Святі учать нас не боятися самих себе

Хто ж такі ці святі?

– Святеє святим!

Так виголошує священик наприкінці літургії, перед причастям. Кому він так каже? Богові? Ангелам? Святим?

Нам.

У цей час, за вченням церкви, люди, які готові прийняти Христа у вигляді Його благодатних дарів, святі. Тобто, у ці хвилини, ми святі!

Це не раптово. Про нашу святість Церква молилася протягом усієї літургії. Священик, закликаючи Духа Святого на запропоновані дари (просфори), молиться не лише про те, щоб Дух Святий змінив речовину просфор, але і те, щоб і ми стали живими просфорами

Господи Боже Вседержителю, Єдиний Святий, Ти приймаєш жертву хвали від тих, що всім серцем призивають Тебе! Прийми ж благання і нас, грішних, та принеси його до святого Твого жертовника, і сподоби нас гідно приносити Тобі дари і жертви духовні за наші гріхи і людську несвідомість. І сподоби нас знайти благодать у Тебе, щоб була приємна Тобі жертва наша і щоб добрий дух благодати Твоєї вселився в нас і в принесених Дарах цих і в усіх людях Твоїх.

Ще приносимо Тобі цю словесну й безкровну службу і просимо, і молимо, і благаємо: пошли Духа Твого Святого на нас і на предложені Дари ці.

Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, не відійми ж Його, Милосердний, від нас, а віднови нас, що молимось Тобі.

Що ж таке святість, якщо вона може подаватися ще за життя, і хто такі ці святі? Ми святкуємо пам’ять святих, слабо собі уявляючи що таке святість.

Святість нашого світу тимчасова, але вона є

Ми гадаємо, що святість – це посмертна доля праведників. Ми гадаємо, що святість визначається Комісією з канонізації. А Церква вважає, що святість – це життя в Богу.

Наше життя в Богу може реалізуватися, наприклад, у коротку мить  служби. На службі ми не пустуємо, не грішимо понад міру, зайняті спогляданням Бога і участю в справі обоження світу через молитву. Нехай це лише дві години, але і то непогано для того, щоб отримати аванс святості. А також люди святі під час справ милосердя. Святі, коли шукають любові і творять справи любові. Святі, коли служать людям чесно і просто, як Самому Богові.

Архімандрит Павло Груздів говорив про шоферів, що розвозять автобусами місцевих бабусь «Шофери-праведники». Напевно, їм було не просто, а самі вони залишалися простими. І цінуючи їх простоту свята людина назвала їх праведниками. А коли о. Павлу треба було зупинити рейсовий теплохід, він підійшов до капітана з такими словами:

– Благочестивий капітане, та висади же ти мене на цьому місці, а то тут зупинки немає, а моє село далеко. І добрий капітан, мало того, що послухався іншого праведника, так ще і довіз священика річковими протоками до самого села. І в цей час капітан був, насправді, святий. І вони обидва були праведними, без рішення Комісії, хай і лише одну годину.

Виявляється святість властивість не лише горнього світу, але світу нашого. Святість нашого світу, втім, невічна. Нехай тимчасова, але вона є. І вона поряд з нами.

Коли ми жалкуємо, що не розгледіли святості в людині

Цікава властивість земної тимчасової святості. Хтось святий цілком, хтось наполовину, а хтось зовсім трохи святий хоч у самій крихті. Ми і самі іноді на мить буваємо святими. Ми і самі знаємо таких людей, наполовину або на третину святих.

Шкода не лише те, що ми не розуміємо святості, але і те, що ми не вміємо її бачити. І найсумніше, що коли не помічаємо таких от початків святості, а людина потім помирає, ми пізно прозріваємо і картаємо себе за те, що не розгледіли святості в добрих людях і втратили скарб, який був поруч. Бо не знаємо, що таке святість.

Коли прославили священосповідника Петра Великодворського, то в його село приїхало на спомин численне священство і багато єпископів. Стали промовляти тости. І раптом згадали про отця Леоніда, який був зі святим в останні дні і причащав його перед смертю. А отець Леонід майстер слова. Встав священик і замість гарного слова сказав так:

– Я понад усе жалкую, що я гадав, що отець Петро був просто хороша людина. А він був святий.

І сів. Стало дуже тихо. Один єпископ раптом зняв несподівано запітнілі окуляри і став їх протирати серед гробового мовчання.

Святі учать нас не лякатися самих себе

Святість треба розуміти і треба уміти бачити для того, щоб знати, хто ж такі святі і як їх правильно славити

  • Святість – це життя в Богу
  • Святість – коли в житті Бог на першому місці
  • Святість – це коли духовна маса людини стає більше певного значення, і дух починає торжествувати над тілесною частиною особи.

Що таке святість, стало ясно, а як далека вона від нас?

Святі були близькими до неба, але це не означає того, що завжди були далекими від нас. Це не означає того, що нам святість недоступна. Святі учать нас не лякатися самих себе і осмілюватися прагнути в Рай.

Рідкісна людина поступає в Рай повністю очищеною, як Божа Мати. Абсолютна більшість святих мали недоліки і були узяті в Рай, як яблуко з саду, яке потрібно очистити від листя або пилу. Так, є на боці прекрасного плоду трава або бруд. Але важливе інше. Це все-таки не камінь, а яблуко, і після того, як його помиють, воно не перестане бути самим собою. Господь так каже про цей процес:

Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має (Мф. 13:12).

Як народжується святість?

Бог дає аванс святості, як зав’язь у квітці яблуні. Усі ми яблука в саду Божому. Хтось яблуко травневе – щойно зав’язалося, прісне і ще навіть не кисле. Хтось плід червневий – міцний, білий і пронизливо кислий. А хтось плід осінній – налитий, ароматний і солодкий. Це не означає, що кислота незрілого яблука фатальна, а його неїстівність назавжди. Достигне ще. Не потрібно судити людину в середині її літа Господнього. Святість стигне як плід. Між нами і святими немає природної прірви, а є тільки час трудів літа Господнього.

Звичайно, на іконах святі не схожі на нас. Але в житті, не на іконі, між нами немає нездоланної прірви. Але є різниця, яку можна побачити і треба здолати.

  • Як ми живемо? За принципом: «Не любите, та нелюбимі будете»
  • Як жили святі? За принципом: «Любитимемо Бога і людей та улюблені будемо»

Немає нічого дивовижнішого за те, що більша частина людей не хочуть бути щасливими. Вони не можуть дати любові і не в змозі прийняти любов. Скаржаться на те, що їх ніхто не любить, коли самі нікого не люблять. Борються за любов до себе, і ще глибше тонуть у пучині зла.

Людина за природою двоскладова. Вона наполовину земляна, а наполовину духовна. Вона як поплавець, то пірне в пучину, то, на хвилі, вистрибне в небо. Простила, пожертвувала, помилувала, допомогла, помолилася або просто кого пожаліла  і приголубила – вистрибнула в небо. Напаскудила, образила, розсердилася, обдурила або прийняла гріх – пішла в пучину.

Але святість у нас не помирає зовсім. Не потрібно лякатися того, що, як нам здається, у нас немає ні краплі святості. Бог і люблячі люди рятують нас довірою і любов’ю.

Можна подивитися на нас очима тих, хто любить нас, і побачити в собі добро.

Слава Богу, що є наші діти і батьки, які хочуть бачити нас добрими і допомагають нам бути чистими і світлими.

Славу Богу, що є святі – наша небесна рідня, яка, як справжні брати готові нам служити в будь-який час і на будь-якому місці своїми духовними дарами. І слава Богу, Який зростив неймовірними трудами цей світ святих, Собі на радість, а нам на славу. А раз вони усі бачать у нас краплю святості, значить жити можна.

Практика святості

Святі відкрили нам у своїх житіях не лише теоретичну частину відновлення зруйнованого Раю, але і на прикладі показали, як це робиться. Форм святості багато. Вистачить на усіх. Комусь ближче відкидання плоті, комусь споглядання, комусь жертва правди, а комусь по плечу бути благочестивим капітаном і просто служити Богові і людям у найпростіших місцях, залишаючись невпізнанним святим.

Святі проклали шляхи в небо зі всякого місця, всякого народу, стану і звання. Насправді, показати шлях до святості від розбійників, шоферів, робітників-верстатників, офіцерів, царів, художників, лікарів або банкірів – дуже непроста і похвальна справа. І не лише проклали дорогу до неба, але і допомагають нею йти. Читай житія і вчися. Житія – це майстер-клас святості. Знайди те, що тобі ближче і рятуйся, завдяки святому близькому тобі по духу. І він допоможе.

В Америці багато книг про те як досягти успіху. І народ любить читати такі книги, заздрить і прагне сам до чужого успіху. Але святі – не лише приклад успішних людей, що досягли неба. Їх успіх докорінно не такий, як успіх шанованої людини, що створила власний бізнес. Банкір, якщо займатиметься добродійністю або тягнутимете усіх заздрісників у банкіри,  сам розориться. А святі, навпаки. Вони не лише досягають небесного благополуччя, але діляться з нами благодаттю і разом з Богом тільки тим і зайняті, що допомагають Йому тягнути нас на небо,  витрачаючи на це сили усього свого єства. Вони допомагають нам. Вони моляться про нас. Вони виконують прохання Божі про нас і викладають нам небесне багатство і чудеса.

За що ми хвалимо святих?

Святих ми хвалимо за те, що не залишилися байдужими до Божих зусиль і взяли участь у Його справах зі спасіння світу і людей. Вони вирішили жити з Богом і вони змінили цей світ. Світ змінив Серафим Саровський, що навчив народ Святому Духові. Світ змінив Миколай Мирлікийський, що навчив всесвіт творити добро заради Бога. Світ змінив апостол Іоанн, що заглянув за край таємниці смерті і за край божественної любові. Кожен святий щось привніс до світу, який нам усім разом доведеться обожити і просвітити.

Хто такі святі і навіщо вони Богові?

Бог міг би одним помахом правиці зробити цей світ світлим і чистим, зломивши волю світу і нав’язавши Свою волю. Так, світ стане світлим і чистим і… мертвим, бо в ньому не буде свободи, а значить, не буде і любові. А без любові життя немає. Щоб світ не втратив свободи, він має змінитися добровільно. Так Бог готує Собі цеглу для нової будівлі, нового світу – святих.

Коли їх буде рівно стільки, скільки треба за проектом, історія Землі закінчиться і Бог створить Новий світ з Нових людей. Богові дуже потрібні і дуже приємні ці нові люди – святі.  Він благословив і умудрив людей встановити свято на честь будівничих нового світу. На честь людей, що зуміли наповнити своє серце головним складовим Нового світу, – любов’ю. Богові дуже дорогі ці люди. Вони як алмази, здобуті Ним з твердої породи. Він з них побудує новий світ.

Честь і слава святих велика перед Богом і людьми. Ми цього дня співаємо і славимо їх. Згадуючи їх подвиги, ми самі захоплюємося їх подвигом і робимо для них подарунки – добрі справи. А вони, без сумніву, радіють і відповідають нам і посилають нам свої благодатні дари. Церква небесна радіє з церквою земною. Святі радіють з простими християнами. А Бог цього дня радіє і благоволить до усіх нас. І в день нашої загальної і взаємної радості, не забудемо і згадаємо вигук священика – аванс святості:

– Святеє святим!

У цьому вигуку наша надія змішується з надією Церкви і надією Божою про наше спасіння і про нашу особисту святість.

Без святих Церкви немає, як немає її без Христа. Навіщо Богові порожня церква? Сенс існування світу – у множенні святих і наповненні ними Царства Божого. Сенс існування святих – у будівництві, спільно з Богом, цього нового світу. А сенс нашого життя – бути святими. Не лише на літургії, але і під час усього нашого життя

Хвалимо ми сьогодні і джерело святості – Бога, за те, що Він створив людину подібну до Себе і вклав нас запоруку святості – Духа Святого. Ще за те, що він дарував нам можливість придбати вагому частку святості своєю працею, волею і свободою. За те, що Він усіма силами витягає нас до святості.

Усі святі, благайте Бога про нас, щоб і нам, скуштувавши радощі вашої святості, набути благодаті, що втілює нас у святих. Щоб Бог, Який змиряється і дозволяє увійти Святому Духові в хліб і вино, увійшов до нашого єства, і створив з нас живі просфори. І щоб як ці просфори, що лежать під час служби на престолі, і ми самі б зайняли належне місце в Раю біля Престолу Божого. А інакше навіщо жити на землі?

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 2 Неділя після П’ятидесятниці