Воскресіння Христове бачивши

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Христос воскрес!

Дві тисячі років стоїть у світі Церква Христова, і дві тисячі років світ ніяк не може змиритися з Її буттям. Дві тисячі років, змінюючи один одного, поновлюються спроби пояснити цю чудову, перевершуючу людський розум реальність. То пояснювали її забобонними помилками неосвічених християн, то злим наміром групи хитрих і корисливих людей, що придумали казку про Бога, щоб обдурювати простаків і наживатися на їх дитячій довірливості. Коли виявилось, що так просто віру цих простаків не похитнути, знайшлися високовчені розумники, які вирішили спершу визнати історичне буття Ісуса з Назарету, але визнати тільки для того, щоб знову і знову доводити, передусім самим собі, а там і всьому світу, що Ісус – не Бог, а просто людина. Дуже хороша людина, дуже добра і дуже розумна, дуже талановита і самовіддана, але – людина. Ця нехитра ідея тривожить скорботні голови гордівників вже півтори тисячі років. Єресіарх Арій і Лев Толстой, художник Микола Реріх і цілий легіон сучасних мислителів “у спокушанні гордого розуму свого” тяжко силкуються довести, що наш Спаситель – не Бог, що Він не воскрес. А днями я прочитав ціле дослідження сучасного аріанина, який, зневірившись сперечатися з фактом Воскресіння, вирішив здивувати світ новою ідеєю: Христос, каже він, просто не помер на хресті, а тому і не воскрес.

Зрозуміло, чому вони так стараються. Реальність Воскресіння робить неможливим вибір. З того самого моменту, коли з гробу біля підніжжя Голгофи, засяяло нестерпної яскравості світло Воскресіння, що обпалило тканину Плащаниці і Образ Воскреслого, і таким чином зафіксувало для прийдешніх поколінь, з того самого моменту всякій чесній людині неможливо говорити про свою правду, про свого бога, який “у неї усередині”. Всякій чесній людині доведеться визнати, що Бог – один. І Він – Христос! Всякому неупереджено мислячому доведеться констатувати, що Правда – одна. І це – Правда Христова. Але біда в тому, що ця Христова Правда в наші бідні голови не вміщується. Не можемо ми ніяк погодитися з тим, що сенс людського життя не в задоволеннях, не в користолюбстві, не в пристрастях і похоті, а в лагідності і любові, а в убогості духовній. Не в насолодах, а в радісному несенні Хреста, у покірливому терпінні скорботи. Важко нам, самовдоволеним, погодитися з тим, що Правда життя взагалі не тут, на грішній землі, а там – у Небі, у Царстві Божому.

Зішесття в пекло, Михайло Нестеров

Страус від страху зариває голову в пісок і тим самим як би каже собі, що боятися нічого, раз нічого страшного не видно. Неоаріанину і страшно, і лінь тривожити свій розум роздумами про сенс життя, прислухатися до гірких докорів сумління, от він і заспокоює себе невитіюватою думкою, що Розіпнутий не воскресав.

Але Церква віднімає в легкодухого цю останню розраду. Вустами апостола Павла вона свідчить: “Якщо i Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна i віра ваша” (1Кор. 15:14). Те, що марне, те, що “від людей”, навряд чи встояли б дві тисячі років. Швидше за все, виявися Церква людською вигадкою, Її спіткала б доля будь-якого людського задуму: будь то імперія, будь то політична партія, будь то Вавилонська вежа.

Те, що вічне, те, що від Бога, несхитне і невигубне. І як сказав нам Господь: “Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її” (Мф. 16:18). Так і сталося. Церква стоїть, і смерть, і гріх, і зрада, і інтелектуальний екзерсис сучасних аріан не можуть здолати, не можуть скасувати простих і радісних слів: “Христос воскрес із мертвих,  смертю смерть подолав,  і тим, що у гробах, життя дарував”.

Слава Богу, нам, тут присутнім, далеко до талантів і вченості “дзеркала російської революції” або численних послідовників російського індуса Реріха. Без всякої іронії кажу: “Слава Богу!” Бо услід за Христом і я, і ми усі з радістю і надією повторимо: “Славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від премудрих та розумних і відкрив те дітям” (Лк. 10:21). Ми не сподобилися створити вчення або написати роман, нам не вдалося перевершити премудрість віку цього. Зате кожен з нас отримав від нашого Бога чудовий дар віри. Зате кожен з нас, хоч ми і не стояли тою весняною ніччю біля голгофського склепу, сьогодні і завжди може свідчити: “Воскресіння Христове бачивши, поклонімось Святому Господу Ісусу”. Ми можемо казати так не тому, що так полюбили Бога, що чудові Таємниці Його стали нам відомі, а тому, що Бог полюбив нас, і дав нам повірити, а значить і побачити. Бог полюбив нас і помер за нас хресною смертю! Бог полюбив нас і воскрес з мертвих, щоб ми не померли ніколи. Амінь.

Христос воскрес!

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Пасха