НАЙГОЛОВНІША ПРИЧИНА ЗЛИХ СПОВІДЕЙ

Можуть бути різні причини злих сповідей, але найголовнішою завжди є страх, чи, так би мовити, той проклятий, зроджений дияволом встид. Він багатьом закриває рота, щоби замовчати деякі гріхи або не сказати їх правдиве число. Чи ти знаєш, як поступає диявол, коли хоче когось допровадити до гріха?

Наближається до нього підступно та намовляє, щоб грішив: «Нумо, поповни цей гріх… Чи ти думаєш, що це таке велике зло? Бог є добрий… Не покарає тебе! Ти ж висповідаєшся, і зараз тобі проститься, і справа залагоджена».

Однак і другий раз, нині, завтра, позавтра… не залишає своїх підступів диявол, аж поки осягне згоди, схиляючи людину до гріха, до повторювання гріхів. Коли ж бідний грішник із причини докорів хоче висповідатися, диявол змінює свою тактику, наближається знову до грішника і каже: «Як ти відважишся визнати перед сповідником той гріх? Сповідник дуже здивується… буде тебе суворо картати… дуже погано думати про тебе! Можливо, що відмовить тобі в розрішенні»… Або: «Гляди, не бійся, висповідаєшся пізніше… ще є час! Завжди є час висповідатися».

То така тактика диявола. Він сам це виявив святому Антонієві, архиєпископові Флоренції.

Одного дня цей святий побачив диявола біля сповідальниці, якого суворо скартав:

– Що ти робиш тут, жорстока бестіє? Диявол відповів: «Я чекаю, щоб повернути те, що забрав?»

– Кажи, що хочеш повернути, ошусте?

– Приходжу повернути страх і сором, які я вкрав грішникам під час поповнення гріхів.

* *

  • Раз пополудні сповідав священик у церкві Франца Сальського в Турині. Багато хлопців очікувало своєї черги. Висповідалося десять, двадцять, нарешті приходить один, замовчує частину своїх гріхів!

– Говори далі, – каже дон Боско, бо він під впливом Божого світла читав совість духовного сина. – Говори далі…

– Не маю більше гріхів, отче, не маю більше.

– Не бійся, мій сину, – каже святий. Сповідник не буде тебе ні суворо картати, ні карати. Він завжди прощає в ім’я Боже! Відважно! Висповідайся добре.

– Не маю більше гріхів, не маю жодного гріха більше.

– Але ж, мій сину, чому ти хочеш відправити святотатську сповідь та спричинити сміх диявола і плач Христа?

– Запевняю, отче, що не маю більше жодного гріха.

Дон Боско зрозумів небезпеку бідного хлопця та під натхненням Божим перервав безуспішну намову і сказав: «Добре гляди, хто тут є за твоїми плечима…» Хлопчина обернувся, крикнув із жаху та, кидаючись на шию дона Боско, вигукнув: «Так, отче, маю ще гріх… і визнав те, про що дотепер не мав відваги сказати».

Товариші, присутні в церкві, чули його крик і тому, коли він вийшов, запитали, чому кричав.

Він, сміючись, але ще перелякано, сказав: «Зараз будете знати. Я мав один гріх, який соромився визнати… Дон Боско вичитав той гріх у моїй совісті… Я побачив диявола в постаті великої мавпи з вогненними очима, довгими пазурами, готового кинутися на мене».

Усі сповідники є заступниками Христа. Ісус – завжди Святий, усе знає, все бачить, милосердиться над усім, все прощає.

Диявол старається ошукувати при сповіді. Неначе вовк, що хапає овець за горло, аби не могли кричати, й, розриваючи їх, пожирає – так само диявол поступає з деякими душами: притискає їм горло, щоб не визнали гріхів і тим способом затягає їх аж до пекла.

І треба знати, що святотатські сповіді ніколи не є відокремлені: після однієї такої сповіді йде друга і так далі. Той стан триває нераз літами. Додають до того ще й святотатські причастя. Нерідко ті, які по-святотатськи відправили свою першу сповідь, доходять у тому стані аж до старості і ніколи не дають своїй душі спокою.

Святий Альфонс Ліґуорі радить, часто з притиском, у проповідях і під час катехизму виступати проти злого встиду, що спричинює затаювання гріхів, та переконувати народ у руїнницьких для душ наслідках злих сповідей, бо пошесть злих сповідей поширена всюди, зокрема в малих містах і селах. Він радить також оповідати приклади про тих, які через затаювання гріхів на сповіді погубилися навіки, бо такі приклади справляють сильне враження і дуже успішні.

  • Одна дівчинка в семирічному віці поповнила на нещастя нечистий гріх. Зі встиду ніколи його не визнавала. Потім вона смертельно захворіла, покликала сповідника, висповідалася, запричащалася, прийняла Тайну Єлеопомазання і померла. Мати, браття, приятельки – усі оплакували її смерть, але потішалися думкою, що вона спасенна і свята. Три дні після похорону священик ішов правити Службу Божу за її душу, але почув, що хтось тягне за фелон, щоб затримати, і якийсь сумний розпачливий голос каже: «Отче, не правте Служби Божої за мене, бо я – у пеклі. Я загинула за гріхи, які затаювала у своїх сповідях від семи літ».

О! Як багато юнаків і дорослих зміцніло, поправилося, врятувалося на духовних вправах, місіях, конференціях, розмовах через ту сіль, яка повинна приправляти кожну проповідь!

<< ГОЛОВНА ПРИЧИНА ПРОКЛЯТТЯ ДУШ

БІДНИЙ ТОЙ, ХТО СТУПАЄ НА ДОРОГУ ЗЛОЇ СПОВІДІ >>