Два боки єдності

Напевно, кожен зустрічав у своєму житті людей з особливою, чарівною особистою чарівливістю. Уперше зустрівши таку людину і поспілкувавшись з нею пару годин, потім раптом починаєш розуміти, що мимоволі прагнеш бути на неї схожим, копіюєш її інтонацію, міміку, жест…

У шлюбі такий взаємний вплив подружжя один на одного незмірно сильніший. Чоловік і дружина починають нібито відбиватися один в одному. І яке ж це щастя: бачити, як з кожним днем у тобі з’являються все нові і нові риси, які так дороги тобі в улюбленій людині! З якою радістю і подивом починаєш помічати, як і в ній все частіше прослизає щось, що раніше належало лише тобі!

І як же нестерпно боляче і страшно, коли така близькість раптом руйнується, і людина знову залишається одна, у порожнечі. Іноді можна почути: “Ну, а якщо любов пройшла? Чого мучитися – розлучилися, і всі справи. Подумаєш – горе!”

Ні, це горе, це велика біда. Розлучення – завжди трагедія, яка б причина його не викликала. Адже любили ж люди один одного, адже була ж в їх житті та сама єдність, яка щодня наповнювала їх серця радістю. Кожна розбита любов обов’язково залишає в душі людини глибоку рану. І неважливо – чи зруйнований це шлюб, або обірваний роман. Зростися зі своєю половинкою, жити з нею одним життям, дихати в одне дихання, і раптом відірватися і піти можна тільки з кров’ю. А потім з душею, порваною в клапті, треба намагатися жити далі і сподіватися, що нова любов буде більш щасливою.

Розлучення в Церкві розуміється саме як катастрофа, у результаті якої шлюб перестав існувати. Тому жодних обрядів і священнодій для розірвання шлюбу в Церкві немає, і ніколи не було. У будь-якій священнодії Церква закликає Боже благословення на людей та їх добрі почини. Ну, а що можна благословити в розлученні? Нічого. Можна лише з гіркотою визнати, що однією любов’ю на Землі стало менше.

Хто б’є нас ззаду?

Чому люди сваряться навіть у щасливому шлюбі? Адже люблять, жити один без одного не можуть, а ось сваряться через усілякі нісенітниці.

Насправді, причини сімейних сварок настільки незначні, що навіть говорити про них серйозно, якось незручно. Але чому ж такі нікчемні приводи викликають у людей, що люблять один одного, таку бурхливу реакцію?

Пояснення цьому слід шукати все в тому ж природному і особовому єднанні чоловіка і дружини в шлюбі. Ставши однією плоттю і однією душею, люди починають дуже болюче сприймати навіть найменший укол неприязні або простої неуваги з боку своєї половини. Будь-що, навіть найдрібніша образа при такій мірі відкритості один перед одним починає сприйматися, як зрада.

Ці удари ззаду – дія гріха, що живе в людській природі. Тому що єство нащадків Адама і Єви успадкувало не лише здатність чоловіка і дружини з’єднуватися в надіндивідуальній єдності шлюбу, але і всі болючі викривлення нашої природи, які стали результатом відпадання перших людей від Бога. А сенс будь-якої пристрасті і будь-якого гріха, кінець кінцем, можна звести до егоїзму і нездатності занепалої людини любити кого б то не було, окрім себе самого. В аскетиці ця страшна сила, що відділяє людей від Бога і один від одного, називається “самозвеличення”.

І в шлюбі ця сила діє, можливо, руйнівніше, ніж де б то не було. Подружжя стало в шлюбі єдиною істотою, не знає, де закінчується вона і починається він; але кожен з них приніс у цю єдність свої духовні болячки. І кожному доведеться відчути на собі тягар цього “самозвеличення” свого обранця, його егоїзму і внутрішньої зіпсованості. Два “самозвеличення” починають розривати цю єдність люблячих людей зсередини. Будь-яка сварка загрожує перетворитися на катастрофу, бо в шлюбі людина, коли кривдить іншого, по суті, наносить рану сама собі. Шлюб робить взаємопроникнення двох людей майже абсолютним, а два егоїзми мучать цю єдину плоть, використовуючи найбільш незначні причини для сварки.

Така духовна корозія може непомітно підточити і знищити найпалкішу любов. І зберегти її можна лише з Божою допомогою.

Те, що сильніше за смерть

Ось тут і стає зрозуміло, навіщо потрібні дари благодаті, які чоловік і дружина отримують у Таїнстві шлюбу. Для християн любов – це не абстрактна субстанція, розлита в повітрі. Це, швидше, спосіб буття, що уподібнює людину Богові, який Сам є, – Любов. І якщо подружжя християн бачить, що їх гріхи вбивають у них здатність до цього Богоподібного буття, вони знають, чим лікувати цю недугу. Причащаючись у Таїнстві Євхаристії пречистого Тіла і Крові Христових, члени Церкви незбагненним чином сполучають себе з Христом. І отримують сили далі боротися за свою любов з власним егоїзмом. А Вінчання відкриває для подружжя можливість спільно приступати до євхаристійної чаші.

І якщо у звичайному шлюбі чоловік і дружина вимушені самі, з останніх сил намагатися пронести свою любов крізь життєві бурі і катаклізми, то в християнському шлюбі гарантія єдності чоловіка і дружини – в єднанні їх із Христом, Який подає їм терпіння і лагідність, здатність поступатися в суперечках і нести тягарі один одного.

А щоб остаточно зрозуміти різницю між Церковним шлюбом і цивільним, слід просто подивитися на властивості любові, що подається Христом. Апостол Павло пише: “Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається,  не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істи­ні; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все тер­пить” (1Кор. 13:4-7).

Нехай будь-яка людина, наскільки б скептично вона не ставилася до християнства, спробує приміряти ці характеристики до свого почуття. І відразу стане ясно, чому людська любов така уразлива і крихка, а Божественна – сильніша за смерть.

Автор: Олександр Ткаченко