Царство Небесне силою здобувається…

Попри те, що це звучить жорстоко, але, це правда: люди не цінують того, за що вони не платять. Іншими словами ніхто не цінує того, до чого він не доклав власних зусиль.

Ця думка дуже часто зустрічається в Біблії, і багато біблійних подій пояснюються цією простою істиною.

Візьмемо, приміром, історію гріхопадіння в Едемському саду. Дуже часто від багатьох проповідників можна почути про те, що це був дивний і дивовижний період у житті людства. Адам і Єва мали прекрасне здоров’я і здібності. Вони не знали хвороб і важкої праці. Щодня в прохолоді дня вони спілкувалися зі своїм Творцем. І, якщо б не хитрий і підступний змій, жили б усі ми зараз щасливо і розкошуючи. Але чи було все таким ідеальним у житті Адама і Єви?..

На жаль, ні. У перших людей був один дуже серйозний недолік, який перекреслював усі їхні переваги: вони мали все, але не доклали жодних зусиль для того, щоб усе це мати. Адам і Єва не цінували всього того багатства, яке було в їх житті. Найжахливіше було те, що вони не цінували навіть Бога і спілкування з Ним – адже для цього вони також не доклали жодних старань. Тому з такою легкістю вони від усього цього відмовилися.

Адам і Єва не лише не цінували Бога, але вони навіть не розуміли Його. Скажу навіть більше (сподіваюся, мене не звинуватять в єресі): перші люди взагалі не любили Бога. Можливо, їм навіть не було знайоме це почуття. Адже любити можна тільки того, кого знаєш і розумієш.

У своєму житті я не розумів своїх батьків до тих пір, поки не виріс і не став працювати і жити тим життям, яким жили вони. У двадцять з гаком років у мене немов очі розплющилися: я раптом зрозумів, що працювати – це виявляється важко. Відтоді моє ставлення до батьків кардинально змінилося: я почав розуміти і цінувати їх.

Наскільки я знаю, це стандартна історія з життя більшості людей. Іншу людину можна зрозуміти тоді, коли починаєш жити таким же життям, як і вона. Те ж саме стосується і взаємин з Богом. Бог – це найбільший трудівник, і Його не зрозуміє людина, для якої поняття “праця” не знайоме. Незабаром після гріхопадіння це почало приходити в життя Адама: “У поті лиця твого будеш їсти хліб” (Бут. 3:19).

Будь-яка людина може читати історію про Ісуса Христа. Про те, що Він жив безгрішним життям, любив усіх, навіть найзапекліших грішників, і, врешті-решт, віддав Своє життя, “щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Ін. 3:16). Але це буде просто якоюсь далекою і незрозумілою казкою до тих пір, поки така людина сама не спробує жити так, як жив Господь.

Будь-хто, хто спробує прожити без гріха хоч би один день, відразу розуміє, що це непросто. Через тиждень приходить розуміння того, що це важко, а через місяць – що це неймовірно важко і нікому з людей не під силу. Проте відразу з’являється пошана до Ісуса, і людина починає цінувати те, що зробив для неї Христос.

Кожен, хто спробує любити свого ближнього, відразу перейметься і розумінням, і співчуттям до Бога. Для такої людини набуде сенсу фраза про те, що Бог полюбив цей світ.

Людина тільки тоді починає цінувати, розуміти і любити своїх ближніх, коли починає жити таким життям, яким живуть вони. За аналогією, християнин тільки тоді починає цінувати, розуміти і любити свого Бога, коли починає жити святим життям.

А для всього цього потрібні зусилля: “Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11:12).

Автор: Сергій Пушкар