Ще два питання про Царство Боже

  1. Які зусилля необхідні, щоб здобути Царство Небесне?

У Біблії є вірш, в якому написано: «Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його…» (Мф. 11:12). Якщо ми спасаємося даром по благодаті, то про які ж зусилля з нашого боку йде мова? Що це за зусилля, яких необхідно докласти, щоб досягти Царства Небесного? Чому ми повинні здобувати його? Що про це сказано у Святому Письмі?

Дійсно, ми отримуємо спасіння даром по благодаті, а в цьому вірші написано, що Царство Небесне силою здобувається.

Для того, щоб зрозуміти це, здавалось би, протиріччя, потрібно розділити народження згори і спасіння. Коли ми вірою приймаємо Ісуса Христа Господом, коли сповідуємо Ісуса Христа Сином Божим – ми народжуємося згори: «Хто сповідує, що Ісус є Син Божий, в тому перебуває Бог і він у Бозі» (1Ін. 4:15).

Народження згори – це одноразовий акт, який відбувається без наших зусиль. Це – як народження дітей – вони ж не беруть участі у своєму народженні! Так само й віруючі не беруть участі у своєму народженні згори, і зовсім не заслуговують на спасіння – це Божий дар: «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар: не через діла, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8,9).

Але, після того, як ми прийняли Духа Божого через віру в Ісуса Христа, плоть ще залишається в людині, поки вона живе на цій землі. І всередині кожної віруючої людини починає відбуватися боротьба духу і плоті: «…плоть бажає противного духові, а дух – противного плоті: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хотіли б» (Гал. 5:17). І от у цій боротьбі потрібно докласти зусиль. Це війна Духа Божого, Який у нас, і старої, гріховної плоті, яка також у нас. Плоть – це не тіло, а стара, гріховна природа людини. І в цій війні ми маємо проявити зусилля, щоб бути на боці Духа Божого, а не на боці свого егоїзму.

Для того, щоб народитися згори і стати віруючим, потрібно просто сповідати Ісуса Христа Сином Божим і Господом – все, для цього не потрібно багато зусиль. А для того, щоб правильно приймати рішення, – на користь Бога, а не на користь свого егоїзму – потрібно докладати багато зусиль: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21:19).

Народження Духом не анулює в нас народження по плоті! Бог дав нам благодать, і оживотворив наш дух так, що ми стали живими! Але, плоть іще залишається! Тому, для того, щоб перемогти свою плоть, потрібно докладати зусилля! Якщо ми будемо докладати ці зусилля, щоб чинити за Духом, щоб перемагати свою плоть, – тоді ми досягнемо Царства Небесного. Наша боротьба не проти світу, не проти інших людей, а проти самих себе, проти свого егоїзму.

Павло казав: «…але я скоро до вас прийду, якщо буде угодно Господеві, і пізнаю не слова тих, що загордилися, а силу, бо Царство Боже не в слові, а в силі» (1Кор. 4:19,20). Що це за сила? Йдеться не про вигнання бісів, не про чудеса, а про те, чи є в нас сила Духа Божого, щоб перемогти самих себе плотських? Чи маємо ми цю силу в самих себе, чинимо ми по духу, щоб не чинити по плоті, як написано: «…духом живіть, і ви не будете чинити похоті плотської…» (Гал. 5:16).

За матеріалами сайту https://svіtle.org

  1. Діти: Що значить “прийняти Боже царство як дитина”?

Одного дня люди привели дітей до Ісуса, щоб Він їх благословив. Учням це не сподобалось. Ісус розсердився і звелів їм дозволити дітям приходити до Нього. Потім Він сказав: “Хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього” (Мк. 10:13-16).

Важливо пам’ятати, що трохи раніше Ісус сказав учням: “Вам дано знати тайни Царства Божого” (Мк. 4:11). Саме через Боже Царство вони покинули все і пішли за Ісусом. Вони шукають присутності Бога; вони хочуть бути частиною Його Царства. Проте зараз Ісус попереджує їх, що відкидаючи дітей, вони закривають єдиний вхід у Царство Боже, про яке вони так сильно мріють!

Але що значить “приймати Боже Царство як дитина”? Загалом ми розуміємо ці слова так: “приймати Боже Царство як його приймає дитина”. У Євангелії від Матфея можна знайти схожі слова Ісуса: “Якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне” (Мф. 18:3). Дитина довіряє, не роздумуючи. Діти не можуть жити, не довіряючи оточуючим. Їхня довіра не є чеснотою; а життєво важливою дійсністю. Найкраще, що ми маємо для зустрічі з Ісусом, це дитяче серце, яке спонтанно відкривається і осмілюється зізнатися в тому, що потребує бути коханим.

Але ця фраза могла б також значити: “приймайте Боже Царство, як ви приймаєте дитину”. Використане тут дієслово “приймати” має особливе значення “запрошення когось”, що можна помітити декількома віршами пізніше, коли Ісус говорить про “прийняття дитини” (Мк. 9:37). У тому випадку, Ісус порівняв би очікування Божої присутності з запрошенням дитини. Між Божим Царством і дитиною існує таємнича спільність.

Прийняття дитини означає прийняття перспективи. Дитина росте і розвивається. Так само, Царство Небесне на землі не є завершеною реальністю, а скоріше надією, можливістю до змін, процесом незавершеного росту. Окрім того, діти – непередбачувані. У Євангелії вони з’являються, коли їм заманеться, і, у будь-якому випадку, у незручний для учнів час. Але Ісус наполягає, що їх необхідно приймати, так як вони є серед нас. Так само ми маємо приймати Боже Царство, коли виявляється його присутність, у слушний чи не зовсім слушний момент. Ми маємо грати в гру. Приймати Боже Царство, як ми приймаємо дитину, означає бути пильними і молитися, щоб ми могли зустріти його, коли воно прийде, завжди неочікувано, у сприятливий для нас час чи ні.

За матеріалами сайту http://www.taize.fr