ГОЛОВНА ПРИЧИНА ПРОКЛЯТТЯ ДУШ

Одна молоденька дівчина на своє нещастя сповнила гріх, який встидалася визнати на сповіді, і потім жила сумна, безпотішна. Так минуло багато місяців, і жодна з її товаришок не знали причини того смутку. Тоді ж померла її дуже побожна подруга. Декілька ночей після похорону під час сну дівчина почула, що хтось кличе її по імені; впізнала, що то голос померлої товаришки, яка повторювала:

«Висповідайся добре!.. Якби ти знала, який добрий Ісус!» Дівчина взяла ті слова як небесне об’явлення: визнала на сповіді гріх, якого так встидалася та який спричинив їй стільки сліз. Тоді відчула таке полегшення і потіху, що всім оповіла про випадок, повторюючи: «Спробуйте, і побачите, який добрий Ісус!»

Злі сповіді є причиною страти багатьох душ.

Про це запевняють Святі, найбільші знавці духовного життя; це бачила у видінні свята Тереза. Вона молилася і раптом побачила перед собою глибоку безодню, повну вогню, в яку падали численні душі, наче клапті снігу взимку. Свята налякалася, піднесла очі до неба і вигукнула: «Мій Боже! Що я бачу? Чиї ж то душі тратяться? То, певно, погани, ідолопоклонники, турки?..» «Ні, Терезо, – відповідає Господь. – Знай, що душі, які падають до пекла за Моєю волею, – це душі таких, як ти, – християн».

– Ах, це, мабуть, душі людей, які не вірили, не практикували релігії, ані не приймали святих Тайн?

– Ні, Терезо, ні. Знай, що це душі християн охрищених так, як і ти, які вірили і практикували так, як ти…

– Вони, напевно, ніколи не сповідалися, навіть у годині смерті…

– Ці душі сповідалися і сповідалися також перед смертю…

– Чому ж, мій Боже, вони стратилися?

– Вони стратилися тому, що погано сповідалися… Іди, Терезо, та скажи усім про своє видіння. Закликай усіх єпископів та священиків, нехай постійно проповідують велике значення сповіді, та про страшні наслідки злих сповідей, щоб Мої кохані християни не перемінювали ліків на отруту, та щоб не вживали тієї Тайни на свою шкоду, бо це Тайна милосердя і прощення.

Згідно з твердженнями св. Альфонса Ліґуорі, св. Филипа Нері, св. Леонарда з порту Маврикія є багато злих сповідей. Ті, які ведуть життя в сповідальницях та при смертних ложах, добре знають, що це правда. І ми в наших апостольських працях, проповідуючи духовні вправи та місії, можемо ствердити те саме. Отець Сарнелі в своїй книжечці «Світ освячений» закликає: «Направду, багато душ відбуває святотатські сповіді. Про це знають місіонери із свого багатого життєвого досвіду, та й ми всі довідаємося про це. І то не тільки у великих містах, але також у маленьких селах, а навіть – у монастирях серед людей, визнаних побожними, чиниться багато святотатств».

  • Отця Транкеліні Т. І. покликали до смертельно хворої. Він висповідав її. Як уже мав дати розрішення, почув, що якась залізна рука не дозволяє йому. «Пані, – каже він, – чи ви часом чогось не забули?»

– Ні, отче, вісім днів я готуюся до сповіді.

Отець помолився хвилину і знову хоче дати їй розрішення, але залізна рука знову йому перешкоджає.

Тоді він каже: «Вибачте, пані, чи не забракло вам відваги визнати якогось гріха?»

– Як? Ви мене ображаєте. Чи думаєте, що я хочу поповнити святотатство?

Третій раз отець хоче дати їй розрішення, але знову на заваді та залізна рука.

Священик не міг зрозуміти тайни, тоді клякнув перед хворою та, плачучи, сказав: «Пані, не ошукуйте самої себе, не тратьте душі!»

Тоді вона відповідала: «Отче, від 15-ти літ я погано сповідаюся».

Гляди, отже, як легко стрінути святотатські сповіді.

Треба також згадати, про що говорить дон Боско в одній зі своїх книжок, присвячених сповіді: «Тремтить моя рука, коли подумаю, як багато християн тратиться тільки через затаєння або нещире висповідання з деяких гріхів».

Наприклад, хтось сповідається, виказуючи тільки нечисті думки, а він сповнив ще й нечисті справи й діла; або хтось каже, що справи такі сповнив сам, а він поповнив їх з іншими, або свідомо замовчує кількість тих гріхів чи обставин, або на питання сповідника відповідає неправду. Оце і є погана сповідь. Тим часом кожну сповідь треба трактувати так, якби вона мала бути останньою в житті.

  • Якось жінка висповідалася у визначного місіонера. Повертаючись додому, переходила доріжкою та впала в яму, в якій знаходилася знищена труна та повно костей і чашок черепів. Можна уявити собі страх бідної жінки. Але якось витягнули її без жодних пошкоджень. Вона відразу пішла до того ж самого сповідника і сказала: «Отче, дотепер я сповідалася, щоб жити, але тепер хочу так, якби я вже мала вмирати». І відправила добру сповідь.

* *

Багато цікавого оповідають про дона Боско.

Один молодик, незважаючи на постанови дона Боско та інших зверхників, не хотів висповідатися. Отці вживали різних засобів, щоб схилити його до сповіді, та даремно. Він усе повторював ту ж пісеньку: «Іншим разом, тепер ні… Пізніше подумаю. Тепер ще не можу відважитися».

Серед таких викрутів надійшов останній день вправ. Тоді і дон Боско вжив такого засобу: на картці паперу написав слова: «А як умреш цієї ночі?..» І поклав ту картку поміж простирадло та подушку хлопця.

Надійшла ніч, усі пішли спати; наш хлопчина роздягається. Вже й хоче лягати, та знаходить папірець. Оклик здивування виходить із його уст. Розгинає складену картку та при тьмяному світлі з труднощами читає слова: «А як умреш цієї ночі?» «Дон Боско, дон Боско!» – скрикнув хлопець. Дон Боско – святий.., він знає, що має статися… Хто знає, чи не станеться, те, чого він боїться? А якби я помер цієї ночі? Я не хочу вмирати, хочу жити всією моєю душею.

Але не хотячи, щоб товариші побачили його збентеження, хлопець лягає, накривається і старається заснути. Але як же спати в такому стані? Ті слова колять, неначе гостре терня. Неможливо! Обертається, заплющує очі.., але все надармо; він чує бренькання тих слів. Здається йому, що бачить відкрите пекло та Ісуса, Який його засуджує на прокляття. Тоді хлопець каже до себе: «Бідний я, а якби дійсно мав тепер умерти». І виступає на ньому холодний піт. Ах ні, не хочу йти до пекла, хочу висповідатися. Віддається під покров Пречистої Діви, Помічниці та свого Ангела Хоронителя, швиденько вбирається і потихеньку виходить. Сходить по сходах, коридором іде до кімнати дона Боско і кличе його.

Дон Боско, який чекав на нього, наче добрий батько, відчинив двері і запитав: «Хто ти і чого хочеш так пізно?»

«О, дон Боско! Хочу висповідатися!»

«Ходи, ходи, якби ти знав, як я очікував на тебе!»

Хлопчина ввійшов до передпокою та щиро і з правдивим жалем висповідався. Сповнений радості із-за одержання Христового розрішення, щасливий і спокійний вернувся до свого ліжка.

Скінчився страх, вже не лякає його думка про смерть. «Ох! – каже, – який я щасливий! Якби навіть мав умерти цієї ночі, то не боюся, бо я – у стані ласки, Ісус є моїм приятелем!» Після слів скоренько засинає. Сниться йому, що перед ним відчинений рай, ангели літають навколо та співають прекрасні пісні.

Цілком інакше сталося в іншому випадку.

  • Одного разу покликали святого Леонарда з Порту Маврікія до жінки, яка вмирала. Він пішов до неї в товаристві одного світського брата. Висповідавши хвору, вийшов спокійно до передпокою, де чекав брат. Святий уже хотів іти, як брат, сумний і переляканий, сказав:

– Отче Леонарде, що значить те, що я бачив?

– Що таке?

– Я бачив страшну чорну руку, яка рухалася в передпокої, і ледве ви вийшли, як вона зі швидкістю блискавки проникла до кімнати хворої.

Почувши це, святий Леонард вернувся до хворої і побачив страшну картину. Та чорна рука душила нещасну, якій очі вилазили з голови, а язик з рота. Вона конала кричачи: «Прокляті святотатства, прокляті святотатства!»

Борімося з брехнею, завжди будьмо щирі при сповіді.

НАЙГОЛОВНІША ПРИЧИНА ЗЛИХ СПОВІДЕЙ >>