БІДНИЙ ТОЙ, ХТО СТУПАЄ НА ДОРОГУ ЗЛОЇ СПОВІДІ

Священики і сповідники часто бачать різні недомагання в багатьох душах, але, звичайно, щоб не бути нетактовними чи неделікатними, не ставлять питань, які могли б ясно виявити ці справи. Деяких осіб не відважуються запитати, бо це не було б їм зрозуміло. Вода пливе, отже, своїм руслом аж доки Господь не зарядить інакше.

  • Одного разу відбувалися духовні вправи у визначній парохії Піємонта. Тими днями сповідалося дуже багато людей. Між ними я бачив одну особу з дуже зажуреним виглядом, що крутилася коло сповідальниці. Я не надавав тому жодного значення, але ж одного пополудня та особа клякнула переді мною й сказала: «Отче, допоможіть мені, я дуже нещасна. Від п’ятнадцяти літ я зле сповідаюся, поповнюю самі святотатства», – і почала плакати.

– Добре… наберися відваги. Господь покаже тобі Своє милосердя. Ісус виявить тобі Свою безмежну любов. Скажи, скільки маєш літ та яким чином ти зайшла в такі гріхи?

– Маю 27 літ, на 12-му році життя з причини грішної цікавості я поповнила перший гріх, якого не відважилася визнати. У такому стані я прийняла св. Причастя. Від тієї хвилини почався неперервний ланцюг гріхів і святотатств, що триває й дотепер. Я багато молилася, плакала, відбувала прощі, але все даремно. Я сповідалася щомісяця, а навіть частіше. На духовних вправах відбувала загальні сповіді, але цей гріх завжди затаювала зі встиду.

– Чи ж Ви були спокійні, задоволені своїми сповідями?

– Ох, отче, коли б ви знали докори совісті, що, наче кілки, за кожним разом пробивали моє серце!

– Чому ж так довго тривав той стан?

– Бо я була дурна. Великий страх перед настановами сповідника замикав мені уста, а глибока пошана зі сторони моїх товаришок схиляла мене до св. Причастя в тому стані.

– Коли ж ви останній раз сповідалися?

– Ах, отче! Я три рази сповідалася тієї місії: кожний раз в іншого сповідника, та за кожним разом мала чіткий намір визнати усі гріхи. Все ж таки, коли приходив момент виявити, то, наче сильна петля замикала мені горло, і я завжди затаювала той гріх.

– А тепер як ви його визнали?

– Отче, ваша нинішня проповідь про те, що обов’язково треба добре сповідатися, та ті слова, які ви повторювали: «Спробуйте і побачите, який добрий Ісус», – зворушили мене, і я відважилася виконати це за всяку ціну.

При допомозі сповідника відправила вона зворушливу і втішну загальну сповідь та, одержавши розрішення, повторювала: «Вже досить гріхів і святотатств. Скажу всім, що я спробувала і переконалася, який добрий Ісус».

Але як багато не поправляється навіть у годині смерті! Ця обставина гідна плачу, але, на жаль, правдива. Часто можна знайти тих, що вмирають, що одною ногою вже стоять у гробі, але все ж таки у своїй закаменілості замовчують невизнані або зле визнані гріхи ще від молодості, і в тому стані переходять до вічності.

  • Подібний випадок оповідає очевидець отець Августин Фусіняно. Одна нещаслива жінка затаювала на сповіді найтяжчі гріхи. Вона чула проповідь проти того святотатського встиду. Та ані проповідь, ані найбільш лагідні вговорювання, ані гострі докори совісті нічого не помогли, вона з них не скористала. Вичерпалося, отже, Боже милосердя. Господь діткнув її смертельною недугою. Зараз покликали сповідника, а вона, побачивши його, вигукнула: «Отче, ти прийшов на хвилину, щоб побачити, як іде до пекла фальшива покаяниця. Я сповідалася часто, але завжди затаювала найтяжчі гріхи».

– Добре, то визнай їх тепер.

– Не можу, не можу, – крикнула в розпуці! Вже минув час милосердя, а прийшов час справедливості.

Потім вона неначе ошаліла – все тіло викручувалося в конвульсіях. І в такому стані вона померла, справляючи на присутніх сумне і жахливе враження.

  • У місті Сполетто жила дівчина, порядна на вигляд, але дуже пуста, свавільна і замилувана в забавах. Багато разів нагадували їй, та вона весь час гордо і насмішливо відкидала всі найщиріші настанови. Її власній матері подобалися краса і безжурність доньки, вона тішилася, бачачи, що її оточує багато закоханих хлопців, бо думала, що таким чином вийде добре заміж та й після гарячої бурхливої молодості стане поважнішою.

Ох, яка сліпа нерозумна мати, що не наставляла своєї доньки і тому дозволила їй зганьбитися.

Що ж сталося?

Нещасна донька тяжко захворіла. Деякі побожні сусіди відвідували її й нагадували, що треба покликати священика, прийняти Найсвятіші Тайни й так приготуватися до смерті. Однак нещасна дівчина впиралася рішуче та й казала: «Як я, така молода, така гарна, маю помирати? Неможливо! Я не хочу вмирати!..»

Нарешті прийшов священик. Він взивав її до розуму, щоб віддалася під покров Пречистої Діви, бо смерть може прийти несподівано…

«Смерть? Неможливо… Я маю виздоровіти… я не повинна вмирати: не хочу!» Врешті-решт, бачачи, що всі так наполягають, та й сили її покидають, зібрала останні зусилля й крикнула злісно: «Добре, як я вже таки мушу вмирати, то прийди ти, дияволе, і візьми мою душу»…

По тих словах накрила своє лице простирадлом і вмерла в розпуці.

«Життя безсоромне – смерть у розпуці».

Послухай ще останній жахливий приклад.

  • Один чоловік поганої поведінки жив певний час з дівчиною, такою ж розпутною, як і він. Люди радили, щоб розлучився з нею, але він відказував: «Не можу». Проте прийшла смерть, і сама зайнялася розлукою.

Нещасний чоловік смертельно захворів. В останні хвилини життя відвідав його священик, щоб приготувати до страшного переходу у вічність. Говорив до хворого з великою любов’ю, так, що цей, зворушений, відповів: «Дуже радо вас послухаю. Хоч я провадив таке погане життя, та все ж таки хочу закінчити його доброю святою сповіддю».

– Хочеш, отже, прийняти Найсвятіші Тайни, як годиться доброму християнинові?

– З великою охотою, якщо Ви схочете мені їх уділити.

– Спочатку треба віддалити ту дівчину, що була тобі нагодою до гріхів.

– Ах, отче, я цього не можу зробити!

– Чому не можеш? Ти можеш і повинен це зробити, мій дорогий пане, як хочеш врятуватися.

– Кажу, що не можу!

– Ах! Чи ж ти не розумієш, що смерть близько і відбере в тебе її насильно?

– Не можу. Отче, не можу!

– Якщо так, то я не можу дати те розрішення, не можу вділити Найсвятіших Тайн, втратиш рай і потрапиш до пекла.

– Не можу!

– Обов’язково зміни свій погляд! Подумай про свою честь і пошану, як умреш проклятий…

– Не можу, – повторює востаннє той нещасний і притягає руку дівчини до себе, обіймає пристрасно, і в тих нечистих обіймах відходить у вічність його душа.

«Життя безсоромне – смерть нерозкаяна».

Страшна, але справедлива Божа кара.

<< НАЙГОЛОВНІША ПРИЧИНА ЗЛИХ СПОВІДЕЙ

ГРІХ НЕЧИСТОТИ >>