Прагнути до досконалості

«Ви – світло світу… Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:14,16), – цими словами Спаситель раз і назавжди поставив планку до якої мають прагнути Його послідовники. Точніше, кожен стає по-справжньому послідовником Христовим, коли прагне стати «світлом» для світу, тим самим явивши, звісно, в якійсь малій мірі, образ Небесного Отця.

Вважаєте таке твердження явним перебільшенням? Але що тоді скажете на заклик Христовий: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48)? І не треба шукати в цьому заклику якогось алегоричного образу, певного порівняння, ці слова містяться в Нагорній проповіді, в якій зосереджені основні аспекти Христового морального вчення.

Христос закликає всіх нас, особисто кожного до моральної досконалості. Звісно, це ідеал, який не під силу жодній людині, адже цей ідеал був поставлений Богом, але саме він має бути для нас вказівником у житті, тим, до чого ми повинні прагнути. Окрім того, прагнення до цього ідеалу, порівнювання з ним власного життя не дає духовно розслабитися, заколисати сумління власною вигаданою «праведністю», яка, як відомо, наче «забруднений одяг» (Іс. 64:6).

Звісно, існує інша небезпека – зневіра і відчай, коли людина переконується, що вона не може власними силами досягнути навіть малої дещиці цього морального ідеалу. Саме це мав на увазі апостол Павло, ділячись власним духовним досвідом: «Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені» (Рим. 7:19,20). Далі ж Павло задається цілком логічним запитанням: «Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?», одразу даючи відповідь: «Дякую Богові моєму через Ісуса Христа, Господа нашого» (в. 24,25). Отже, лише завдяки Божій допомозі можемо стати хоч трішечки кращими, як про це запевнив учнів Христос під час Тайної вечері: «Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5).

Завдяки цим спільним, і, що не менш важливо, добровільним з боку людини, зусиллям шириться Царство Боже на землі. От чому Господь наголошує на тому, що «від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12). І ці слова абсолютно не втратили своєї актуальності сьогодні, як і дві тисячі років тому.

Проте люди не були б людьми, якби не намагалися перекрутити цих Божих слів на власну користь, трактуючи їх не буквально, а в якомусь переносному, алегоричному сенсі, шукаючи легшого шляху, який виявляється до того ж широким і простує до просторих воріт. От тільки до життя вічного веде тісна дорога і вузькі ворота, «і мало тих є, хто знаходить їх» (Мф. 7:13,14).

Редакція сайту


Ваш коментар: