Захоплені радістю

В ім’я Отця  і Сина і Святого Духа

Є в Церкві дивна ікона Богородиці, яка називається словами молитви святителя Василія Великого: “Про Тебе радіє, Благодатно, всяке творіння”. На цій іконі престол Пресвятої Діви оточують люди і ангели, рослини і тварини, і усе це Боже творіння радісно спрямоване до Неї, Заступниці. І хоч іконописці при створенні цієї ікони, як правило, не використовують якихось особливих фарб, не застосовують незвичайні прийоми написання, вона відрізняється від інших зображень Богородиці якоюсь особливою радісною налаштованістю, якимись незвичайно зворушливими веселощами. Втім, тут немає нічого дивного, бо християнство взагалі є релігія радості.

Згадаємо, з чого почалася наша Церква. Вже після Вознесіння Спасителя учні Його і апостоли покидають Елеонську гору і повертаються в Єрусалим “з великою радістю” (Лк. 24:52). І потім, у день П’ятидесятниці, коли Дух Святий сповнив Церкву благодатних дарів, коли колись слабкі, боязкі і зовсім некнижні галилейські рибалки перетворилися на палких і відважних проповідників, згадаємо, якими вони з’явилися перед звичайними людьми: “І дивувалися всі і, не розуміючи, казали один одному: “Що це значить?” А інші, глузуючи, говорили: “Вони напилися вина” ” (Діян. 2:12,13). Радість так переповнювала апостолів, що лихослівні грішники назвали їх п’яницями.

І з тих самих пір до цього дня вірні чада Христові нерідко здаються безбожному світу хворими, або п’яними, або, у кращому разі, одержимими фанатиками. Мені так і заявила одна з місцевих громадських діячок: “Ми, звичайно, православні, але без фанатизму”. Фанатизмом ця рішуча панна називає, мабуть, регулярне ходіння в храм і участь у Таїнствах.

Пояснити задоволеним собою грішникам, що можна тріумфувати і радіти, будучи убогим духом, практично неможливо, як неможливо описати словами смак їжі, яку ніколи не куштував. Але добре б і нам, людям церковним, знати, що є фундаментом нашої віри. Добре б нам пам’ятати, що Страх Божий – це не судоми тваринного жаху перед смертю, що насувається, це не тремтіння душі в очікуванні неминучої страти або лютих тортур. Добре б нам не забувати, що віра наша – це віра в благу, у радісну звістку про загальне воскресіння творіння, яку так полюбив, так пошкодував Творець, Який “замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест” (Євр. 12:2), щоб творіння мало Життя і Життя з достатком.

Страх людський – паралізує душу, Страх Божий – сповнює її радістю. І це зовсім не парадокс, тому що той, хто любить, боїться за предмет своєї любові, боїться заподіяти тому, кого він любить, мимовільну образу чи скорботу. Але від цієї боязні радість його любові ніскільки не меркне. Так і душа, навчена Страху Божому, радіє про Господа, бо знає: якщо Господь воскрес, то жодна смерть, жодна скорбота, жодна зрада не може розлучити її з радістю. Душа знає, що всі, кого вона любить, залишаться з нею тільки тоді, коли вона залишиться з Богом.

Ось чому ті, які “зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний” (Євр. 11:36-38), усі вони, обранці Божі, ті, кого ми називаємо святими, стали такими не від жаху перед прийдешнім покаранням, а від радості за Господом, Який полюбив їх.

Страх людський породжує смуток, від якого лише крок до відчаю і самогубства. Страх Божий творить радість, дає сили і, найголовніше, сповнює повсякденне, таку сумовите, таке обтяжливе життя радісним сенсом, тріумфуючою надією. Тому і святість – це вірність радісної звістки про Воскресіння, а не пошуки сумнівних радощів світу цього. Тому і Церква наша – ці зібрання захоплених радістю, а не на смерть переляканих прийдешніми пекельними муками. Тому і апостол Христовий закликає нас “завжди радіти” і відкласти убік сумовиту безнадійність, “відкинути колишній спосіб життя старої людини, яка зотліває в спокусливих похотях” і “обновитися духом розуму… і одягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведності і святості істини” (Еф. 4:22-24).

Не марною була страшна Жертва, принесена на Голгофі, бо людство, що заскніло в гріху і тузі, все ж змогло відповісти на Неї радісним поривом до святості, до Неба. І якщо це стало можливим для немічних старців-ченців, якщо це змогли слабкі жінки, якщо на це зважилися блаженні юнаки та діви, якщо скорботу і приниження заради Христа понесли і мужні воїни і сильні духом і розумом вожді, тоді і в нас з вами є надія на святість, є шанс на спасіння, бо дійсно Христос Воскрес. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя Всіх Святих