Дві сторони однієї медалі

Страшний суд, Занобі Строцці

Багато-хто нарікає на те, що в розмовах про Божу справедливість, Його відплату не згадують про милосердя, яке Він виявляє до людства. Адже недаремно Спаситель сказав: «Милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння» (Мф. 9:13). Усе саме так, проте в цих Христових словах міститься відповідь на запитання: чому не згадують про Боже милосердя у світлі Його справедливості? Не згадують, бо Боже милосердя і Божа справедливість є по суті двома сторонами однієї медалі, – перепрошуємо за таке порівняння, – але цей образ якнайкраще передає суть цих рис.

Христос «прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння», проте уся проблема людства полягає в тому, що «світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі» (Ін. 3:19,20). Отже, коли люди не каються у власних гріхах (варто зазначити, саме у власних, а не в чужих, чим дехто прикриває своє небажання каятися у власноруч скоєному), то вони нехтують милосердям Божим і через те стикаються з Його справедливістю.

Така Божа реакція на гріх і покаяння: є щире покаяння – спрацьовує Боже милосердя, немає розкаяння – діє Божа справедливість. Згодні, звучить дещо спрощено, навіть комусь може здатися надміру спрощено, проте цей факт не скасовує істинності написаного. Проте такий стан речей часто залишається невідомим/незбагненним для переважної більшості, а все через те, що Божа реакція зазвичай дає про себе знати не блискавично, а з певним «запізненням», тобто часом необхідним певній людині для осмислення скоєного та розкаяння в ньому: «Не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння» (2Пет. 3:9).

Втім, варто зазначити, що принцип Божого милосердя/справедливості стосується не тільки покаяння чи небажання каятися, він застосовний загалом всього людського життя: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5:7). Тобто, якщо ми будемо чинити милостиво стосовно своїх ближніх, то Господь буде милостивим до нас, якщо – ні, то «немилостивий суд тому, хто не творив милости» (Як. 2:13).

Отже, усе залежить від нашого вибору, а не від невідомого (трагічного) збігу обставин, поганої «карми» чи ще якихось дурниць, якими так полюбляють прикривати люди власні гріхи та вади. «Не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5:14) – от Божа відповідь на всі ці жалюгідні самовиправдання, які лише на певний час зможуть приспати власне сумління.

Все щойно нами написане, а вами прочитане, хотілося підсумувати таким зверненням: Не треба зневажати Бога, відкидаючи Його милосердя, бо в іншому випадку доведеться зіткнутися з Його справедливістю.

Редакція сайту


Ваш коментар: