Ліки від гріха

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Христос воскрес!

«Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5:14). Ці слова Спасителя, звернені до зціленого розслабленого, ясно вказують на причинно-наслідковий зв’язок між хворобою і гріхом. І не те щоб Бог неодмінно карав нас хворобою за кожен скоєний гріх; якби так, навряд чи б хоч хтось з нас дожив і до тридцяти років. Ні, Бог не бухгалтер і не жандарм. Апостол із Сімдесяти Яків, прозваний євреями “Праведним” і удостоєний церковного найменування “Брат Господній”, той самий, хто був першим єпископом Єрусалимської Церкви, ясно свідчить: “Бог не спокушається злом i Сам не спокушає нiкого, але кожен спокушається, захоплюючись i зваблюючись власною похiттю; похiть же, зачавши, породжує грiх, а вчинений грiх породжує смерть” (Як. 1:13-15). Очевидно, що, коячи гріх, людина сама, із власної волі вступає в область смерті. Вийшовши з укриття під дощ, кожен сам себе прирікає на те, що він вимокне до нитки, і безглуздо казати, що це Бог тебе під дощ штовхнув. Стій собі під парасолькою і залишайся сухим – ось і уся наука.

Звичайно, і в цій розповіді про розслабленого, і в інших місцях Священного Писання Бог попереджає нас про небезпеку, а зовсім не погрожує помстою. Скоєний гріх народжує смерть. А те, що услід за кожним гріхом ми все-таки не помираємо, – просто диво Божого милосердя, Божої любові до нас, таких грішних, таких розслаблених.

Тому для зцілення від наших численних недуг зовсім не обов’язково їхати в далекий Єрусалим і шукати там купальню біля Овечих воріт, що давно перетворилася в розвалини. Для того, щоб з нами не сталося “чого гіршого”, треба йти в храм Божий, і не на край світу, не в сусідній район, а найближчий до дому. Йти туди треба за дуже простою річчю – за ліками від гріха. Ці ліки даються будь-кому охочому в необмеженій кількості, і при цьому якість лікування зовсім не залежить від стін, в яких воно здійснюється, і абсолютно не пов’язане з особистими достоїнствами чи недоліками тих, кому Бог судив бути при цьому лікуванні свідками, тобто від священиків.

Ліки від гріха – це найбільше Таїнство Церкви. Ви розумієте, що я говорю про Покаяння і, у вузькому сенсі, про найважливішу його частину – про сповідь. Покаяння – ціложиттєвий процес і не зводиться тільки до сповіді. Бо Покаяння – це і щоденна боротьба із самим собою, зі своєю лінню, зі своїм смутком. Покаяння – це і роздум про Бога, про світ, про себе, про своє місце у світі, про свої життєві завдання. Покаяння – це, звичайно, і важка наука жити поряд з людьми, ладнати з ними і намагатися їх любити. Усе це Покаяння. Але ми з вами зараз говоримо про найважливішу його частину, про сповідь.

Багато хто з нас гадає, що сповідь – це час, коли можна поскаржитися на життя, коли можна обговорити життєві проблеми, коли можна і треба послухати мудрого і великодосвідченого духівника, набратися від нього премудрості. Декому здається, що сповідь – такий час у житті, коли необхідно скрупульозно перерахувати усі свої провини, недоліки і непристойні помисли, і не дай Бог при цьому щось упустити. І от бере така людина книгу відомого православного пастиря, ченця-аскета, яку поважний священик написав, виходячи з досвіду власного довгого життя, бере початкуючий християнин таку книгу і старанно переписує її у свій “кондуїт” сповіді, наївно вважаючи, що духовний досвід старця-ченця і його власний духовний досвід – тотожні, та ще і каже духівникові: “Та це прямо про мене написано!” Не спокушайся, друже! Не про тебе. Це досвід його, старця, боротьби тривалістю життя. Це йому, мовчальникові, грішно співати світські пісні. Це він, здобувши дар безперестанної молитви, може каятися на сповіді в сторонніх помислах і метушливості. Нам же, початківцям, рано легкий пил з душі щіточкою змахувати. Нам потрібно брили гріховні з душі викорчовувати і викидати. Тут, вибачте, не до шліфовки, тут не до тонкощів.

Ні, дорогі мої, сповідь – не бесіда про “духовне”, не богословська дискусія. Сповідь – це Страшний Суд, який для тебе, грішник, настав от зараз. І саме зараз – твій останній шанс, твоя остання можливість почати життя з чистого аркуша. Перед тобою, грішнику, Розп’яття і Євангеліє. Перед тобою – Христос. І ти приходиш до Нього не для того, щоб поговорити про те, про се. Ти, оскільки тобі даний останній шанс, приходиш, щоб попросити, закричати, зажадати: “Повір мені, Господи, ще раз. Останній раз! Я ніколи, чуєш, ніколи більше не повторю цього гріха! Мені не вдасться здолати усі мої недоліки. У мене не вийде побороти усі свої слабкості, я не впораюся з усіма гріхами, але ось цей гріх я сьогодні, зараз з душі вириваю, цю єдину, найголовнішу на цей момент свою слабкість я від себе відділяю остаточно і безповоротно. Так я більше не згрішу! І саме в затвердження цієї великої клятви, в ознаменування своєї рішучості залишити нехай малий, нехай один, але – гріх, я цілую Твоє Розп’яття і Твоє Слово”. Ось це і є ліки від гріха.

Я до того це вам кажу, що усе частіше і частіше на сповідь приходять люди, які живуть із самими собою в мирі і гармонії. Так, я – грішник, думає така людина, і грішний і тим, і цим, і п’ятим, і десятим. Що ж тут зробиш?.. Дійсно, коли в людини сотні гріхів, тисячі дрібних жалюгідних пристрастей, їй цю рать бісівську довіку не здолати. Та і ніхто не зможе проковтнути разом цілий кавун. Кавун ріжуть на шматки і шматками поступово з’їдають. Так і з гріхом. Борися спочатку з одним, а коли досягнеш успіху, приймайся за інший. Перш ніж взятися за гріх багатослів’я, спробуй спочатку перемогти лихослів’я. Строго кажучи, сповідь нормального християнина має бути вкрай стислою, бо кожному з нас відомий його, на сьогодні, найстрашніший гріх. Той, перед яким усі інші бліднуть. Ось на нього і кинь усі сили душі своєї, ось про нього і плач на сповіді. Ось від нього і зарікайся найстрашнішою клятвою. І тоді, можливо, через багато років, – ти переможеш! Переможеш для того, щоб Господь тут же відкрив тобі наступний твій гріх.

А приходити на сповідь як на інвентаризацію душі – безсоромно, та і нераціонально, бо отак ніколи толку не доб’єшся. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про розслабленого