Петрів піст – зайвий?

Бог є. І Він ні чого не потребує. Він нічого не вимагає, Йому не потрібен наш піст, не потрібні наші молитви, не потрібні наші жертви. Він не вимагає навіть нашої любові. Усе це треба тільки нам самим.

Усім відома Нагорна проповідь. У ній Христос виклав закони духовного світу, позначивши, що потрібне для щастя і що веде до смерті. Коли Він закінчив Свою промову до народу, то пішов у Капернаум, народ в інший бік.

І ні за ким Христос не погнався. Нікого не став умовляти. І не став із цього приводу докоряти Себе і думати про те, що Він винен, бо не знайшов тих слів, які навернули б народ до Бога.

Так учитель фізики викладає закони всесвіту, і йому немає діла до того, будуть студенти враховувати їх у своєму житті чи ні. Ознайомлені? Ознайомлені. Попереджені? Попереджені. Ну, так самі в усьому і винні.

Але немає в цьому байдужості Бога. Ми всі комусь подобаємося, а хтось нас не любить. І нічого з цим не поробиш. Але нам і на думку не спадає нав’язуватися тим, хто нас ненавидить. Насправді, уявимо себе на їхньому місці. От, я не люблю людину, а вона лізе зі своєю любов’ю. Це жахливо.

Так і Бог не лізе до тих, хто Його не любить, або до тих, хто до Нього байдужий. Любов не буває агресивна. Вона завжди ввічлива і уважна. Але те, що Бог не нав’язується, не вимагає і не примушує, не свідчить про те, що Він не чекає. Чекає, як всякий, хто любить і знехтуваний.

З іншого боку, і ті, хто любить Бога, чекають часу, коли б можна було навернутися до Бога і підійти до Нього ближче.

Трохи ближче ми підходимо до Бога в молитві. Підходячи до Нього близько, ми відчуваємо радість і світло, бо як сонце сяє світлом, так Бог сяє блаженством. Але молитва, зазвичай, коротка. І тоді душа, стомлена розлукою з улюбленим Богом, поривається стати ближче не в якусь одну годину, а на цілі тижні. Ці дні нашого наближення до Бога називаються постом.

  • Піст – це не оплата послуг небесній охоронній фірмі натурою – ковбасою і молоком.
  • Піст – це не небесна панщина, те, що нас примушує робити Небесний феодал.
  • Піст – це не таємнича небесна кнопка, яка відкриває скриню небесного чаклунства.

Постом не відбувається ні торгівля, ні обмін продуктами чи послугами з Богом. Усе, що ми можемо дати Йому – і так Його. Ми, гадаючи, що ми щось жертвуємо, насправді тільки перекладаємо предмети з однієї Божої кишені в другу. І цим ми ще хвалимося і вимагаємо оплати.

Піст – це час зближення з Богом. Продовжуючи жити у світі, ми дозволяємо собі кращі думки, кращі почуття і кращі вчинки присвячувати не заробітку, а Богові і людям.

Дивно слухати, що люди обтяжуються постом. Терплять піст і тріумфують наприкінці посту, влаштовуючи радісні свята. Радіють так, немов скинули ярмо після виснажливої роботи чи набули свободи після набридлого рабства.

Йде Петрів піст. Спочатку він був запропонований тим, хто не постив Великим постом. Таким чином, для тих, хто гідно зустрів Пасху, він взагалі не потрібен. Багато хто так і каже, відкидаючи цей піст: “Я вважаю за краще постити Великим постом”.

Усе вірно для тих, хто намагається домовитися з Богом. Чи для тих, хто обтяжений хворобою, трудами, обставинами, і в кого просто бракує сил любити Бога більше, ніж він любить. Але не вірно для тих, хто недолюбив Бога і тому страждає.

Що – цей піст зайвий?

Багато років тому хтось винахідливий придумав Петрів піст для тих, хто не допостив. Через певний час хтось інший вирішив, що цей піст нехай буде для всіх. Хіба Церква не має права на творчість? Хіба любові може бути багато?

Крім того, на всю країну навряд чи набереться п’ять людей, які додержуються гастрономічної частини посту строго за Статутом. Ми все одно постимо не законним постом. Питання стоїть тільки в тому, хто порушує піст більше, а хто – менше.

Постуючи одним шлунком, ми взагалі не постимо. Бо любов, яка йде зі шлунку, вона, звичайно, є, але до Бога вона не має відношення. Бо Богові нічого цього не потрібно. Він не голодний.

Це дуже цікаво – постити любов’ю. Жити так, щоб кожен день був прикрашений справою любові до Бога і людей. Я сам постив суворо по-монастирські 20 років, відціджуючи комаху Статуту. І один піст був схожий на іншій. І я сам не змінювався. Але варто було тільки почати постити не гастрономічно, як з’явилося відчуття, що над сутінковим світом включили лампочку. Виявилось, якщо прислухатися до душі, можна дізнатися що вона сумує за Богом. А якщо прислухатися до Бога, то можна дізнатися, що Він нудьгує по нашій душі.

Бог є любов. Любові нічого не потрібно, окрім любові. Крапля Бога є в нас. Ця золота крапля прагне до Бога, а Бог прагне злитися з нею.

Сущому Богові нічого не потрібно з того, що поза Ним. Тому що поза Ним нічого немає сущого. У нас Бог шукає Себе – ту частину Себе, яку Він вклав у нас при створенні. Ми створені подібними до Бога і схожими на Христа. Отже, наші стосунки з Богом-Отцем у віддаленій мірі схожі на стосунки Осіб у Трійці, де всі Її Іпостасі прагнуть одна до одної і перебувають одна в одній єдино і неподільно. Хіба хто не відчуває в собі Бога? Хіба хто не знає, що усередині нашого серця стоїть забута хвіртка в Царство Боже?

Ми страждаємо від браку любові і, у той же час, ми ненавидимо любов.

Дорослим обтяжлива любов дітей. Діти увесь час лізуть, мучать, дошкуляють і заважають нам “відпочивати”. Діти винні в тому, що вони занадто сильно люблять.

Дорослим обтяжлива любов один одного. Чоловік і дружина як на ринку торгуються, обмінюючи любов на послуги.

Літні люди віку взагалі всім невдоволені. Усе їх дратує, усе не по їх волі, усе їм заважає.

Наше життя – клубок змій, що цілуються. Усі праві. І всі роблять любимим боляче. Усі пам’ятають образи, і всі не вміють прощати і тримають зло в душі. Усі хочуть любити і бути любимими, і не уміють ні дати любові, ні прийняти любов. Прийняти любов теж треба уміти. І плачуть. Жахливо. Хотіти любити і не вміти любити.

Ми всі так живемо, що в нас любов змішана з ненавистю в гримучу суміш, яка будь-якої хвилини готова вибухнути.

Піст не є данина Богові. Він – час спроби вирватися із зміїного клубка, який ми сплели самі собі.

Нам піст обтяжливий і гидкий у тій мірі, в якій ми знівечені любов’ю до себе. Піст приємний у тій мірі, в якій ми здатні на справжню любов.

Петрів піст простий. Два пости, Великий і Різдвяний, проходять у вправах любові до Бога. Успенський – у спробі навчитися любити і приймати любов Діви Марії. Петрів піст присвячений любові до церкви. А церква – це всі люди, які носять у собі Бога. Тому він найлегший піст. Любити людину, яка поруч, простіше, ніж полюбити Бога, Якого не видно. І вірно свідчить Писання: Як ти можеш любити Бога, Якого Ти не бачиш, якщо не можеш любити людину, яку бачиш?

Вчена людина права – канонічно Петрів піст молодий і не обов’язковий. Але логічно він потрібний, як вправа в любові нижнього рівня. Насправді, як можна любити Бога, нехтуючи людьми. І як можна любити людей, не відаючи Бога.

Спасибі тому, хто придумав цей піст.

Про все це краще за мене сказав апостол Павло:

Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи.

Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне. Нині ж перебувають ці три: віра, надія, любов; але більша з них любов” (1Кор. 1-8,13).

І дай нам Бог цим постом узнати благодать і блаженство, про яке говорив Христос у Нагорній проповіді. Воно приходить не звідкись, а тільки з нашого власного серця.

Автор: священик Костянтин Камишанов