Любов не безчинствує

Апостол Павло (фрагмент), Рембрандт ван Рейн

До складу Нового Завіту входить одне дуже незвичайне Послання апостола Павла. Читачі, як правило, зовсім не запам’ятовують його: воно найменше, воно говорить про якісь приватні, давноминулі речі. Але воно дуже добре ілюструє слова іншого Павлового Послання: “Любов не безчинствує”. Проте перш ніж почати розповідь, треба, мабуть, пояснити одне із значень цього слова – “безчинство”. Адже безчинствувати – це не обов’язково хуліганити, це означає передусім – порушувати існуючий соціальний порядок, перетворювати його на хаос.

Отже, послання до Филимона. Так звали одного знайомого апостола Павла, якого той навернув до віри. А у Филимона був раб Онисим, який від нього втік, – ми не знаємо, за яких обставин, до чи після його навернення, але втік, можливо, прихопивши щось із собою. А потім Онисим зустрівся Павлу, теж навернувся в християнство і допомагав йому в його служінні, коли той перебував у в’язниці. Павло написав цей лист Филимону, просячи прийняти назад Онисима і простити його.

І навіщо, здавалося б, включати таке листування в Новий Завіт? Що в ньому такого важливого і значного? Люди, живі люди. Цей лист показує нам, як складалися відносини між людьми в ранньохристиянській общині і як вони співвідносилися з прийнятою тоді структурою суспільства. Іноді можна почути щирі здивування: чому перші християни ніяк не протестували проти жорстоких звичаїв свого часу, наприклад, рабства? Відповідь проста: вони жили у світі, де нікому просто не спадало на думку, що можна без них обходитися. Але вони намагалися змінити себе, своє ставлення до цих звичаїв.

Втеклий раб Онисим. За законами того часу Павло повинен був відправити його в кайданах до хазяїна, а той мав право покарати його на власний розсуд, причому нерідко таким покаранням була тяжка страта. Розп’яття – це в римлян було якраз для втеклих рабів, щоб надалі ніхто і подумати не намагався про таке.

І Павло анітрохи не порушує закон – він відправляє Онисима до хазяїна, давши йому супровідний лист: “Прошу тебе про сина мого Онисима, котрого зродив я у кайданах моїх. Він був колись непотрібний для тебе, а тепер придатний тобі і мені; я повертаю його тобі; а ти прийми його, як моє серце… Бо, можливо, він для того тимчасово відлучився, щоб ти прийняв його назавжди, вже не як раба, але вище за раба, брата улюбленого” (Флм. 10-12,15-16). Та ще і дає офіційні гарантії особисто сплатити за всякий можливий збиток, колись заподіяний Онисимом!

Здавалося б, навіщо включати таке листування в Новий Завіт? Що в ньому такого, якщо тільки Филимон не був абсолютно безсовісною і невдячною людиною, він напевно виконав прохання свого наставника Павла. Можна вважати, що він навіть відпустив Онисима як вільну людину назад до Павла – адже той писав, що Онисим був потрібен йому у в’язниці, але він відправляв його назад до хазяїна, щоб все відбулося в дусі миру, любові і вільного вибору людини.

Павло міг підняти заколот рабів і пролити ріки крові. Він міг ховати втеклих рабів у себе і відправляти їх туди, де їх ніхто не знайде. Він міг готувати соціальну революцію, яких було немало в нашій історії, але він надав перевагу над безчинством революцію в людських серцях.

Так, напевно, був зроблений перший і найголовніший крок до скасування рабства: хазяїн прийняв втеклого раба як брата в Господі.

Автор: Андрій Десницький

Усе по темі: День Петра і Павла