Милосердя в сім’ї

Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” (Мф. 5:7). Справи милосердя залучають до нас милість Божу. У шлюбі між подружжям милосердя перебуває невідступно. Воно перебуває в любові, турботі, прощенні, співчутті. Не лише за прекрасні риси любимо ми свою половинку, а по любові прощаємо їй її недоліки, а, трапляється, і провину перед нами.

Любов проявляє себе в співчутті немочі подружжя, будь то хвороба, невміння щось зробити або навіть гріховна звичка. “Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа” (Гал. 6:2), – учить апостол Павло. Усе, що пригнічує милу нам людину, всі її тягарі, за законом любові обтяжують також і нас. Співчуття спонукає нас допомогти їй. Не засуджувати, не дратуватися, а саме допомогти.

Якщо чоловік стане озвучувати кожну помилку дружини: “знову пригоріло”, “як завжди, забула купити”, “про це тебе просити марно”, то цим він навряд чи допоможе їй впоратися зі своєю безгосподарністю.

Адже не завжди двієчник винен у своїй двійці, а якщо і винен, то не кожен може її виправити. “Навчи, а потім викрий”, – радить досвід. Виправляти двійку з господарювання (чи інший гріх) треба так само, як і двійку з фізики – спокійне доброзичливе пояснення, домашнє завдання, перевірка виконання. І, звичайно, молитва. Молитва того, хто любить, допоможе виправити будь-яку “двійку”.

З тим, хто любить, – Бог. Але “якщо ти, людина, не прощаєш всякого, хто згрішив проти тебе, то не утрудняй себе постом і молитвою. Бог не прийме тебе” (преподобний Єфрем Сирин).

Співчувати, тобто страждати разом, розділяти прикрості, що припадають на долю сім’ї, – подружній обов’язок. Він природно притаманний люблячому подружжю. Тоді як докори в якійсь незалежній від чоловіка невлаштованості, наприклад, у бідності, різноманітні звинувачення – “через тебе”, не назвеш інакше, як зрадою. Навіть, коли з ненавмисної вини або необережності одного з подружжя сім’я потрапляє в невигідне для неї становище, втрачає якийсь привілей або достаток, то другому з подружжя доречніше поспівчувати винуватцеві біди, вже покараному спільним збитком, “простити його і втішити, щоб його не поглинула надмірна печаль” (2Кор. 2:7), – як радить апостол. Хто робить милість ближньому, той знайде милість у Господа, “бо  немилостивий суд тому, хто не творив милости” (Як. 2:13), – нагадує святитель Іоанн Златоуст. Милосердя – не лише запорука майбутнього помилування, воно вже тут, на землі є запорукою нашого щастя та душевного спокою. Це дійсно милість Божа.

Взаємна поступливість

Поєднані “однією плоттю” (Бут. 2:24), подружжя все ж має кожен свій характер, свої звички і свої гріхи. Ці іноді зовсім дрібні “різниці” і бувають причиною багатьох непорозумінь і конфліктів. “Якщо ти – це я, то чому ти не любиш журавлиний кисіль?” Дійсно, чому? Не відразу і не водночас змінюються смаки і прихильності. Але терпіння і взаємна поступливість обов’язково згладять у сім’ї початкові непорозуміння, створять атмосферу вдячності і погасять сварки. Звичайно, поступливість чоловіка повинна сприйматися дружиною, як вільний прояв любові, яка “не шукає свого” (1Кор. 13:5), а не як передача їй сімейної ініціативи. Бо “досада, ганьба і великий сором, коли дружина буде переважати свого чоловіка” (Сир. 25:24).

Любляче подружжя не стане відстоювати, як останній бастіон, своє право любити блакитні фіранки або живопис Ван Гога. І тому дуже скоро їх погляди на багато речей стають спільними. Тут, дивишся, з’являються в них і сімейні страви, і особливий домашній стиль, і схожі смаки. Розбіжності в більш серйозних проблемах вже не набувають форми битв, а приймають форму сімейного обговорення, ради. “Як немає нічого вищого за любов, так, навпаки, немає нічого гіршого за лють і гнів. Краще нехтувати корисним і необхідним, щоб уникнути гніву” (преподобний Іоанн Касіян Римлянин).

У своїй сім’ї чоловік і дружина можуть досягти згоди, домовитися про всяку справу. Навіть там, де немає єдності поглядів. Адже самовідданість обов’язково властива любові. Як принесений від любові дар однаково щасливить і того, хто дарує, і того, хто його отримує, так поступливість – дар своєї згоди з милим – радує обох: чоловіка і дружину. Нерідко сімейне обговорення привертає увагу когось з рідних і близьких. Найчастіше батьків. Тут мамам і татам треба бути дуже обережними, щоб своїм втручанням не зруйнувати однодумності в молодій сім’ї.

Преподобний Амвросій Оптинський казав: “Розум – добре, два – краще, а три – хоч кинь”. І, дійсно, між подружжям згода може бути досягнута з будь-якого питання. Чи шляхом тривалих обговорень, умовлянь або просто люб’язної поступки. Це згода полюбовна, і ніхто не почуває себе ущемленим. Але з втручанням третьої особи згода частенько стає вимушеною. Двоє проти одного. У такому разі для когось з подружжя зневага його думкою може здатися несправедливою. Якщо подібні ситуації “легкого” тиску чийогось тата або мами будуть частими, то в скривдженій стороні подружжя може розвинутися дріб’язкова упертість, бажання обов’язково наполягти на своєму у всякій несуттєвій дрібниці, як би на противагу іншим недобровільним поступкам. А образа і роздратування, що накопичуються, обов’язково ускладнять стосунки як з батьками, так і між подружжям.

Автор: протоієрей Сергій Ніколаєв