Петро і Павло: як брати від одного Отця (закінчення)

Вони, як архітектори, зводять будівлю Церкви

Апостол Петро залишив плід своїх роздумів у короткому кредо, яке він виносив у своєму серці, у тиші, що настала після закінчення першої бурхливої частини його життя з його неймовірними пригодами, чудесами і одкровеннями. Після розп’яття Христа апостол Петро немов відходить у тінь аж до арешту.

Петро в цей час зайнятий дуже важливою і прихованою справою. Він разом з Яковом і єрусалимськими апостолами в тиші і спогляданні творить Церкву, літургію, чин священства, стосунки усередині Церкви. Вони, як архітектори, зводять будівлю Церкви, яка простоїть тисячоліття як якнайміцніша вежа. Для цього Петру знадобилася і його сміливість – спробуй, створи Церкву в дусі свободи і творчості. Це і сьогодні здається неймовірною справою, коли наші канони зв’язали художників, архітекторів і музикантів по руках і ногах. А тоді усе було можна для тих, хто знає і любить Бога.

Павло надав форми духу Церкви. Знайшов форму любові і віри. Він, разом з Богом, як би створив душу і романтику Церкви. Вдихнув у неї полум’я віри і силу любові. А апостол Петро створив конструкцію Церкви. Неспроста Христос саме йому вручив ключі від Раю. Адже ключі – знак господарника.

Сьогодні ми шануємо пам’ять двох первоверховних апостолів – Петра і Павла. В їх зустрічі ми знаходимо чудову ілюстрацію до кредо Петра, викладеного в посланні. Ця історія – як паросток практичного застосування принципів, закладених у Петровому посланні, на практиці.

Як брати від одного Отця

Коли в Єрусалимі зустрілися апостол Павло і апостол Петро, то очікувалося, що Петро, який бачив Христа і був при Ньому невідступно, виведе на чисту воду якогось Павла, що не ходив з ними, але віщає від імені Господнього. Очікувалося, що Петро влаштує йому іспит. А Павло готувався до зустрічі, яка могла бути важкою і навіть небезпечною. І, увійшовши до апостолів, Павло в енергійній формі виклав свою справу. Петро, здивувавшись натиску… послухав і мовчки благословив його!

Це немало – мати на собі благословення найбільш ревного Христового апостола – Петра, який, живучи в просторі общини, створеної Самим Христом, нічого не заперечив Павлу. Він відчув силу Святого Духа, явленого в новій формі, зрозумів, що вона від Бога, і схилив голову в повазі і страху Божому, визнаючи нову особливість влади апостола Павла над Церквою.

Петро виявив на ділі те, що є в теорії його послання. Він зрозумів дію руки Божої над Павлом і знайшов у собі силу прийняти вірне рішення. Петро змирився перед Богом і апостолом у дусі любові до Церкви. Він правильно зрозумів свою владу не як адміністративний ресурс, а як владу виконавця волі Божої. Він не сплутав свою владу з владою Божою і визнав Павла.

Петро і Павло упізнали один одного як Божі улюбленці. Як брати від одного Отця. Як люди, уражені однією і тією ж небесною любов’ю. Так часто буває і в нас. Іноді знаходиш у церкві такого брата по духу, що з цим новим братерством не може зрівнятися жодна земна спорідненість.

Так було і з апостолами, що зустрілися. Павло визнав владу любові Петра над новою Церквою. А здивований Петро визнав велику силу і дар Павла бути вустами і душею Церкви. Не можна сказати, щоб вони по-людськи розчулилися або стали нерозлучними друзями. Цього не було.

Але от ми щойно розглядали питання про владу і те, як вона бачиться з точки зору обивателя і Бога. По-різному. Так і з ними. По-світські вони розлучилися без ейфорії. Втім, міцні обійми – не завжди ознака справжньої дружби. Зате духом вони виявилися зв’язані по-справжньому, як брати в Христі.

Завдяки цьому практичному здійсненню Петрової теорії Церква набула в апостолові Павлові незамінного скарбу. Їх зустріч і реакція Петра – прекрасний багатошаровий приклад для нас, що ілюструє, як треба ставитися до людини в Церкві і як треба уміти знати волю Божу. Приклад і для князів Церкви, і для простих мирян.

Побачити в наших близьких їх таємницю покликання

Уміння бачити Бога в людині – велика і прекрасна справа. Ми шануємо апостола Петра і його дари якось так, що самі цураємося цих його здібностей і навіть уникаємо їх. Ми часто, у засліпленні гордині шукаючи свого, відмовляємо один одному, священикам і навіть святим не лише в божественній величі нашого загального покликання, але і в простій людській гідності. Про що можуть свідчити смітники інтернет-форумів, зокрема і православних сайтів.

Петро так поступав і жив, бо його існування проходило в іншій, божественній реальності, в якій любов змінює бачення природи влади, людини і самого себе. Ця нова реальність не лише повідомляє інше бачення, але і наділяє іншими здібностями. Тінь апостола Петра зціляла хворих.

Петро в «конкурентові» побачив не супротивника, а друга і брата в Христі, зайнятого з ним однією і тією ж справою.

І ми могли б побачити в наших близьких їх місію та їх таємницю покликання. Дружина могла б побачити в чоловікові старшого брата в Богові. Чоловік міг би робити честь дружині як співспадкоємиці Царства Небесного, відчуваючи до неї повагу, співчуття і ніжність, як до немічного сосуду. Начальник міг би, люблячи Бога, бачити у своєму підлеглому – не свого слугу, а слугу Господнього. Якраз у цій іншій логіці любові і дивних ієрархічних стосунках і є те, про що писане в Євангелії – безумство для умовних «еллінів», під якими маються на увазі безбожники.

Хочемо ми або не хочемо, подобається нам це або не подобається, але суть життя в Богу така, як її виклали і показали апостоли Петро і Павло. І жодної іншої правди немає. Так жили усі святі. А як живемо ми – це кожен вирішує сам.

Дивні ці справжні християнські тонкі стосунки, що народилися в общині апостолів. У них змінюється все те, до чого ми так звикли: влада і любов, свобода, права і обов’язки, віра і надія.

Бери і роби

У Богу взагалі усе гармонійно і в той же час парадоксально, як ця дружба, як і все, що написано в посланні апостола Петра. Адже вустами Петра промовляв Сам Бог, а Бог ірраціональний!

Сьогодні день пам’яті обох апостолів. Але здалося важливим зупинитися на особі апостола Петра, бо про нього чомусь пишуть менше і не так повно і охоче. Воно і зрозуміло. Його послання дуже концентровані за сенсом і важкі для розуміння, але неймовірно благодатні.

Просто, ясно і коротко. Бери, роби. Убивай літаючих чаклунів, проповідуй царям, ходи водами, але, найголовніше, люби людей і Бога. Це набагато складніше. Зараз у Лондоні живе фокусник Фрейн Стів, з характерним прізвиськом Динамо, який ходить на потіху роззявам по воді і стінам, оживлює паперових метеликів і випалює руками відбитки на склі. Творить це на страх маловірам, вселяючи в них жах кінця світу.

Але до чого усі безглузді фокуси? Навіщо тобі літати? Як писали святі отці: не дивуйся тому, що можеш творити дива, а дивуйся тому, що ім’я твоє написане в книзі в Бога. Стосунки з Богом найголовніші. Ми шукаємо Бога і Бог шукає нас, тоді як ми завжди поруч. Бог вустами апостола Петра будить нас до любові між нами, як Він розбудив душу батька хворого хлопчика.

Ти, Господи, одного разу запитав батька хворого хлопчика:

– Чи маєш ти хоч скількись віри?

І батько відповів:

– Господи! Допоможи моєму невірству.

Згадаємо останню бесіду Петра і Христа, коли Господь запитував Петра:

– Чи любиш ти Мене?

І чув від апостола:

– Так, Господи.

Зауважимо, що батька хлопчика Господь запитував про віру, а апостола Петра про любов. Усвідомивши суть їх діалогу, спробуємо і самі поговорити, тобто помолитися Богові. Скажемо і самі:

– Господи, ти знаєш, що ми любимо Тебе! Допоможи нашій любові! Щоб ми, люблячи Тебе, перебували б у Твоєму Божественному розумі і нам вистачало б сил проповідувати Тебе усім нашим життям так, як це описано в посланні апостола Петра: «Покажіть у вашій вірі чесноту, в чесноті розсудливість, в розсудливості стриманість, у стриманості терпіння, у терпінні благочестя, в благочесті братолюбство, у братолюбстві любов. Якщо це у вас є і примножується, то ви не залишитесь без успіху і плоду в пізнанні Господа нашого Ісуса Христа. А в кого цього немає, той сліпий, закрив очі, забув про очищення давніх гріхів своїх. Тому, браття, усе більше і більше старайтесь утверджувати ваше покликання та обрання; так діючи, ви ніколи не спіткнетесь, бо так відкриється для вас вільний вхід до вічного Царства Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа» (2Пет. 1:5-11).

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: День Петра і Павла