«Шукайте, і знайдете»

Христос і Самарянка, Фердинанд Георг Вальдмюллер

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Христос воскрес!

«Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють» (Мф. 7:7,8). Так, всякий, хто шукає, знаходить, тільки часто знаходить те, чого і не чекав. У своєму Слові на Святу Пасху святитель Іоанн Златоуст недаремно говорить про це: «Пекло засмутилося, бо стало зв’язаним. Прийняло Тіло, і на Бога натрапило. Прийняло землю, але зустріло небо. Прийняло те, що бачило, і було поневолене тим, чого не бачило». Так і грішна людина чекає знайти удачу, а зустрічає випробування, так наркоман сподівається досягти задоволення, а зустрічає смерть, так самарянка – прийшла за водою, а набула Істини.

Скільки ж раз за життя треба обпектися на молоці, щоб навчитися дути на воду? Скільки разів за життя треба втратити багатство, статус у суспільстві і здоров’я, щоб зрозуміти, що у Вічність ми все одно нічого земного із собою не візьмемо? Скільки разів треба відчути спрагу духовну, знову і знову пережити тяжке похмілля від різноманітних вод світських насолод, щоб засвоїти вічний сенс слів Христових: «Всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим. А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік» (Ін. 4:13,14)? Самарянці знадобилося пережити п’ятьох так званих чоловіків, щоб зрозуміти, що спрага ця – невгамовна, що той, хто п’є темну воду гріха, зажадає знову і знову, що «чим більше п’єш, тим більше хочеться, а спрага все не відпускає». Тому Серцевідець Господь відкрив їй, першій з усіх, хто зустрівся Йому на кам’янистих дорогах Палестини, відкрив їй істину про те, що Він – Христос, Месія, Син Божий, посланий врятувати світ. Вона була не найгіднішою, але, видно, найбільш жадаючою, найбільш спраглою, хто найбільш занудьгував за живою водою Слова Божого.

Так, той, «хто шукає, знаходить»! Але ніде не каже Господь, що знаходить – відразу, зате ми знаємо, що «ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перли, і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її» (Мф. 13:45,46). Продати усе, що маєш, можна лише тоді, коли зрозумієш, що не в калейдоскопічній зміні чоловіків, ні в наживанні земного щастя не набути ні спокою, ні вічної радості, що всяка спроба напитися хоч з криниці Якова, хоч з якого іншого джерела земних насолод закінчується одним і тим же: невгамовною спрагою.

Розмова Христа з Самарянкою, Бальтазар Бешей

Усе наше життя – пошук такої перлини. Усе наше життя – бажання тамування жадання душі. Усе наше життя – очікування зустрічі біля криниці, очікування дива. І проблема полягає тільки в тому, щоб не заплутатися в об’єктах пошуку, щоб в азарті гонитви не змінити ненароком орієнтири, не захопитися ваблячими примарами. Іншими словами, Бог кличе нас завжди, але не завжди ми самі відгукуємося на цей заклик. Не завжди ми готові, подібно до жінки з міста Сихар, кинути усе, залишити свого водоноса біля джерела, забути про мету неблизької подорожі і втекти щасливими, окриленими в дім свій, як колись втекла вона, бо їй відкрилася Істина, бо несподівано для самої себе вона скуштувала води живої, «що тече в життя вічне» (Ін. 4:14).

Як немає нічого більш звичайного, вигадливого, натуральнішого за воду, що не має кольору, запаху і смаку, так немає нічого природнішого і простішого, немає нічого доступнішого за Істину, для досягнення Якої немає необхідності бути досвідченим філософом, мудрецем або книжником. Лише треба занудьгувати за Нею в безплідних пошуках, як це сталося з простою жінкою-самарянкою. «Потрібне ж тільки одне» (Лк. 10:42) – довіра Богові, що став Людиною. Коли є така довіра, будь-які пошуки, де б вони не відбувалися, в яку б невідому далечінь не заносили того, хто шукає, рано чи пізно завершуються перемогою. І тоді зрозуміє людина, що Бог – завжди поруч, не треба навіть руки простягати, а треба тільки згадати про Нього серед метушні і шуму суєтного життя. Тоді і зрозуміє людина, що немає нужди вирушати в Єрусалим або на священну гору самарян Гаризім, щоб «духом та істиною» вклонитися Творцеві і Спасителеві світу.

Бог відкриває Істину всякому, хто здатен простодушно і щирим серцем прийняти Її. Наш Бог дає причаститися води Вічного Життя кожному, хто насправді хоче саме Вічного Життя, бо вже ситий по горло блуканнями «у далекому краї» (Лк. 15:17) беззаконня і гріха. Наш Бог, «Який не дивиться на особи і не бере дарів» (Втор. 10:17), просто і без затій відкриває велику і страшну істину про Себе всякому, хто цю істину шукає, незважаючи на його достоїнства чи недоліки. Через те сумнівається і не розуміє найбільший праведник Старого Завіту: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?» (Мф. 11:3), а безпутна жінка, що прийшла по своїх побутових потребах до криниці Якова, сповідує своїм одноплемінникам правду, що відкрилася їй: «Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?» Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про Самарянку