Погляньте на птахів небесних

Нагорна проповідь (фрагмент), Карл Генріх Блох

Людська душа подібна до Божого дзеркала. Вона може відбивати Його образ. Це віддзеркалення є краса душі. Душі одних людей подібні до великого старовинного дзеркала в прекрасній оправі. Душі інших подібні до дзеркала розбитого, а третіх подібні до кривого і розбитого одночасно.

Через пошкодженість дзеркала ми чувши не чуємо, і бачачи не бачимо. Нам в усьому чується відгомін своїх думок і почуттів. Ось і в словах Христових: “Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них?… І про одяг чого піклуєтесь? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть; кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них; якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри!” (Мф. 6:26,28-30).

Ми чуємо своє. З початку в них вражає натиск любові Христової. Він як би каже: “Я люблю тебе! Я – Бог. Чого ж ти боїшся?” І душа радісно відгукується: “Вірю і не боюся!” Але через певний час після захвату настає гіркота післясмаку. Як можна не піклуватися про хліб насущний? А мої діти? А мої літні батьки? А як я подам милостиню? Може, пташину пісню дати замість хліба? Ми не віримо цим словам – дуже відважно сказаним. Нам здаються занадто красивими і завзятими слова про таке безжурне життя, і тому порожніми. І ми їх серйозно не сприймаємо.

Гіркота – ознака помилки. Це тільки зіпсованій людині життя птахів небесних здається суцільною піснею і балощами. Це тільки зіпсованій людині щастям і Божою долею здається привільне неробство. Між тим, птахи і звірі – трудяги. А неробство насправді стомливе і важке. Бог не бажає нам ні того, ні другого.

Ми слухаємо Христа, а чуємо себе. Він не сказав: “Не піклуйся про хліб для ближнього”. Він не сказав, що не потрібно працювати для Бога. Він сказав: “Не піклуватися про себе”. Того, хто піклується про ближнього, у скрутну хвилину чи в старості нагодують ті, кому він благодіяв. Ну, хоч хтось один з них подасть на згадку про доброту. Ну, а Бог у боржниках ніколи не буває.

Я був молодим і постарів уже, але не бачив праведника покинутим або щоб діти його просили хліба” (Пс. 36:25).

Погана людина і християнин, який думає тільки про хліб, як віл або кінь. Людина має знати свою спорідненість з Богом і пам’ятати те, що покликана бути хазяїном Землі. Читання газет і перегляд новин – це результат бажання заглянути в майбутнє. І тому люди так захоплені пресою. Але насправді наше майбутнє – це добре забуте минуле. Наше минуле – Рай.

Адам у Раю не робив запасів. Але він і не співав, як нероба, сидячи на берегах чотирьох річок у жаркому кліматі. Він працював. Його завданням було зберігати Рай і обробляти. Зберігати – це зрозуміло. А обробляти – це удосконалювати і привносити щось творче. Адже подоба Адама Богові була ще і в тому, що Бог дозволив йому бути співавтором проекту Земля. Наприклад, Адаму було доручено назвати птахів і звірів. Це не просто імена. Це, головним чином, співучасть у конструкторській розробці тварин і рослин. Можливо, у Раю ми продовжимо цю дивну творчість.

Рай, Мікалоюс Чюрльоніс

У цьому Євангелії нам пропонується стати як Адам. Працювати на Божій ниві. Христос пропонує повірити Йому як Богу, не на словах, а на ділі. Він пропонує повернути колишні стосунки. Нас гнітить щоденна турбота про надбання. Багатим хочеться ще багатства. А бідним – багато смачної їжі і одягу. Іноді бідним хочеться те, що і багатим. І тоді їхні страждання не можна нічим виміряти. Здається, що свобода – у багатстві і достатку. Але чим більше багатство, тим менше свободи. Христова порада знищує стрес і приносить спокій. Турбота про хліб і тільки – шлях до рабства. Справжня свобода лежить в іншій площині. Христу ми потрібні вільними людьми, бо свобода – фундамент любові.

У психології є термін “відпустити проблему”. Тобто потрібно відштовхнути від себе думки про проблему, і вона відвалиться. Христос радить “відпустити” від себе думки, що гнітять душу людини. Якщо хтось не вірить Богу, то йому кажуть близькі: “Не треба так переживати”. Не вірить близьким, каже лікар: “Вам потрібно менше працювати і менше нервувати. Усі хвороби від нервів”. Нікого не слухає людина до тих пір, поки хвороба не зв’язує її по руках і ногах. І тоді, лежачи в лікарняній палаті, вона вже вимушена думати і про любов до близьких, і про любов до Бога.

Ми всі придумали собі свій сценарій і свій театр. Ми всі впевнені, що навколо нас стоять актори, а ми режисери. Нам здається, що Бог – почесний глядач у партері. Це травма первородного гріха. Бог створив цей світ за Своїм сценарієм. Намагатися перешкодити Йому безглуздо і смішно. Ціна цієї дурості – нещастя. Коли в сценарії немає місця Богу, то звичайно, потрібно піклуватися про хліб і милість. Маловір’я і норовистість лякають людину тим, що Бог займе надто багато місця в її душі, і народжують недоВіру.

Здається, Бог же не вставить розбите скло і не очистить двір від снігу. Він не дасть грошей і не влаштує сина в інститут. А хвору матір не покладе в хорошу лікарню.

Ось убогий благав, і Господь почув його і від усіх скорбот спас його. Ангел Господній охороняє тих, що бояться Його, і визволяє їх. Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього. Бійтеся Господа, всі святі Його, бо не знають нестатку ті, що бояться Його. Багаті зубожіли і зголодніли, а ті, що шукають Господа, не будуть позбавлені всякого блага” (Пс. 33:7-11).

Уважна людина помічає, що Бог іноді творить дива для неї особисто. Благочестива людина бачить ці чудеса щодня і щохвилини. Така людина каже сама собі:

– Роби що повинен, і нехай буде, що буде.

Чи як кажуть у народі: “Буде день – буде їжа”.

Віруюча людина так живе не тому, що Богу угодні недалекі люди, а тому що вони, Бог і людина, люблять один одного. А коли люблять, то все моє – Твоє, а Твоє – моє. У цьому свобода від світу, речей і обставин. У цьому доВіра Богові. От і Христос засмучується про нас: “Маловіри!” Віра народжує сміливість любові. А сміливість – перший крок у Рай.

Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам. Отже, не піклуйтеся про завтрашній день, бо завтра саме за себе піклуватиметься. Досить кожному дневі своїх турбот” (Мф. 6:31-34).

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 3 неділя після П’ятидесятниці