Найгіркіша образа

Особливий рід провини в шлюбі – подружня зрада. Гріх перелюбу настільки мерзенний, що ображеній половині дозволяється покинути кривдника, розлучитися з ним (Мф. 5:32). Але подружня зрада – це не завжди шлюбно-любовні стосунки з третьою особою. Зрадою можна назвати будь-який вільний від подружніх уз стан. До порушення подружньої вірності цілком відносяться флірт, кокетування, нескромні розмови, “холостяцькі” розваги. Ці звичні в наш час “вільності” виникають тоді, коли чоловік (або дружина) як би покидають на якийсь час своє шлюбне положення і переходять на неодружене. Але шлюб – стан постійний і такої тимчасової “відсутності” не терпить. Саме на цьому ґрунті відбуваються в сім’ї найлютіші суперечки, народжуються найгіркіші образи.

При цьому треба зауважити, що в звичному почутті несвободи, що ніколи не зникає навіть при довгому розлученні, у незмінному відчутті себе одруженим ми переживаємо одну з дивних радощів шлюбу. У щоденнику священика Олександра Єльчанінова є такий запис: “Істинна любов переживає всяку насолоду, всяке сильне враження, пережите нарізно, всяке спілкування з іншими людьми – навіть вживання їжі, приготованої чужими руками. У любові – дійсне, реальне злиття воєдино; звідси і цей біль усякого розподілу, усякого небуття воєдино”.

Мені пригадується знайомий священик. Якось після довгих умовлянь і прохань своєї дружини він погодився купити собі костюм. Вже тримаючи в руках купівлю, він ніяк не хотів покинути магазин, а все прохав дружину, щоб та купила собі капелюх, чим дуже смішив її, бо капелюхів дружина не носила. Але чоловік не міг один переживати радість обновки, йому неодмінно хотілося, щоб і в його дружини було трішки особистого приємного переживання.

Зрада або навіть підозра в зраді породжує ревнощі. “Не будь ревнивий до дружини серця твого, і не подавай їй поганого уроку проти тебе самого” (Сир. 9:1), – учить Священне Писання. Ревнощі – це страшний звір, що пожирає спокій, свободу і саму любов. Ревнощі позбавляють щастя і ревнивця, і того, кого він ревнує. А той, хто подає привід для ревнощів, подібний до того, хто підпалює свій власний будинок. “Жорстокий гнів, неприборкана лють; але хто устоїть проти ревнощів?” (Пр. 27:4), – каже Премудрий Соломон.

Коли чоловіка або дружину турбує щось у поведінці своєї половини, то краще відразу ж прямо переговорити про це, можливо, пояснення якось розвіє підозри. Якщо цього недостатньо, то любляча половинка постарається змінити, наскільки можливо, обставини, що викликали занепокоєння. Змінить манеру спілкування з якоюсь людиною або скоротіть час бесід; можливо, просто відмовтеся від зустрічей з нею. Адже сімейний спокій важливіший за всяке задоволення. Такі подружні сповіді-бесіди дуже важливі, бо допомагають присікти зло на самому початку. Крім того, вони можуть вказати на певну, не завжди помітну небезпеку.

Небагато людей ставлять собі за мету подружню зраду, але все частіше зустрічається гріх “випадкового” (“мимовільного”, “незапланованого”) перелюбу. Зазвичай це походить від того, що людина не бачить небезпеки тих або інших ситуацій, не тікає від них, сподіваючись на твердість своїх переконань.

Не виходь назустріч розпусній жінці, щоб як-небудь не потрапити у тенета її. Не залишайся довго із співачкою, щоб не зачаруватися тобі мистецтвом її. Не задивляйся на дівчину, щоб не спокуситися привабливістю її… Відвертай око твоє від жінки благовидої і не задивляйся на чужу красу: багато хто збився зі шляху через красу жіночу; від неї, як вогонь, загостряється любов. Зовсім не сиди з жінкою заміжньою і не залишайся з нею на бенкеті за вином, щоб не схилилася до неї душа твоя, і щоб ти не зламався духом на погибель” (Сир. 9:3-5; 8-11). Немає нічого неосудного, якщо щось схоже повторить дружина чоловікові або чоловік дружині як застереження в особливий момент. Це не порожні ревнощі, а турбота про своє сімейне надбання.

Якщо ж чоловік або дружина, помітивши в собі ревниве почуття або тривогу, не зможе сказати про це своїй половинці, а та помітить цю болісну реакцію на певні дії або особу, то нехай він сам (чи вона), не ображаючись незаслуженою підозрою, почне таку розмову або, подумки розібравшись у ситуації, по можливості, скасує її. У ревнощах слід якнайшвидше покаятися в цьому, щоб не дати їй вирости, як раковій пухлині і оволодіти всією істотою. “Люті, як пекло, ревнощі; стріли її – стріли вогненні” (Пісн. 8:6).

Ревнощі не завжди виникають як реакція на реальну ситуацію. Частіше це реакція на передбачувану можливість такої ситуації. Вона починається з недовіри своїй половині, тобто, фактично, з наклепу на неї. Боротися з такими болючими ревнощами дуже важко, оскільки неможливо усунути зовнішню причину їх, причина міститься в самому ревнивцеві. Ставитися до подібного нещастя треба із співчуттям, як до душевної недуги, а “лікувати” його слід покаянням. Ревнивим почуттям диявол намагається уразити кожну людину, але не завжди йому це вдається.

Одна жінка, що ніколи не помічала за собою ревнощів, несподівано під час довгої хвороби стала ревнувати чоловіка. Її саму дивувала наполеглива увага, з якою вона прислухалася до його телефонних розмов, вона до хвилини прораховувала час його позадомашніх занять. Бідна дружина, як справжній криміналіст, випитувала, зіставляла, аналізувала. Будучи нездоровою, вона певний час не могла потрапити до священика, щоб порадитись з ним і дуже страждала, хоча десь і здогадувалася про бісівські нападки.

Через певний час з’явилися і “докази” провини чоловіка. Вночі зателефонувала якась жінка. Через пару днів знову. Потім ще. Після одного такого дзвінка чоловік поїхав. Не знаю, чи допитувала дружина його після повернення чи ні, але незабаром нещасна все ж потрапила в храм до священика. Це нещастя сталося з грамотною дружиною, яка живе церковним життям, і тому вона каялася у своєму гріху, а не скаржилася на гріхи чоловіка. Того ж дня вона, піднявши на телефонний дзвінок слухавку, почула в ній добре знайомий голос чоловікової співробітниці, обов’язком якої було повідомляти йому час чергового замовлення на роботу. Це її голос у безумному хвилюванні не впізнала жінка, що кілька днів тому попалася на бісівський підступ. Але для неї ця історія виявилася добрим уроком.

Автор: протоієрей Сергій Ніколаєв