Рідні і близькі

Зазвичай молоді хазяї дуже тривожаться за суверенітет своєї родини і болісно сприймають відверту критику і наполегливі поради рідних. Старше покоління вчинить мудро, якщо стане поблажливіше дивитися на фасон меблів або дверних ручок у домівці своїх дітей, якщо не нав’язуватиме необхідність включити або виключити з побуту молодої сім’ї ті чи інші дрібниці.

“Будемо найвище цінувати одностайність у сім’ї і все робитимемо так і направляти до того, щоб у шлюбі постійно зберігалися мир і тиша”, – ці слова святителя Іоанна Златоуста можна адресувати як подружжю, так і їх близьким. Адже мир у сім’ї немало залежить від стосунків з рідними, з батьками і від ставлення батьків до сім’ї їх дітей.

Турбота про дітей не припиняється після їх одруження. Але вона приймає іншу форму. Тепер уже недоречні постійна опіка і підказка. На багато помилок просто доведеться закрити очі, дати можливість дітям “насолодитися” самим деякими життєвими синяками і саднам. Господарські поради також повинні мати свою міру.

До речі, саме нічим не виправдане дріб’язкове втручання в чуже життя часто і призводить до протистояння невістки і свекрухи, зятя і тещі, а буває, що матері і дочки. Звичайно, в іншої мами цілком вистачить сил, смаку і уміння не лише на свій дім, але на дім дочки, оселю невістки. Літня жінка має і досвід, і навичку, але… Скільки щастя, скільки спокою, скільки надії в словах “мій дім!” Один з найголовніших етапів життя – мати свою оселю. Закінчити школу, здобути професію, одружитися, мати свій дім. Кожна дівчинка грає у “свій дім”, кожна жінка сподівається, що колись у неї буде своя кухня, свої вікна, свій сервант.

Вона повісить на вікні свої фіранки, розставить у серванті свої вази, чашки. Нехай навіть вона це зробить без смаку або безладно. У цьому своєму позбавленому смаку безладі стільки радості! Не гріх мати сині, жовті, зелені або смугасті шпалери, гріх – засмучувати хазяйку недовірою до її смаку, важкими наполегливими порадами на правах рідні. Адже пораду можна розглядати як милосердну допомогу лише тоді, коли вона дається один раз або двічі. Якщо навіть найкорисніша порада повторюється кілька разів, то це вже посягання на свободу того, кому вона дається. Чи варто ціною печалі і смутку насаджувати в чужому домі свій погляд на пиріжки і пательні? Близька спорідненість розташовує до простоти спілкування.

Але простота все ж не виключає певного такту. Адже кажуть про певну простоту, що вона гірша за крадіжку. Одна свекруха скаржилася на невістку, що та буває холодна і не особливо балакуча з нею, що ніколи сама не зателефонує, не розповість як справи. Холодність і навіть смуток невістки при зустрічі з матір’ю чоловіка не були первинними, але з’явилися як результат занадто відвертих оцінок свекрухою господарської діяльності або бездіяльності молодої хазяйки. “Я ж їй по-простому кажу, а вона ображається. Що вже, я і сказати не можу, адже я не до сусідки прийшла, а до сина в дім”. От-от, сусідку то ми пожаліємо, а свої нехай прощають. Але “у тому і благородство, у тому і свобода, щоб нікому не казати нічого принизливого, хоч би інший і був гідний цього” (святитель Іоанн Златоуст).

Причиною неприязних стосунків до рідних і близьких може бути заснована на досвіді або безпідставна підозра в тому, що ті можуть зробити несприятливий для сім’ї вплив на чоловіка або дружину. Наговорити, налаштувати. Мені траплялося багато разів чути розповіді про “підступи” свекрух або тещ, тестів та іншої рідні. Найчастіше це домисли, фантазії, але, на жаль, від них не так просто відмахнутися. Варто підозрам укорінитися в серці, як виникає ціла лавина: пропадає простота, народжується лукавство, з’являються образи, а потім і скарги, несправедливі докори, наклеп, ненависть. То радіє біс, коли у свідомості добровільної жертви своєї неприязні пряме стає кривим, правда – брехнею, добро підозрюється в злі, простота в лукавстві. “Нашого полку прибуло!” – волає він, стрибаючи за спиною дуже ображеної невістки або тещі. “Лукава людина – спільник дияволові, бо і Господь навчив нас називати диявола лукавим”, – читаємо в преподобного Іоанна Ліствичника.

Особливість таких підозр у тому, що їх важко довірити і обговорити з чоловіком або дружиною, оскільки вони стосуються близьких для них людей. Також важко і самому розібратися у своїх підозрах за упередженістю думки, через прихильність до себе. Проте можна порадитися зі священиком і обов’язково треба молитися про підозрюваного або того родича, хто став причиною прикрості. “У міру того як молитимешся за того, хто обмовив тебе, Бог відкриватиме тому, хто спокусив, істину про тебе” (преподобний Максим Сповідник).

Колись тільки в селах, а тепер вже і в міському середовищі стало частим звинувачення нелюбимого родича в чаклунстві. Зазвичай звинувачують жінок. “У невістки мати відьма, вони сина приворожили, а тепер знущаються, він раніше таким не був”. “У мене свекруха, мабуть, чаклує, чоловіка хоче зі мною розлучити”. “Як віддам дітей бабусі, вони обов’язково потім захворіють, може, вона якось на них діє?” Ну, що тут скажеш? Можна тільки застерегти: “якщо скарга несправедлива, то стає наклепом” (святитель Григорій Богослов) і нагадати слова Спасителя: “яким судом судите, таким судитимуть і вас; і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам” (Мф. 7:2). Зазвичай підозри в “чаклунстві” мають під собою один ґрунт – нечисту стосовно підозрюваного совість, коли ненависними стають вже не вчинки, а сама людина, що б вона не робила. Щоб уникнути трагічної помилки, пособництва демонові, “бо він неправдомовець і батько неправди” (Ін. 8:44), розумніше пошукати причину нещасть не у свахи або тещі, а набагато ближче – у собі.

Біда сім’ї, коли батьки після шлюбу сина або дочки не хочуть обмежити свого впливу на чадо, пояснюючи це тим, що ніяк не можна довіряти дочку безрозсудному чоловікові, що не можна допустити, щоб дружина-марнотратниця зовсім заморочила голову синові. Якщо батьки намагаються пояснити своїй дитині особливі, помічені ними погані риси характеру його дружини або її чоловіка, вони замість допомоги принесуть своїй дитині тільки горе. Люблячій людині зовсім не треба знати про недоліки коханого, їй це завжди боляче.

Неспокійні батьки іноді, щоб уникнути недовірливості закоханої дитини, придумують особливі тонкі способи “розплющити очі” синові чи дочці на свого обранця. Розгортаються цілі сімейні інтриги, не з метою розлучити, а з метою якось оберегти своє дитя від можливого поганого впливу другої половини. Є і ще одна форма “захисту” дитини від “жорстокого чоловіка” або “бездушної дружини” – це постійна підтримка її в сімейних сварках і негараздах. Не в сенсі жалості, а в сенсі об’єднання проти другого з подружжя. У такому разі сім’я дуже швидко ділиться на два ворогуючі табори.

Молоде подружжя, щоб уникнути подібних війн або сімейних інтриг, вчинить розумно, якщо не “виноситимуть сміття з хати”, стануть уникати скарг, не оголятимуть недоліки обранця. Всяке  осудження відносно чоловіка або дружини слід відразу ж присікати, навіть якщо вони говоряться улюбленою мамою або милим татом.

Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть два однією плоттю” (Бут. 2:24), – каже Господь, вважаючи умовою створення шлюбу залишення колишньої сім’ї. Це зовсім не означає, що треба кинути своїх батьків, перестати з ними спілкуватися, не допомагати їм, а означає перехід у нову, ближчу спорідненість. Якщо мати і дитя – це перший ступінь спорідненості, то чоловік і дружина – це нульова міра спорідненості. Це одне ціле. Одна плоть. Для чоловіка немає людини ближче за дружину, для дружини немає людини ближче, ніж чоловік. “Тайна ця велика” (Еф. 5:32). Не протистояти цьому таємничому єднанню, протиставляючи одного з подружжя другому, але, навпаки, сприяти йому своїми порадами, молитвами, турботами – ось краща опіка люблячих батьків.

У негативній оцінці характеру нового родича, як правило, винні звичайні ревнощі. Розповідала одна жінка. Коли брат її одружився, то дружина його спочатку не викликала в рідні жодної неприязні. Але поступово погляд на невістку став визначатися. Вона вже здавалася вередливою, нерозумною, безсердечною і лукавою жінкою. У кожній її дії тепер бачився якийсь особливий намір. Моя оповідачка дуже жаліла свого “нещасного” брата. Добре ще, що молода сім’я жила окремо, і ставлення до невістки не було явним. Несподівано брат помер. Тепер ділити стало нікого, і немов пелена впала з очей. Ненависна родичка з’явилася зовсім в іншому світлі. “Стало зрозуміло, що ці ревнощі обчорнили в нашій свідомості просту, розумну і душевну жінку”, – закінчила моя знайома свою розповідь.

Автор: протоієрей Сергій Ніколаєв