Як стати лагідною голубкою?

Лагідність робить нас спадкоємцями благ земних тут і Царства Небесного в майбутньому. Як упокорювання протистоїть гордині, так лагідність протистоїть усякому гніву і роздратуванню. Лагідне серце – мирне серце, і в сім’ї лагідність – найголовніша чеснота, хранителька миру.

Якщо, наприклад, “дружина буде готова терпіти і дратівливого чоловіка, а чоловік не стане дратувати дружину гнівливу, то між ними встановиться досконала тиша, і життя їх буде подібне до пристані вільної від хвиль” (святитель Іоанн Златоуст).

Терпіння докорів і навіть несправедливостей, терпіння поганого настрою своєї половини, терпіння внутрішніх сімейних і зовнішніх, від світу, прикростей. Що більше прикрасить жінку, ніж лагідність? І що більше прикрасить сім’ю, ніж лагідна дружина? “Лагідна дружина – дар Господа, і немає ціни благовихованій душі” (Сир. 26:17). Ви помічали, як легко буває в оселі, де тиха, лагідна хазяйка? Її лагідність гість відчуває, як особливу ласку, йому здається, що тут його неодмінно люблять. Він знає це, навіть і без привітних слів.

І, навпаки, як би красива і дотепна не була норовлива жінка, які чудові страви не поставила б вона на стіл, в оселі її гість почуває себе скуто і незатишно.

Але не всі народжуються лагідними. Характери бувають запальні і дратівливі від природи, від неправильного виховання. Як же приборкати свою гнівну реакцію, свою незгоду?

Кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів, бо гнів людини не творить правди Божої” (Як. 1:19-20), – писав апостол Яків. Уповільнена реакція на образу або якусь незгоду в сім’ї – цілком доступна для всіх форма лагідності.

Знайомий священик розповідав, що його дружина, навіть у неймовірно прикрих ситуаціях ніколи не ремствує на чоловіка, не докоряє його. Найбільше невдоволення її проявляється в мовчанні. “Вона просто на певний час замовкає”. Це не мстиве мовчання і зневага, а усунення від розмови на якийсь час, щоб не сказати зайвого, щоб душевне хвилювання уляглося. І не можна сказати, щоб його дружина була необразлива і недратівлива, але вона не дає своєму гніву піднятися вище за гортань і досягти язика.

Знаю я декілька жінок, для яких сімейний досвід, що гніватися – для себе дорожче, вилився в оригінальну практику. Так одна норовлива гасить своє гнівне почуття перучи білизну, друга відразу береться за миття підлог.

А ще я згадую дружину, яка сердечне хвилювання, народжене образою чи сваркою, гамує читанням Псалтиря. Йде в іншу кімнату і читає декілька псалмів. “Перші рядки частенько просто тремтять перед очима, але через декілька псалмів настрій незмінно вирівнюється”, – розповідала вона.

“Гнів приборкується псалмоспівами, довготерпінням і милосердям” (Авва Евагрій). І якщо терпіння і милосердя, за нашою гріховністю, не завжди перебувають з нами, то читати ми всі вміємо.

“Для гніву не буде місця, якщо ти звільнишся від пристрасті до самого себе”, – каже святитель Іоанн Златоуст. Сварка народжується там, де немає єднання в одну плоть, де самолюбець шукає задоволення особистому почуттю справедливості, особистому бажанню. Але саме в сім’ї ми часто буваємо свідками дива, коли любов’ю долаються навіть закони єства, земної логіки. Коли раптом суворе стає м’яким, егоїстичне – ніжним, самовільне – слухняним.

Дивне почуття гармонії дається пережити всякому подружньому союзу. І чудове те, що в сім’ї нерідко несправедливість, ненавмисно заподіяна образа, навіть сімейна сварка можуть не зменшити подружню любов, але, навпаки, якось відновити, розкрити її. Такі нечасті хвилювання дають можливість відчути і виявити свою любов у терпінні, прощенні, вдячності.

Скорбота зовнішнього світу, несподівані перешкоди планам, важка обстановка на роботі, втома іноді приводять у роздратування і добру людину. Інший раз чоловік може принести в сім’ю гнівні розмови, необґрунтовані докори, образи. Мудра дружина не дратуватиметься у відповідь злості, вона навіть не стане виправдовуватися, якщо чоловік несправедливо, під гарячу руку образить її. Роздратування і гнів, не знайшовши нового палива в домашній сварці, поступово згаснуть, і чоловік у своєму серці обов’язково буде вдячний терплячій і лагідній дружині.

Вступати в сперечання і пояснення з розгніваним чоловіком або дружиною так само безрозсудно, як і самому гніватися. Стан гніву найбільш схожий з важкою хворобою, а гнівна мова з маренням під час хвороби. Її варто (у момент сварки) і розглядати як марення, тобто незв’язну і безглузду мову, що не підлягає корекції. Як не станемо сперечатися і доводити щось понад міру хмільній людині, але дочекаємося, коли в неї мине сп’яніння, так не варто сперечатися і з розгніваним, але краще дочекатися, коли він отямиться, “протверезиться”.

Звичайно, легко сказати – “потерпи”. А як буває витерпіти! Але тут кожен може знайти свою манеру, пристосуватися. Мій знайомий художник часто потрапляв у ситуацію бурхливих творчих суперечок. Вартувало бесіді з теплої фази перейти в гарячу, він починав легенько позіхати перед початком кожної фрази, і таким чином не доводив суперечку до “кипіння”. Позіх дещо розслабляє, після нього не так просто сказати різкість. Проте кращий засіб зміцнити своє терпіння – вдатися до молитви, бо “пробудження гніву чинить сварку” (Пр. 30:33) і може розглядатися як подолання бісівськими силами.

“Коли самолюбець бачить неможливість задовольнити свою самолюбність, то гнівається на того, хто перешкоджає йому в цьому. І тому прагне допомогти справі гнівом, тобто помститися, що властиво злості” (святитель Тихон Задонський). Згадується мені сім’я, де чоловік всяке своє незадоволення оформляв у від’їзд до мами. Іноді сімейне покарання чоловіка або дружини виражається в убивчому мовчанні, у відмові від обіду: “Мені не хочеться”. В одній родині, коли мама почуває себе скривдженою дружиною, вона благає шестирічного сина: “Не будь таким, як твій батько! Тільки не будь таким, як твій батько!” Гуманнішим було б просто ударити малюка. У дитини не може бути поганого батька або поганої матері. Для дитячого сердечка розділення з батьком, навіть за моральною ознакою, так само страшне, як сирітство, може, страшніше за сирітство.

В іншій сім’ї дружина, йдучи від чоловіка, щоб накапостити йому, розділила дітей, двійнят-шестирічок, Петра і Павла. Втім, вона через деякий час одумалася, і хлопчики живуть тепер разом.

Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем” (Мф. 11:29), – каже Спаситель. Нехай ні влада, ні слава, ні багатство, але “лагідність ваша нехай буде відома всім людям” (Флп. 4:5).

Автор: протоієрей Сергій Ніколаєв