Апостоли Петро і Павло: два несхожі апостоли

Апостолів Петра і Павла згадують разом досить часто, але доля і їхні шляхи до Христа були зовсім не однакові. Петро був одним з найближчих учнів Христа при Його земному житті, а Павло взагалі не мав жодного відношення до євангельських подій. Він почав проповідувати набагато пізніше, і навіть не був “офіційно затверджений” у ролі одного з дванадцяти апостолів. І все-таки ми можемо порівняти в найзагальніших рисах ці дві долі.

Симон, пізніше прозваний Петром, як і його брат Андрій був простим галилейським рибаком. Галилея була найдальшою від Єрусалиму областю Палестини, там проживало чимало язичників. Столичні жителі ставилися до галилеян зверхньо, як до провінціалів. Ті навіть говорили з помітним акцентом, за яким Петра одного дня розпізнали у дворі первосвященика. А рибак – найпростіша і найневибагливіша професія. Ловили рибу на озері Галилейському в основному вночі, так що рибак не завжди устигав виспатися, він пропахнув рибним запахом, прибутки в нього були занадто непередбачувані, усе залежало від удачі. Загалом, життя галилейських рибалок було не надто завидним, і, можливо, саме тому Симон і Андрій, ледве почувши запрошення мандруючого Проповідника: “Ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей“, відразу послухалися Його, кинули навіть сіті, які після кожного лову належало чистити і ладити. І так стали першими покликаними апостолами.

Павло, або, точніше, Савл (як звався він до навернення до Христа), навпаки, був з тодішньої еліти. Народився він в елліністичному місті Тарсі, столиці провінції Кілікія, був з коліна Веніамінового, як і цар Саул, на честь якого його назвали. Одночасно він по народженню був римським громадянином – рідкісний для провінціалів привілей, що давав йому безліч особливих прав (наприклад, вимагати суду особисто в імператора, чим він надалі і скористався, щоб потрапити в Рим за державний кошт). Paulus, тобто “малий”, адже це римське ім’я – ймовірно, воно було в нього із самого початку, але тільки після навернення до християнства він став використовувати його замість колишнього імені Савл. Освіту він здобув в Єрусалимі, в авторитетного богослова того часу Гамаліїла. Савл належав до фарисеїв – ревнителів Закону, які прагнули в точності виконати всі його вимоги і всі “передання старців”. Хоча Христос викривав фарисеїв, але ми знаємо декілька прикладів, коли саме фарисеї ставали Його відданими учнями, так що Павло був у цьому не самотній.

А от у характері в Симона і Савла було чимало спільного. Вивчившись у Гамаліїла, Павло не просто занурився в тлумачення Мойсеєвого Закону. Ні, йому треба було застосовувати і навіть насаджувати цей Закон на практиці – а найвідповіднішою сферою застосування йому здалася боротьба з нещодавно виниклою “єрессю”, прибічники якої розповідали про якогось воскреслого Ісуса і про те, що віра в Нього куди важливіша за діла Закону! Такого Савл знести не міг. Коли за подібну проповідь побивали камінням диякона Стефана, він лише стеріг одяг тих, хто побивав камінням, але скоро завзятий юнак сам виступив у дорогу, щоб покарати невірних у Дамаску. Саме на цьому шляху відбудеться зустріч, яка назавжди змінила його життя.

А Симон, який із самого початку був учнем Христовим? Він такий же палкий і нетерплячий. От Христос наказує йому, ще рибалці, а не апостолу, наново закинути сіті після безуспішного нічного лову – і він кориться, а коли сіті приносять надзвичайний улов, каже Учителеві: “Відійди від мене, бо я чоловік грішний!” (Лк. 5:8). Настільки гостро відчував він свою негідність і свою нечистоту. Зате пізніше, побачивши Спасителя, коли Той ішов по воді, він, навпаки, негайно просить: “Звели мені прийти до Тебе по воді” (Мф. 14:28). Так, потім він засумнівався і почав тонути, але інші апостоли навіть спробувати не наважилися! Коли поряд із Симоном відбувається диво, він негайно має відреагувати на нього, усе для нього здійснюється тут і зараз. І не випадково саме він без коливань вимовляє своє віросповідання, ще задовго до Воскресіння Христового: “Ти є Христос, Син Бога Живого” (Мф. 16:16). Адже навіть Іоанн Хреститель посилав до Христа учнів з питанням, чи Він Месія. Петро не сумнівається, і у відповідь на ці слова Христос називає його каменем, на якому Він збудує Свою Церкву. Арамейське і грецьке слова для позначення скелі, відповідно Кифа і Петро, стають новими іменами Симона.

У житті кожного з них був переломний момент, що зробив їх тим, ким вони стали. Савлу з’явився по дорозі в Дамаск Воскреслий Христос і запитав його: “Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?” (Діян. 9:4). З цієї миті в його житті змінилося усе – точніше, його власним це життя вже не було, воно було присвячене проповіді Того, Кого він раніше гнав.

Апостол Павло в Кесарії, Микола Бодаревський

А для Петра таким моментом стало, навпаки, зречення. Напередодні розп’яття він обіцяв Христу, що і під страхом смерті не залишить Його, але Христос відповів: “В цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене” (Мф. 26:34). Можливо, якби до нього тут же приступили кати, він мужньо пішов би на страту, але попереду була довга ніч, повна страхів і невідомості. І Петро якось непомітно відрікся від Христа, по буденному, сам того не помітивши – аж до самісінького півнячого крику. На власному прикладі перший з апостолів побачив, як легко можна стати останнім. І тільки після Петрових покаянних сліз, прозвучали звернені до нього слова Спасителя: “Паси вівці Мої” (Ін. 21:17). Але раніше Він поставив йому дуже просте питання: “Чи любиш ти Мене?” Поставив його тричі, так що Петро навіть засмутився, але після ночі з півнем це було не зайвим: той, хто тричі відрікся, тричі сповідував свою любов.

А що за цю любов доведеться платити спокоєм і комфортом, обидва вони, і Петро, і Павло, прекрасно знали. Відразу ж після сповідання Петром своєї любові Ісус пророкуватиме про його смерть: “Простягнеш руки твої й інший підпереже тебе і поведе, куди не хочеш” (Ін. 21:18). Мученицька смерть була свого роду умовою апостольства, і як не розуміти це було Петру, який бачив розп’яття Учителя, і як не розуміти Павлу, який сам раніше мучив християн! Обидва були страчені в Римі в шестидесяті роки від Р. Х., перш, ніж була закінчена остання книга Нового Завіту.

Про їх проповідь розповідає книга Діянь. Із самого початку благовістя було звернене передусім “до овець загиблих дому Ізраїлевого“, і Петру було потрібно дивне видіння, щоб переконатися: язичників Бог так само закликає до віри, як і юдеїв. Проте він в основному проповідував своїм побратимам по вірі, та і важко, мабуть, було простому галилейському рибалці звертатися до іншомовної та іновірної аудиторії. Проте це добре виходило в освіченого Павла, який сказав: “Мені довірено благовістя серед необрізаних, як Петрові серед обрізаних” (Гал. 2:7).

Взагалі, відмінностей між ними досить багато. Наприклад, Петро ще до зустрічі з Христом був одружений, а Павло вирішив завжди залишатися неодруженим, щоб сімейні справи не заважали його головному покликанню. Втім, і про Петра сам Павло каже, що дружина була його супутницею (див. 1Кор. 9:5), виходить, сімейне життя не обов’язково має стояти на заваді місіонерству.

Порівнювати двох найвідоміших апостолів можна довго і детально, відмічаючи спільне і особливе в житті кожного з них. Але найкраще дати слово їм самим, щоб вони сказали нам, що це таке – бути першими серед апостолів.

Петро: “Пастирів ваших благаю я, співпастир, і свідок страждань Христових‚ і співучасник слави, що має відкритися: пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче і Боговгодно не для ганебної користи, а щиро; і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадові; і коли з’явиться Пастиреначальник, ви одержите нев’янучий вінець слави” (1Пет. 5:1-4).

Павло: “Обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїлевого, коліна Веніамінового, єврей з євреїв, за законом фарисей, за ревністю – гонитель Церкви Божої, за правдою законною – непорочний. Але те, що для мене було перевагою, заради Христа я вважав за ніщо. Та і все я вважаю за ніщо заради переваги пізнання Христа Ісуса, Господа мого: для Нього я від усього відмовився і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа… Кажу так не тому, що я вже досяг або вдосконалився, але прагну, чи не досягну я, як досяг мене Христос Ісус” (Флп. 3:5-8,12).

Автор: Андрій Десницький

Усе по темі: День Петра і Павла