Отці Першого вселенського собору

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Як колись Бог, Творець світу, завершивши творіння, спочив від справ Своїх, так і нині Син Божий завершує Своє служіння на землі. Завершує те, для чого Він і був посланий: спокутування пропащого творіння Своєю хресною смертю, дарування цьому творінню вічного життя Своїм животворчим Воскресінням, зведення нас, дітей Адамових, у небесні обителі преславним Вознесінням Своїм.

Син і Отець – одне. Ми, християни, дізнаємося це, споглядаючи духовними очима чудові справи Божі, роздумуючи про таємничі події Священної Історії, щодня вдумуючись у незбагненні у своїй простоті слова Символу Віри – короткого і місткого сповідання того, що Церква знає про свого Бога.

Сьогодні неділя Святих Отців, сьогодні день пам’яті тих, хто так забув себе, настільки відмовився від самозвеличення і так полюбив Бога, що зміг ще за життя проникнути в Тайну Божества, з’єднатися з Істиною і при цьому, залишившись людиною, проректи цю Істину людською мовою. Святі Отці Першого Вселенського Собору були тими людьми, хто милістю Божою, благодаттю Святого Духа вперше у світі змогли вимовити слова, які, залишаючись словами звичайної людської мови, стали подібними до огняних слів, накреслених Перстом Божим на кам’яних Скрижалях Завіту.

Пропащі людські істоти не дивлячись на те, що мають розум, не можуть виразити усю глибину власних почуттів і переживань, нездатні розповісти про себе, щоб їх вірно зрозуміло оточення. Тобто ми, можливо, відчуваємо і розуміємо правильно, а ось сказати, подібно до тварин безсловесних, не можемо. Так буває, коли в людини слух музичний, у принципі, є, але голос не поставлений, і вона, бідолаха, жодної ноти відтворити правильно не може. Їй здається, що співає вона і правильно і красиво, і співати їй подобається, а слухачам від такого співу хочеться втекти кудись подалі.

Так і розум людський, коли він бачить тільки самого себе, коли він не очищений покаянням, коли одержимий гордовитим почуттям власної значущості, замість Істини про Бога, замість гармонійних і прекрасних співзвуч відтворює тільки те, що в нього “усередині”: бурчання і хрипи. Так починається уся єресь на світі: людина відтворює себе, демонструє усім себе, свого бога, бога, який у неї “усередині”, нітрохи не піклуючись про те, що завдання людського життя – пізнати Бога істинного.

От як сказав про це наш Спаситель у сьогоднішньому Євангелії: “Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа” (Ін. 17:3). Таким чином, успадкувати вічне життя з Богом можна тільки дізнавшись Істинного Бога і Сина Божого, відмовившись від своїх уявлень про Бога, відкинувши самозвеличення і самовпевненість і упокорено слідуючи за святими Отцями Першого Вселенського Собору.

На кожній літургії ми всі разом, “єдиними вустами” і – я вірю – “єдиним серцем”, співаємо православний Символ віри, в якому зосереджено усе, що Церква знає про Бога. Те, що ми співаємо його “єдиними вустами”, тобто всі разом, злагоджено, дружно, урочисто, – це, безумовно, добре. Але як бере участь у цьому загальному сповіданні наш розум, наша душа, наше серце? Чи правда, що ми вдумуємося в кожне слово, чи правда, що ми і справді “чекаємо воскресіння мертвих”, тобто знаємо, упевнені, що нас чекає вічне життя, що померти нам не вдасться? Мало просто вимовляти слова, негідно мало просто коливати повітря, потрібно б спробувати жити так, як співаємо, щоб слова про вічне життя, про спасіння, про Царство Боже стали для нас не просто красивими мовними зворотами, але змістом і сенсом нашого буття. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя св. отців І Вселенського Собору