Там зберуться орли…

Другий Єрусалимський храм, Джеймс Тіссо

або що мав на увазі Христос, говорячи про кончину світу

Пророцтва про кончину цього світу хвилювали читачів Євангелія у всі часи. Опис ознак останніх часів, даний у Священному Писанні, ніколи не залишав байдужими навіть людей, які вважали себе невіруючими і скептично ставилися до християнської релігії. Адже всі ми – і вірні, і скептики – живемо під одним небом на одній, спільній для нас землі. І хоча наше життя в історичному масштабі таке коротке і швидкоплинне, напевно, будь-яка людина, дізнавшись з Євангелія про ознаки прийдешнього кінця світу, все-таки намагалася осмислити прочитане стосовно свого часу. Цей світ – наш дім. А коли людина раптом дізнається, що в її домі може статися пожежа, вона обов’язково перевірить – чи не тягне димом з якогось кутка. Просто так, про всяк випадок, навіть якщо не дуже вірить у реальну можливість пожежі. Тому інтерес до теми кінця світу цілком виправданий навіть з позицій звичайної житейської логіки.

Проте будь-які спроби розглядати євангельські пророцтва поза контекстом, в якому вони були вимовлені, заздалегідь приречені на невдачу. Євангеліє – не збірка афоризмів. Це опис подій земного життя Ісуса Христа, складений апостолами, швидше – як документ, ніж – як поетичний твір. І всяка подія в Євангелії нерозривно пов’язана з обставинами, що передували цій події.

Христова фраза “бо де буде труп, там зберуться орли” (Мф. 24:28) дійсно стала афоризмом. Але для того, щоб відкрився пророчий сенс цих слів, необхідно згадати, де, коли і з якого приводу Христос їх говорив.

Про що запитували апостоли?

За два дні до свята юдейської Пасхи Ісус останній раз відвідав Єрусалимський храм. Там Він дуже жорстко викрив юдейських начальників за лицемірство і спотворення самої суті Закону, а закінчив Свою промову словами, сенс яких тоді не зрозуміли навіть Його учні: “Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли! Ось лишається вам дім ваш пустий” (Мф. 23:37,38). Після цього Христос вийшов з Єрусалимського храму, щоб ніколи більше туди не повертатися.

А коли учні, збентежені категоричністю слів Учителя, спробували звернути Його увагу на пишність і монументальність храмових будівель, Він сказав їм ще страшніше визначення про Храм, який захоплював їх: “Чи бачите все це? Істинно кажу вам: не залишиться тут каменя на камені, все буде зруйновано” (Мф. 24:2). Христос і Його учні вийшли з міста і розташувалися на схилі Елеонської гори, звідки відкривався прекрасний краєвид на Святе Місто. Прямо перед ними височів величезний храм, що сяяв на сонці золотом прикрас і білизною мармурових плит. Приголомшені словами Христовими про руйнування храму, учні приступили до Нього і стали запитувати: “Скажи нам, коли це буде і яке знамення Твого пришестя і кінця віку?” (Мф. 24:3). Апостоли об’єднали ці два питання, оскільки вважали, що лише кінець світу може стати причиною руйнування Єрусалимського храму. Христос не став їх у цьому переконувати. Прийдешня доля Єрусалиму була Йому відкрита, але це була настільки страшна доля, що учні навряд чи змогли б винести детальну розповідь про неї. І Христос просто відповів на поставлене питання, майстерно вплітаючи в розповідь про прикмети останніх часів ознаки падіння Єрусалиму. Тоді і прозвучала знаменита фраза про труп і орлів.

Пророцтво про руйнування храму, Джеймс Тіссо

Існує багато думок про знамення кінця світу. Усі вони в тій або іншій мірі спірні, оскільки ця подія в історії людства ще не наступила. Проте, є всі підстави стверджувати сьогодні, що фраза “де буде труп, там зберуться орли” в мові Христа до кончини віку не відносилася. Ці слова провіщали найбільшу трагедію єврейського народу – руйнування Єрусалиму.

Те, що для апостолів було малозрозумілим пророцтвом, для сучасної людини – історичний факт, багаторазово описаний різними авторами, і засвідчений сучасниками описуваних подій. Про нього розповідали не лише церковні письменники, але і такі відомі нехристиянські історики, як Тацит і Йосиф Флавій.

Словами про труп і орлів Христос приховано відповів на питання учнів про знищення Єрусалимського храму. А щоб зрозуміти ці слова, треба хоч би трохи дізнатися про історію його створення і з’ясувати – що являв собою Єрусалимський храм в євангельські часи.

Два храми

Існує поширена думка, згідно з якою Єрусалимський храм у новозавітні часи був точною копією храму, зведеного царем Соломоном. Це не зовсім вірно. І, хоча спочатку другий Храм дійсно був задуманий як повторення першого, відмінностей між ними було набагато більше, ніж подібностей.

Соломонів Храм був, за сучасними мірками, не таким вже великим: 27 метрів завдовжки, 9 метрів завширшки, 13,5 метрів у висоту.

Але при таких скромних розмірах храм був неймовірно дорогою спорудою, оскільки практично весь був вкритий золотом і різьбленими панелями з дорогих порід дерева.

Схема Єрусалимського храму, не передньому плані – мідний чан для обмивань

Внутрішнє убрання складали литі прикраси із золота і коштовного каміння. Усі багатства ізраїльського народу в епоху його найбільшого розквіту були використані Соломоном для цього будівництва. Але, звичайно ж, не розкіш оздоблення була головною цінністю храму. Головною святинею Дому Божого був Ковчег Заповіту, в якому зберігалися скрижалі – кам’яні дошки, на яких були висічені заповіді, дані Богом народу Ізраїльському через пророка Мойсея. Ковчег містився у Святе Святих – найголовнішій частини храму. При освяченні храму відбувалися дивні явища. От як про це розповідає Біблія: “Коли закінчив Соломон молитву, зійшов вогонь з неба і поглинув всепалення і жертви, і слава Господня наповнила дім. І не могли священики ввійти в дім Господній, тому що слава Господня наповнила дім Господній. І всі сини Ізраїлеві, бачачи, як зійшов вогонь і слава Господня на дім, упали лицем на землю, на поміст, і поклонилися, і славословили Господа” (2Хр. 7:1-3).

Хмара слави Божої стояла над ковчегом декілька століть. Первосвященики, які зверталися до Бога, чули голос з неба, що сповіщав волю Господню. Будь-яка людина, увійшовши до храму, побудованого Соломоном, відчувала реальність Божої присутності. Так тривало до тих пір, доки гріхи ізраїльського народу не відвернули від нього милість Господню. У 587 р. до Р. Х. війська вавилонського царя Навуходоносора захопили Єрусалим і зруйнували Храм Соломонів.

Більшість жителів були виведені в рабство, і перебували там майже п’ятдесят років, доки персидський цар Кир не дозволив юдеям повернутися з Вавилона в Єрусалим, дозволивши їм відновити Храм.

Ізраїльтяни негайно ж взялися за роботу, але незабаром їх ентузіазм згас. Тільки докори пророків Аггея і Захарії спонукали їх продовжити будівництво, і в 515 р. до Р. Х. другий Храм був побудований. Він в усьому повторював планування першого, але звичайно ж, поступався йому в розкоші.

Народ, який повернувся після багаторічного полону на свою розорену і спустошену землю, був не в силах прикрасити свій Храм так, як це зробили при Соломоні, за часів свого розквіту. Юдеї дуже засмучувалися про незначність Дому Божого, який вони зводили, але Господь утішив їх, сповістивши через пророка Аггея: “Хто залишився між вами, який бачив цей дім у колишній його славі, і яким бачите ви його тепер? Чи не є він в очах ваших ніби ніщо? Але… Слава цього останнього храму буде більшою, ніж першого” (Аггея 2:3,9).

П’ять століть Храм простояв без суттєвих змін. Але в 19 р. до Р. Х. цар Ірод Великий почав грандіозну реконструкцію храмового комплексу. Ірод, який незаконно захопив юдейський престол і не був навіть євреєм по крові, хотів завоювати симпатії народу і всім показати свою старанність до головної юдейської святині. Основна будівля храму була перебудована вже близько 9 р. до Р. Х., але роботи тривали ще декілька десятиліть. Оновлений храм удвічі перевершував попередні за розмірами і висоті, а за кількістю золота, що прикрашало його, навряд чи поступався Першому Храму.

Реконструкція Другого єрусалимського храму

Найбільш вражаюча деталь нового храму – платформа площею 14 гектарів – частково збереглася до наших днів. На ній збиралися паломники і приносилися жертви. Для влаштування платформи Ірод розширив вершину храмової гори, звівши по краях штучні тераси. Південний край платформи прямовисно піднімався над землею майже на 40 метрів. Один з його кутів, ймовірно, і був тим “крилом храму”, з якого сатана, спокушаючи Христа, пропонував Йому кинутися вниз.

Ірод щедро відпускав на будівництво кошти з царської казни, і навіть римський імператор прийняв участь у будівництві – з Риму для храму булі доставлені величезні плити білого мармуру. Деякі з них досягали колосальних розмірів. Ймовірно, на них і звертали апостоли увагу Спасителя, кажучи: “Учителю, подивись, які камені і які будівлі!” (Мк. 13:1) Цим будівництвом Ірод хотів зміцнити свій авторитет серед юдеїв. І, напевно, досяг мети. Оновлений храм став предметом гордості і захоплення всього єврейського народу, оскільки дійсно перевершував своєю пишністю навіть розкішний Храм Соломонів. Але не в розмірах і не в багатстві оздоблення була головна відмінність храму перебудованого Іродом.

Пустий дім

Святе Святих, головне приміщення другого храму, було відокремлене від світу щільною завісою з важкої тканини. Ніхто не смів входити туди, і лише первосвященик один раз на рік мав право молитися за таємничою завісою. Античним світом ширилися найбезглуздіші чутки про те, що ж знаходиться в найсакральнішому місці юдейської релігії. Язичники були впевнені, що там знаходиться статуя юдейського Бога. І коли в 63 р. до Р. Х. римський полководець Гней Помпей захопив Єрусалим, він на правах переможця зажадав, щоб його відвели у Святе Святих. Але увійшовши туди, Помпеї був уражений і розчарований. Він чекав там побачити що завгодно, крім того, що йому раптом відкрилося. Святе Святих виявилося невеликою порожньою кімнатою без вікон, в якій взагалі нічого не було. Це і була головна відмінність другого Храму від першого.

Освячення другого Храму не було відмічене проявом надприродної могутності, як це відбувалося в першому Храмі. Вогонь з неба не знищив жертву на жертовнику. Хмара слави Божої не зійшла, щоб наповнити нове святилище. Воно більше не покоїлося між золотими херувимами у Святому Святих; там не було ні Ковчегу Заповіту, ні престолу благодаті, ні скрижалей. І голос з Неба не лунав у відповідь на слова священика, який запитував про волю Господню. Але в чому ж тоді була слава другого Храму?

Перший храм мріяв побудувати цар Давид і не зміг зробити цього. От його гіркі слова: “Але Бог сказав мені: не будуй дому імені Моєму, тому що ти людина войовнича і проливав кров” (1Хр. 28:3). Якщо вже пророк Давид був визнаний Господом негідним зводити храм, то що можна сказати про царя Ірода, який у пошуках Христа, Який народився, залив місто Вифлеєм кров’ю малолітніх дітей і на всі часи зробив своє ім’я символом вбивства і безглуздої жорстокості? Не багаті дари язичницького імператора і щедрість царя-дітовбивці маи зробити другий Єрусалимський храм більш славним, ніж перший. Головною святинею нового Храму мав стати Той, про Кого Бог через пророка Аггея сказав: “І прийде Бажаний усіма народами, і наповню дім цей славою, – говорить Господь Саваоф” (Аг.2:7). Цей Храм був зведений для того, щоб після виконання часів до нього увійшов Христос – Бог, Який утілився, Якому півтора тисячоліття поклонявся народ Ізраїльський.

Ісус ходив по храму в галереї Соломона, Джеймс Тіссо

Юдеї гордилися своїм Храмом, але гордість і прагнення до земної величі засліпили їх розум, а істинне значення пророчих слів залишилося для них нерозгаданим.

Другий Храм був освячений не хмарою слави Господньої, але безпосередньою присутністю Того, у Кому перебувала вся повнота Божества, Хто був Богом у тілі. “Бажаний усіма народами” прийшов у Храм і, як Чоловік з Назарету, учив і зціляв у його дворах. Тільки Божественна присутність Христа робила другий Храм більш славним, ніж перший.

Але Ізраїль відкинув запропонований Небом дар. Того дня, коли Учитель назавжди покинув Єрусалимський храм, разом з Ним від Храму відійшла і слава Його. При цьому виконалися слова Спасителя: “Ось лишається вам дім ваш пустий“.

Через три дні Бажаний усіма народами був розіп’ятий за беззаконним вироком юдейських старійшин. У ту мить, коли Спаситель помер на хресті, завіса в Єрусалимському храмі роздерлася навпіл і відкрила всьому світу порожнечу юдейського святилища, що так уразила колись Помпея.

Зі смертю Христа померла і сама релігія юдеїв, оскільки все, що вона обіцяла світу – виявилося виконаним. З Воскресінням Христовим у світ прийшла нова віра, в якій вже всі народи Землі могли з’єднатися зі своїм Творцем. А мертву віру юдеїв і їх Храм, з якого пішов не прийнятий ними Господь, чекала доля всякого мертвого тіла. Бо, де буде труп, там зберуться орли.

Автор: Олександр Ткаченко