На жаль, вінчані шлюби теж досить часто виявляються неміцними. І виникає закономірне питання: а в чому тоді, власне, різниця? Що є в церковному шлюбі такого, чого б не було в звичайному, цивільному? І якщо це “щось” все-таки є, то чому воно не дає гарантованого результату?

Різниця, безумовно, є. Причому – принципова.

У Церкві шлюб має таке високе значення, що він розглядається як Таїнство. А будь-яке Таїнство в Церкві – пряма дія Бога, Який за молитвами вірних подає їм Свою благодатну допомогу.

Звичайний же шлюб, за визначенням, – лише запис акту цивільного стану. Це просто бюрократичний захід, в якому держава визнає цей союз юридично законним.

Уявіть собі, що два хлопчики в один і той же день з’явилися на світ. Але одному з них на черговий день народження подарували велосипед, плеєр, мікроскоп, новий ранець і ще купу всяких подарунків. А іншому просто сказали: “Май на увазі, сьогодні тобі виповнилося десять років”. І все. Жодних подарунків, просто констатація факту. І тут, і там – день народження, але різниця між ними – очевидна.

Церква з повагою ставиться до цивільного шлюбу, але для своїх членів Вона приготувала щось більше, ніж проста реєстрація. У Таїнстві шлюбу наречені отримують від Бога особливі дари, нові можливості і здібності, яких раніше вони не мали. Але самі по собі ці дари ще не гарантують щасливого сімейного життя. Хлопчик, що отримав подарунки, може зламати велосипед, загубити плеєр, порвати ранець, а мікроскопом – забивати цвяхи. І в цьому випадку він нічим не відрізнятиметься від свого нещасного ровесника, що не отримав у день народження нічого.

Так і дари Божі може оцінити і вірно використовувати лише той, хто усвідомлює, що він отримав і для чого йому це треба.

Таким чином, питання про різницю між церковним і цивільним шлюбом зводиться до іншого питання – чим же відрізняється християнин від невіруючої людини? Тут відповісти вже простіше: невіруюча людина, навіть найморальніша і доброчесна, осмислює своє існування лише в межах, обмежених її фізичною смертю.

А християнин живе для вічності. Усе його земне життя – лише приготування до життя майбутнього. Тому всі остаточні сенси і цілі його буття спроектовані саме туди, за поріг смерті, де для невіруючої людини закінчується абсолютно все.

Християнський шлюб – це шлях подружжя до блаженної вічності з Христом. Він починається тут, на землі, але веде їх до Неба. Цей шлях – не саморушна доріжка ескалатора. Йти ним іноді так важко, що людських сил на його подолання просто не вистачає. Але неможливе людям можливе Богові. Дари благодаті, отримані християнським подружжям у Таїнстві шлюбу, якраз і призначенні для заповнення людської немочі на цьому шляху. Господь щедро наділяє ними всі християнські сім’ї, але використовувати їх можна тільки за призначенням. І той, хто вінчається в Церкві з якоюсь іншою метою, ризикує прожити життя, навіть не доторкнувшись до цих дивних Божих дарів. Бо сили, дані для сходження до Неба і Вічності, неможливо використовувати для більш “приземлених” завдань. Як паливом для космічного корабля неможливо заправляти моторолер.

Автор: Олександр Ткаченко