«Робить із себе жертву, а потім влаштовує скандал»

Багато жінок, та і чоловіки теж, кажуть: «Це через тебе я нервую!» А можна сказати навпаки: «Через тебе я вчуся боротися зі своїми нервами». Річ у тім, що ми усе сприймаємо рівно навпаки. Звідси і постійне розчарування.

Але ситуація зміниться, якщо в момент спокуси згадати про те, що проблема – не в нас, а в того, хто нам цю спокусу влаштував. Саме ця людина зараз страждає і мучиться – а ми не бачимо.

Наприклад, чоловік приходить з роботи втомлений або в поганому настрої – борги, криза та інше, – і з порогу починає дратуватися на дружину. Які думки спадають їй на думку? «Ось, знову! Знову він починає сварку, знову мене провокує!» А старець Порфирій казав, що в таких випадках важливо пам’ятати: якщо людина дратується – значить, їй дуже погано і страшно і вона намагається донести це до нас.

І хоча вона поводиться агресивно, грубо – кричить, махає руками, б’є посуд – усередині неї міститься страх. Такий тип людей – з підвищеною тривожністю, схильних до паніки і, отже, до роздратування, – виділяється і психологами, і духовними людьми. Тобто людина поводиться так не тому, що вона зла, а тому, що тривожиться, боїться і переживає.

А як реагують близькі – чоловік, дружина? Один почав – другий продовжив, і в результаті обидва потрапляють у капкан егоїзму. Тобі здається, що тебе образили. Як тебе образили? Він зляканий до смерті, а ти хвилюєшся тільки за свій внутрішній комфорт і, оскільки тебе його позбавляють, теж впадаєш в агресію. Звідси – нескінченна лайка, з’ясування стосунків, спори і сварки. Бачиш таку сім’ю і думаєш: «Що в них тут відбувається? Війна? Хто з ким б’ється?» Жінка робить скривджене обличчя, відвертається і по три дні не розмовляє з чоловіком.

– Чому ти з ним не розмовляєш? – запитую я на сповіді.

– Нехай знає!

– Що знає? Чому не можна хоч би посміхнутися?

– Та я давно його простила, але виду не подаю.

– Чому?

– Щоб він не загордився! А то наступного разу буде те ж саме.

Те, як ми починаємо діяти в таких випадках, відводить нас убік від духовного життя, примушуючи грати за суто світськими правилами. Ми – не люди духу, якими хоче бачити нас Бог. Ніякої духовності і святості в нас немає.

Будь усе інакше – хто б нам що не зробив, ми страждали б від цього не більше, ніж від комариного укусу. Уявіть собі реакцію слона, коли його кусає комар. Він хоч щось відчуває? Абсолютно нічого. Так і наша душа: якщо вона наповнена щастям молитви, жодні образи і нападки не зіпсують нам настрій.

І що б мені не довелося почути на свою адресу, я не стану з’ясовувати стосунки – «Як ти зі мною розмовляєш? Та ти знаєш, хто я?» і т. ін. Мене взагалі не цікавить, що ти про мене думаєш. Чому? Бо я слухаю Бога у своєму серці, Який каже: «Дитя Моє, Я люблю тебе, і ти дуже важливий для Мене – не тому, що ти хороший, а просто так, як і будь-яка людина». І мені абсолютно неважливо, що про мене кажуть. Але якщо в мене немає миру із самим собою, якщо мені постійно потрібне чиєсь визнання, увага і схвалення – тоді з’являються проблеми.

Отже, візьмемо, нарешті, у свої руки відповідальність за власне життя! Я вже виступав з бесідою на подібну тему, вона називалася «Залиш дитину в спокої». От і залиш. Займатимемося собою. Мене запитують: «Та як її залишити, вона же дитина!» Але це найдієвіший метод – дати дитині рости спокійно, не обрубуючи їй крила, не зв’язуючи по руках і ногах. А ми постійно плутаємо відповідальність з настирливістю – абсолютно різні речі.

Можемо ми стати просто щасливими? Так, щоб близькі завжди бачили в нас на обличчі радість? Це і буде справжнісінька турбота про сім’ю, кращий вклад в її благополуччя. Будемо щасливими людьми, і замість того, щоб дивитися на інших, звернемо увагу на себе і свої стосунки з Богом. Саме так ми допоможемо ближньому – своїм спокоєм і святістю.

Одна жінка якось поскаржилася своєму духівникові: «Я весь день тільки і роблю, що готую, мию, прибираю з останніх сил – і усе це заради дітей! А коли вони увечері приходять додому, я вже уся на нервах від втоми і зриваюся. Але ж я це усе для них роблю!..» І духівник порадив їй ось що: «Спробуй поспати годинку після обіду! Так твоя нервова система заспокоїться. Адже ти щодня встаєш о шостій ранку і потім до вечора клопочеш, бігаєш туди-сюди – от і зриваєшся увечері від втоми». – «Але якщо я спатиму вдень, – відповіла жінка, – хто ж потурбується про моїх дітей?»

А це і є справжнісінька турбота – потурбуватися в першу чергу про себе, щоб потім були сили для ближнього. Треба бути здоровим – тоді і турбота буде здоровою, адекватною. В іншому ж випадку що виходить? Ми починаємо битися в конвульсіях, психіка дезорієнтується, і з такою ось хворою психікою ми намагаємося комусь допомогти. Яка вже тут допомога! Спочатку собі допоможи, а потім вже – іншим.

Любити себе – це зовсім не гріх, якщо йдеться саме про таку любов. Приділіть собі трохи часу, заспокойтеся, візьміть якусь книгу, сказавши: «Усе, годі, зараз я нічим більше не займатимуся». А як же домашні справи? Почекають трохи. Нічого страшного, якщо вдома буде трохи брудніше як зазвичай – але додасться любові.

Нехай у пріоритеті буде душевний спокій. А то, знаєте, як буває? Зовні усе блищить, а усередині – лайка і сварки, і за зовнішньою чистотою немає ніякої любові. Можна іноді замість вологого прибирання зайнятися собою – вглядітися в себе, приділити собі увагу.

Отже зосередженість на своєму житті і душевному стані – це не ніякий егоїзм, а навпаки, істинне людинолюбство. І шлях до справжньої свободи. Можна висловлювати свою думку, не боячись реакції у відповідь з боку, і спокійно казати правду.

Як згадував старець Паїсій: «Раніше на Афоні люди були щирими і про усе говорили прямо – бо для них була важлива думка не оточення, а Бога. Якщо до мене приходили, а я втомився – можна було спокійно сказати цьому братові: «Отче, я зараз втомився, хочу почитати акафіст Богородиці – приходь, будь ласка, пізніше». І мене абсолютно не хвилювало, що про мене скажуть. Чому? Бо важливо було тільки те, що скаже про мене Бог».

Деякі люди просто не уміють казати «Ні» кому б то не було, бо як же людина до цього поставиться? Послухайте, ну яке вам діло до того, як інші поставляться до ваших слів? Навчіться казати «Ні» з любов’ю і «Так» – теж з любов’ю.

Втім, деякі жінки, кажучи своїм чоловікам «Ні», неодмінно з ними ще і лаються. Це помилка. Любити означає віддавати себе ближньому, але не тоді, коли немає сил. «Коханий, сьогодні я не можу піти з тобою, куди тобі хочеться». – «Ну як же?..». – «Ось так. Але я дуже тебе люблю!» Ось що таке відповідальність. А не коли людина спочатку робить із себе жертву, а потім вибухає і влаштовує скандал.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)