Прийшов Бог. Звільнив людину. І що далі? (Закінчення)

У свиноторговців інша історія з Господом. Їм немає діла до духу. У них стався спад товару. Так часто буває, що за товаром душі не видно. Бог трясе людину разом з її товаром і чекає, що негоціант одумається, здогадається, своїм обачливим розумом, що неспроста усе це. Побачить за бідою руку Божу.

І Господь дає такий шанс сільським бізнесменам. На мить звільняє їх від гріховного тягаря. Якщо починати з нуля, так все одно з чого починати. Почни з хорошого. Але якщо в біснуватого зітхнула душа, то в торговців зітхати виявилося нічому. І вони женуть від себе Бога. І вони праві. Бог з комерцією не дружить. З трудами праведними Господь дружить, а з мамоною – ні. Або Бог, або свині. Від Бога дохід буде чи ні, не факт, а свині – точна справа прибуткова. І вони міняють свиней на Бога. Жителі не можуть помститися Ісусові за збиток. Вони бояться Його. І тільки просять піти від них і не мутити їм їх брудне болото, в якому вони існують.

І ось укладач євангельських читань пропонує для порівняння іншу пару: піклувальну Марфу і споглядальну Марію.

Марія – образ людини духовної, і в цих євангельських читаннях вона співвідноситься із зціленим біснуватим. Вона, так само побачивши Христа, звільняється від земних пут і тішиться єдиним, що треба на потребу душі – словом Господнім, яким усяка душа живиться. Христос цілий вечір розмовляв з Марією, і до нас не долетіло жодного слова з їх бесіди. Який жаль! Втім, поклич Господа – і Він і тобі так само усе скаже потрібне для твого серця. Як Він може не прийти?

«Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби?» (Лк. 11:11).

Марфа співвідноситься з жителями Десятимістя, які через клопіт не можуть підняти голови до неба і втрачають розраду небесну. Ми не знаємо, чи кинула Марфа свої тази з казанами, чорними чайниками, брудними кухлями, рушниками і швабрами і всілася поряд з сестрою, махнувши рукою на гору посуду в митті. Чи, навпаки, бурчачи, усе перемила, усе приготувала і подала на стіл у кращому вигляді Господові, якому їжа не потрібна, і який живиться словом Отчим. Поза сумнівом, що Христос, посміхнувшись і розчулившись її упокорюванню, прийняв від її рук і хліб, і вино, і солило, як дар люблячої душі. І Марфа не згрішила турботою, і Марія догодила Богові любов’ю. І обидві стали святими.

Господь приймає і жертву світську, і жертву духовну, що твориться на Божу честь. У Бога немає ганебних професій, окрім занять гріхом. Йому дорогий і чернець-споглядач, і шофер-праведник. Йому дорогі усі люди. І Він одного разу приходить дати кожному свободу. І біснуватому, і комерсантам, і клопітливій Марфі, щоб вона не закрутилася з каструлями і ганчірками і загубила із виду небо. І прийшов до Марії, щоб вона не заблукала в духовному світі.

Питання тільки в тому, як люди поведуться після звільнення. Згадав про Бога? Приходь. Будь Господові другом. Ні? Йдеш? Йди.

Христос не погнався за сільськими бізнесменами із словами:

– Що Мені зробити, щоб ви прийшли в храм? Можливо, вас хто в єрусалимському храмі образив? Можливо, первосвященик вам злий попався? Можливо, вам у храмі просто нудно? Та постійте ж! Я вам зіграю на сопілці і заспіваю сумні пісні.

Ні погнався. Не став грати на сопілці. Не став умовляти. Йдеш? Пішов? Вільному воля, а врятованому Рай!

Ну, зцілимо алкоголіка, а що далі? Сидітиме перед телевізором, висітиме в інтернеті, їстиме смажену картоплю, займатиметься бізнесом і житиме, як інші мирні безбожники, що тихо їдуть до духовної смерті разом зі своїм телевізором? Так навіщо витрачати на нього диво, якщо був часником, а стане цибулею?

У житті кожного з нас траплялися, трапляються і траплятимуться такі ось тимчасові полегшення нашої долі, подібні до з’явлення Христа біснуватому. Прийде Бог і розсуне над нами хмари бід. І ми побачимо сонце.

  • Біснуватому дасть свободу від біса, щоб той розчулився тиші і добрим стосункам з людьми.
  • Розпусник зітхне про небесну чистоту і окропить померле серце блаженством божественної любові.
  • Жадібна людина на мить відчує, що щастя від грошей не залежить, і навіть, навпаки, душі стає краще, коли вона жертвує.
  • П’яниця побачить, що люди кращі за пляшку, а радість праці і сімейної любові – потужніша за ілюзію щастя, що викликається вином.

Прийшов Бог. Звільнив людину. І що далі? Чи приймемо ми благодать, як зцілений біснуватий? Зануримося в слово Боже і споглядання, як Марія? Чи зітхнемо про втрату бізнесу, положення, честі, слави, грошей, коханця і знову попрямуємо до гріха, як свиноторговці?

Бог усім нам дає шанс позбутися підступних квартирантів нашого серця – бісів. Він має владу їх вигнати без нашого дозволу. І часто так поступає. А ми часто ображаємося на Господа і просимо злих наших хазяїв повернутися назад.

Вигнання бісів – не рідкість, а звичайне явище. Воно часто відбувається на щирій сповіді. А може і не відбуватися. Людина вдала, що покаялася, а насправді, тільки поскаржилася на саму себе і навіть не думала залишити своїх звичок і свого зла. І підійшла до Чаші і… не причастилася. Бо не очистила серце, і не увійшов до неї Дух Святий. Прийняла на лжиці Тіло і Кров, а Господь не увійшов до неї:

– Отче! Ну, нічого не можу поробити із засудженням. Усе розумію, але як зустрінуся з людьми, так і понесло. Почали з міркування, а кінчили засудженням.

– Ну, як я його кину? Він мені і синові допомагає.

– Невже Богові угодне щоб мої діти були убогими?

Бог не видасть, свиня не з’їсть. Уся історія нашої віри свідчить про те. І цар Давид: «Я був молодим і постарів уже, але не бачив праведника покинутим або щоб діти його просили хліба» (Пс. 36:25).

Напевно, ми просто не того просимо, що є в Бога. У Бога немає в кишені жодного карбованця. У Нього тільки щастя на землі і блаженство на небі. Усього цього в Бога просили Марфа і Марія. Якщо будемо добрими перед Богом і людьми, Господь обов’язково полюбить нас і відкриється нам. І просвітить, і звільнить і обрадує. Мало того, Він ще і подарує по серцю нашому.

Ці два Євангельські читання дуже оптимістичні. Ми переконуємося в тому, що Бог не дав і не дасть влади сатані полонити людину без на то її волі. Бог шанує в людині божественну властивість свободи. Адже ми подібні до Нього в головному – у любові і свободі! Бог ніколи не зламає нашу волю проти нашого бажання. Неймовірна божественна суміш любові, повага нашої свободи і виборча ненав’язлива допомога в щасті і спасінні.

«Тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить» (Мф. 12:20). Господь завжди ушанує в нас вільну особу, аж до нашого вибору пекла замість Раю. Насильно милий не будеш. Якщо хто розлюбив, дуже важко його змусити полюбити знову. Та і чи треба? Кого розлюбили, той знає, що це таке. Але нам дороге одкровення, яке ми сприймаємо в цьому читанні про обіцянку Бога нікого не забути і не залишити, в яку б пустелю нас не завели наше божевілля, відчай і злість.

Насправді, усі історії Ісуса про одне і те ж. Драматургія частин підпорядкована одному загальному задуму. Теми варіюються, але наповнення одне і теж: Блудний син, Отець і наш небесний дім – Рай солодкості. Так і тут. Бог дає блудним синам шанс увійти до Отчого дому. І усі ним користуються по різному, і Господь ставиться до них по-різному. Біснуватому дає свободу. Свиноторговцям прощає і дозволяє жити, як самі знають – без Бога. Марфине приношення приймає. А Марії дають найбільше – диво братового воскресіння.

Нещодавно приходила людина і скаржилася:

– Я – біснуватий. Біси заїли мене, а Бог не чує! Шукаю священика, який позбавить мене від бісів. Пів-країни проїхав. Ніхто не допоміг.

– Як не чує? Ти гадаєш, що Він настільки старий днями, що став глухим? Напевно, ти так вирішив, бо під час служби ми Його просимо про одне і те ж кілька разів протягом служби. Але це ж не так! Він чує кожне наше слово. Чує і зважує наші слова. Іноді йде людина і бачить комашку на шибці. Бере і випускає тваринку в кватирку. Хіба комашка розуміє, що з нею сталося? Їй здається: ось, знайшла хмара, і її викинули в безодню. Так і з людиною. Не може людина зрозуміти усієї глибини життя і таємниці Божого промислу про нас. Не завжди розуміє, але завжди гнівається і нарікає на Бога.

Ти якось погано думаєш про Бога, якщо рівняєш Його по силі з твоїми бісами. Нібито Він нічого з ними зробити не може. Чи, що того гірше думати, не хоче зробити. Усе Він чує і усе Він може. Ти просто просиш того, чого в Бога немає. Чи просиш того, що не можеш прийняти.

Це не ми повинні прохати Бога щось змінити в Собі заради тебе. А тобі треба змінитися самому. Біснуватий захотів змінитися. Свиноторговці – ні. А Бог для усіх. Щоб побачити сенс Божої дії, треба знати Його. А знати Господа може тільки чисте серце.

Сила втручання в наші справи з боку Бога і Його милість залежить тільки від нас самих і від нашої здатності вмістити в себе слово Боже. Ти зовсім не біснуватий. Ти просто в когось віруєш, але не в Христа Бога, якщо гадаєш, що Господь тебе забув і не любить.

Господь любить усіх людей, але хто шукає Його, того більше любить. «Того, хто любить Мене – люблю, – каже Господь, – і ті, що шукають Мене, набудуть благодаті» А з нею добре жити, весело душі, і душа каже: «Господь МІЙ, я – раб ТВІЙ». (прп. Силуан Афонський)

Молитимемося і ми Богові про те, щоб Він знав про те, що як би ми не падали, у глибині нашого серця ми все одно любили тільки Його. І щоб наші падіння були не від підлості або зради, але тільки за неміччю і за поганим затьмаренням розуму. І що ми завжди чекаємо і живемо однією надією, що Бог ніколи ніде не залишить нас. І насправді Він ніколи не залишав нас і був завжди поруч. І ми це прекрасно знаємо. Бо Він любить і завжди любитиме нас.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 5 неділя після П’ятидесятниці