Євангельські гуртки – розвивати не можна закрити

Гуртки, в яких би люди збиралися і спільно вивчали Євангеліє, – можливо, це комусь здасться незвичним, оскільки в нас відсутня подібна традиція. А не склалася вона з цілком об’єктивних причин: ще сто років тому більшість населення писати і читати не уміло. А подібні гуртки можливі лише в суспільстві з майже 100% письменністю. Та і російський переклад Біблії був надрукований тільки в 1870-і роки. У результаті люди просто часто не розуміли, що ж означає їх віра.

У Миколи Лєскова є чудове оповідання «Однодум» – історія людини, яка прочитала російський переклад Біблії, перейнялася написаним і… і тепер оточення дивиться на неї як на нешкідливого дурника. Здорових резонів від неї вимагати не можна, але і вона нікому не шкодить. Вона не краде, не обманює, – ненормальна, загалом.

Володимир Марцінковський записав такий бачений ним випадок: після революції 1917 року в потягу їде матрос і розповідає, як він буржуїв різав, як грабував. Інший пасажир його запитує: «Як, ти ж у церкву ходив, Євангеліє чув». Той відповів: «А хіба ми його читали? Ми тільки кришку Євангелія цілували».

Чи історія про те, як збирали в храмі гроші на нове напрестольне Євангеліє. Усім селом скинулися і, нарешті, купили. Ось виносять його урочисто, священик виголошує: «Від Луки святого Євангелія читання». І тут же крики від парафіян: «Як від Луки, ми теж гроші давали!»

І, якщо сто років тому люди не уміли читати і писати, то тридцять років потому вони просто не могли дістати Євангеліє. Я пригадую, ще в середині 80-х, коли я прийшов до віри, Євангеліє частіше можна було відшукати в рукописному вигляді, і те насилу. А вже збиратися для його вивчення було просто небезпечно: за релігійну пропаганду загрожувала карна стаття.

Саме тому вивчення, осмислення Євангелія в групах виглядає для нас як щось нове, але нове не в тому сенсі, що воно взагалі не властиве християнству, православ’ю, а просто в наявних історичних умовах це було неможливим.

Зараз, коли словом «православ’я» називається усе, що завгодно, іноді навіть речі дуже далекі від Євангелія, найважливіше для нас – знайомство зі Священним Писанням, яке складає саму суть християнської віри. Якщо цього знайомства не буде, то місце, яке має бути заповнене знанням Євангелія, заповниться іншими ідеями, нерідко навіть протилежними до євангельських сенсів.

Минули перші 25 років релігійної свободи. Чверть століття. Усе доступно, але чогось люди самі себе обмежують, як раніше них обмежували то неписьменність, то відсутність перекладу, то атеїстичний уряд.

Найпряміший шлях

Чути Євангеліє під час богослужіння явно не вистачає. По-перше, воно прочитується там далеко не повністю, якщо узяти коло недільних і святкових читань. Навіть не вся Нагорна проповідь звучить. По-друге, у контексті богослужіння підкреслюються тільки окремі сторони євангельського тексту.

Текст Євангелія звернений до кожного з нас. Читати його можна удома самостійно, але якщо цим обмежуватися, тут більше ризик якоїсь помилки, нерозуміння. Взагалі це – книга Церкви і читати її в Церкві – найрозумніше, що можна зробити.

Коли люди, з одного боку, беруть участь у богослужінні і сприймають євангельський текст там, а з іншого – читають його, зібравшись разом, молитовно, намагаючись проникнути в його суть, вони знайомляться з основами своєї віри найпрямішим шляхом з усіх можливих.

Звичайно, є ризик щось зрозуміти «не так». Але хіба усі розуміють богослужіння так, як слід? Чому ж ніхто не каже: «Давайте я не ходитиму на богослужіння, а раптом я там щось не так зрозумію». Адже є безліч прикладів неадекватного розуміння богослужебних текстів: «яко кадило перед Тобою» перетворюється на «я – крокодила перед Тобою».

Тільки подібні казуси нас чомусь не лякають. Дивно, що вивчення Євангелія людям здається небезпечним явищем. Можливо тому, що раніше вони взагалі намагалися не замислюватися особливо над сенсом текстів, а тут їм пропонують замислитися, а це – завжди праця і завжди ризик. Простіше не думати.

Зрозуміло, що з тексту можна вихопити будь-яку фразу і зробити її головною, як це роблять сектанти. Ось, у Псалтирі є присутньою, наприклад, фраза – «немає Бога» («Сказав безумний у серці своїм: “Бога нема”» – Пс. 13:1). Так можна вихопити будь-які біблійні слова з контексту, надати їм будь-яке своє розуміння і зробити з цього невірні висновки.

Але, як я сказав, Євангеліє – книга Церкви і читати її треба в Церкві. При цьому зовсім не обов’язково, щоб у євангельській групі був священик. Якщо він є – добре, але ж Церква – це не лише священики, це ми всі. Є миряни, які мають певний досвід у читанні Слова Божого, у молитовному роздумі над ним.

Христос посеред нас, коли ми збираємося в ім’я Його. Якщо ми Йому довіряємо, дійсно віримо, що в Церкві дійсно живе Святий Дух, значить, ми можемо якимсь чином розраховувати, що Він не дасть нам впасти в єресь, якщо навіть ми щось не правильно прочитали. Так, ми можемо помилитися, можемо неправильно щось прочитати, тоді є кому нас поправити. Сектантський дух народжується не від читання текстів: багато хто читає, але мало хто організовує нові секти, – а від самовпевненості, від того, що людина проголошує своє розуміння єдино правильним і вважає, що їй відкрита істина і всі повинні слухати тільки те, що вона скаже.

Начиталися люди якихось книжок і потім пішли, закопалися в яру в очікуванні кінця світу. Хіба з цього виходить, що, щоб уникнути подібного – читати взагалі нічого не потрібно? Давайте тоді забудемо алфавіт, сидітимемо в блаженному нерозумінні і бездушності (як буддисти описують нірвану). Тоді помилок жодних точно не зробимо. Тільки от християнство не про це.

Страх помилки

Взагалі страх помилки – з одного боку виправданий, з другого – буває лукавим. Адже і Христос утілився і говорив з людьми зрозумілою для них мовою, а вони Його все одно не розуміли. Навіть апостоли – до самого Воскресіння не розуміли, усе щось своє шукали. Христос говорить їм про Своє скоре розп’яття, а вони про те, кого посадити праворуч, кого ліворуч від Господа. Він їм каже, що скоро помре тяжкою смертю, а вони чекають, що Він стане царем і вони біля нього – кимсь на кшталт перших і других міністрів. Це апостоли нічого не тямлять! Проте, Господь їх не відкинув, Він дуже терпляче, по-батьківськи з ними займався, усе пояснював.

Чому ми не думаємо, що і з нами Він може так само займатися? Тільки треба Йому довіряти, намагатися проникнути в Слово Боже по-справжньому, прагнути зрозуміти, що воно дійсно означає. А не те, що ми хочемо, щоб воно означало.

Нерідко можна почути, як люди починають з християнства робити те, що їм зручне. Хтось виправдовує свої слабкості, хтось – знаходить в Євангелії заклик до розкішного життя, хтось – намагається обґрунтувати свої політичні теорії. Вишукують в Євангелії те, чого там насправді немає.

Буває важко зрозуміти і прийняти те, що там написане. Це зовсім нелегке читання, не те, що можна прочитати за п’ять хвилин і піти далі. Впродовж усього свого життя людина намагається якось зрозуміти і застосувати до того, як вона живе, прочитане в Євангелії, і ніколи не доходить до кінця, ніколи не може сказати: я усе виконала, більше нічого не залишилося.

Так, тут можна помилитися, але християнство учить, що наша помилка – це не кінець, не катастрофа: помилку завжди можна виправити, завжди є місце для покаяння, для виправлення, для напоумлення.

Немає єдиного прийнятного варіанту для спільного вивчення Євангелія. Усе складається в конкретній групі, виходячи з обставин, зокрема – характерів людей, рівня освіти, схильностей, інтересів тих, хто до цієї групи входить. Тут можна давати якісь загальні пропозиції, але не алгоритм.

Є в подібних груп ще один бік. У наші дні люди в принципі перестають читати. Вони знають букви, уміють складати їх у слова, коли хочуть прочитати рекламне гасло або напис на упаковці, але відвикли читати тексти. Прочитати навіть якесь просте оповідання або газетну статтю їм вже стає важко. У цьому сенсі читання Євангелія – це ще і урок того, як у принципі треба читати текст, намагатися проникати в його сенс. Робити те, що сучасна людина, особливо молода, – частково розучилася.

Автор: Андрій Десницький