«Пишу, а хтось водить моєю рукою». Якщо старанно працював, не бійся – ти усе вже вивчив

Чудеса трапляються! Навіть у день іспиту. Навіть у сам момент іспиту. Я говорю тут про диво, бо для відмінної відповіді недостатньо бути відмінником: важливе також осяяння від Господа.

Отже, на іспитах відбуваються чудеса. Буває, що з відмінником, коли він відповідає на питання, несподівано відбувається помутніння розуму, він немов «відключається». А студенти середніх здібностей, старанно попрацювавши, у той же самий час видають максимальний результат.

Згадайте черепаху, що обігнала зайця! Її сильною стороною була не швидкість, а послідовність. І повільно, неспішно, зробивши усе, що було в її силах, вона обігнала зайця, який чванився своєю швидкістю. Із самовпевненими, зарозумілими людьми так і відбувається – абсолютно несподівано їх випереджають ті, хто старанніше працював. Незрозуміло, дивно, але це так.

Один хлопчина мріяв стати пілотом. У нього була заламінована фотографія старця Порфирія, і він узяв її з собою на вступний іспит в університет. Так от, витягнувши квиток, він раптом зрозумів, що усе забув. Абсолютне усе. Щось сталося в нього в голові – загалом, юнак раптом усвідомив, що нічого не пам’ятає.

– І тоді я, – розповідав він мені потім, – намацавши фотокартку старця Порфирія, доторкнувся до неї і змолився про себе: «Дорогий отче, прошу, попроси Господа прояснити мене! Я нічого не пам’ятаю!» І цією ж рукою доторкнувся до голови.

Я не знаю, де саме в людини розташований мозок. І цей юнак не знав. Одне тільки нам усім відомо: мозок знаходиться десь у голові. Ось він і доторкнувся навмання.

– І тут, – продовжував хлопчина, – я відчув, що усе знаю. Сів на місце і швидко почав записувати. Пишу, пишу – і сам не зрозумію, як це в мене виходить. Ніби хтось водить моєю рукою.

Інші люди також розповідали мені про подібні чудеса під час іспиту.

Пригадую, коли я вступав до університету, до екзамену з історії ми готувалися за двома підручниками. В одного обкладинка була синього кольору, а в другого – червоного. Ми їх так і називали: синій підручник і червоний підручник. І ось у червоному підручнику була безліч термінів, довгих речень, звивистих фраз – загалом, книга ця була написана важкою, науковою мовою. І я просто заучував напам’ять цілі сторінки – як папуга.

Напевно, тоді в мене неабияк «перегрівся» мозок, бо з того часу я фізично не можу нічого запам’ятати. Адже є такі щасливчики, в яких прекрасна зорова пам’ять! Їм достатньо разок поглянути на сторінку, і усе, ніби ксерокс спрацював. Одна людина розповідала мені, що коли переказує напам’ять якийсь матеріал, його рука здійснює мимовільний «переворот» сторінки. Тобто він усе пам’ятає по сторінках! Йому достатньо прочитати текст один раз, щоб запам’ятати напам’ять.

Мені ж було потрібно до п’яти годин, щоб завчити хоч би півтори сторінки. А учити доводилося дослівно, буквально з усіма розділовими знаками, інакше скласти цей іспит було неможливо.

І ось настав день іспиту. Пам’ятаю, ми їхали разом з моїм батьком, на його автомобілі. Стояла жара, і в нас із собою були пляшки з водою. У те літо на іспити дозволили приносити із собою воду і фрукти – так було жарко. І ось дорогою я знову відкрив підручник – вже просто навмання – і наткнувся на параграф, який називався «Сила законів». Уявляєте, досі пам’ятаю цей заголовок! «Так, – подумав я тоді, – це я не встиг вивчити!»

І ось вже в машині, дорогою на іспит, я почав заучувати цей параграф – єдиний, який я не знав. Я повторював усе знову і знову, як заведений, і думав: «Господи, невже мені попадеться саме це питання? Ось би не воно, ось би інше – ті, що я знаю!» Я завжди так утішав себе перед іспитами: мені неодмінно попадеться саме те, що знаю.

І зараз говорю тобі те ж саме: цілком може так статися, що попадеться саме те, що ти добре знаєш. Отже не варто так боятися. Ти правильно робиш, що займаєшся. Продовжуй займатися, продовжуй усувати «слабкі» місця, але якщо занепокоєння наростає, заспокоюй себе подібними думками. Уяви, що тобі вже відомо, які теми вам запропонують на іспиті. І зараз ти просто повторюєш, освіжаєш у пам’яті усе, що трохи забув.

І пам’ятай: Господь усе знає. Цілком можливо, саме тому ти зараз і повторюєш саме це питання так довго, що воно дістанеться тобі на іспиті. Дуже ймовірно. Нехай ця думка підбадьорить тебе.

Але повернімося до мого іспиту. Отже, сидячи в машині, я намагався запам’ятати цей параграф, поки нарешті не закрив книгу. Тому що чим більше я намагався вивчити, тим більше розумів, скільки усього ще не знаю. «Усе, – сказав я собі. – Усе. Годі. Що знаю – те знаю».

І от починається іспит. Оголошують питання. Перше питання я знав. Друге – теж. І третє! Нарешті, оголошують четверте питання. І що б ви думали? Це була «Сила законів»! Те, що я учив кілька годин тому! «Господи, невже?..» Іншими словами, якби дорогою на іспит я не відкрив підручник на тому місці, то втратив би п’ять балів, бо за кожне питання нараховувалося по п’ять балів. І саме ця тема потрапила мені на очі в останню мить! Господь так влаштував.

Навіть під час іспиту трапляються чудеса. Коли ми відповідали в письмовій формі на питання, один абітурієнт обернувся до мене і попросив дещо підказати. Що мені було робити? Підказати? Але екзаменатори пильно стежили за нами.

І ось раптом одна викладачка встає і виходить за двері – їй знадобилося узяти якийсь папір або ще щось. Загалом, це був вдалий момент, я встиг прошепотіти правильну відповідь, а товариш записав її. І скільки таких випадків! Навіть в останню мить відбуваються чудеса.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)